У листопаді 2024 року вийде нова поетична збірка Ірини Цілик "Тонкий лід". Авторка розказала про неї на XV Міжнародних поетичних читаннях Meridian Czernowitz, а також прочитала декілька поезій. Подію модерувала письменниця й військовослужбовиця Ярина Чорногуз.
Суспільне Культура переказує найцікавіші тези з розмови.
Про збірку "Тонкий лід"
За словами авторки Ірини Цілик, основний масив текстів збірки написаний під час повномасштабного вторгнення. Також у збірці є і "зовсім давні вірші, з іншого боку, вони читаються досить свіжо і сьогодні, тому я ризикнула додати їх у цю збірку, цей пазл".
"Я дивно почуваюся у стосунках з цією книжкою. У мене давно не виходили такі авторські, інтимні книги. Я пишу небагато, особливо поезію. Вона часом приходить, коли сама того хоче. Я раптом відчула таку невпевненість у собі, уже навіть забуту — невпевненість, яка буває у зовсім початківців, синдром самозванця", — говорить Цілик.
У збірці є як римовані, так і неримовані тексти — "різні спроби працювати з формою, я досі не визначилася, що мені ближче. Зрештою, кожен вірш диктує свою форму", — говорить авторка.
Чому назва "Тонкий лід"
Ірина Цілик розповідає, що від назви збірки "Тонкий лід" її відмовляли, але вона все одно обрала цю фразу, хоч це і певне кліше.
"Ця фраза точна. Це про той стан, в якому я перебуваю постійно. Ти йдеш крок за кроком, боїшся провалитися, а провалившись, утвориш собою гострі розлами, якими страшно поранитися і поранити інших. Мені здається, нам багатьом зараз знайомий цей стан".
За її словами, цей стан провокує різниця досвідів. "Ми зараз усі, з одного боку, разом, а з іншого боку, розділені. Перечитуючи рукопис одним махом я усвідомила, що я досліджую це з різних боків".
Поезія — інструмент швидкої рефлексії
На запитання Ярини Чорногуз, чому авторка обрала медіумом говоріння про війну саме поезію, Ірина Цілик відповіла, що далеко не всі жанри під час війни пасують для швидкого рефлексування. "Але поезія — вона в цьому королева, яка вміє зупиняти мить, консервувати емоції, якісь згустки, видихи прожитого".
"Поезія з усіх доступних мені інструментів єдиний, який я не дуже контролюю".
Про те, чи відрізняється осмислення війни до повномасштабного вторгнення й після, Ірина Цілик говорить:
"Війна так довго проростала в нас, і так довго нас змінювала на тонких рівнях, що, звісно, зараз ми говоримо по неї по-іншому. Але фактично і досі всі ми, авторські голоси в Україні, шукаємо — як же про це говорити? Тому що ці межі такі тонкі, і червоні лінії теж розмиті. Питання етики, питання доречності — дискусії про це ми бачимо в ці дні, коли весь фейсбук вибухнув обговоренням, наскільки доречно публікувати фотографії забитих людей, і зазирати за лаштунки їхнього ще вчора щасливого життя…
І цих питань багато, те саме стосується і поезії. О, в мене багато питань до етики в поезії. Але не маю відповіді, і, мабуть, не беруся судити".
Тексти про чужий травматичний досвід
На питання про те, де, власне, пролягають ці межі етичності в поезії, авторка навела приклад документального кіно, з яким вона теж працює — за її словами, там теж постійно доводиться "винаходити велосипед", коли маєш справу з живими, реальними людьми, їхніми мріями, страхами. "Дуже страшно скривдити. Ти завжди шукаєш спосіб, як залишатися спостерігачкою. З іншого боку, ти змінюєш реальність, якщо ти про неї говориш і втручаєшся туди з камерою".
Те саме стосується поезії, говорить Цілик. "Я поступово дійшла до того, що я пишу тільки про те, що я дуже добре знаю, або про те, за чим я спостерігаю — зберігаю дистанцію і я не приховую того, що я спостерігаю за іншими".
Поетка зауважила, що деякі способи писати про чужий травматичний досвід вона не сприймає.
"Чесно зізнаюся, у мене великі проблеми з тими текстами деяких колег, які дозволяють собі писати від першої особи про ті досвіди, яких вони не проживали. Знову ж таки, часто це художні прийоми, ми чудово розуміємо, як багато цього в літературі, ми всі пробуємо, всі шукаємо.
Але у мене виникало це питання, коли я бачила тексти про дуже травматичні речі від першої особи — а це були досвіди інших людей.
І коли приходили коментатори й висловлювали співчуття авторці у коментарях, а вона не заперечувала, що це насправді не її досвід... Одне слово, я зараз починаю звучати як якась суддя, але я просто теж спостерігаю, думаю, що є правильним чи неправильним".
За словами Цілик, мабуть, тут немає однозначних відповідей, але для неї це "про страх поранити і зайти на територію тонкого льоду. Продовжуємо розбиратися всі разом".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
