Андрій Андрусяк — нині перекладач і блогер. Він закінчив Київський національний лінгвістичний університет, пізніше також отримав диплом паризького Інституту політичних наук. Вже понад 20 років працює перекладачем у найрізноманітніших сферах. В його арсеналі — знання англійської, французької, італійської та польської мов на вільному рівні.
Зі студентських років цікавиться історичним розвитком мов та їхніх діалектів: французької, англійської та рідної, української. Керуючись прагненням донести до широкого загалу давню історію української мови та її пряме походження від мови давньої Русі, п’ять років тому започаткував YouTube-канал "Istoria-Movy", де пояснює походження українських слів і висловів, розповідає про мову Русі та Козаччини, коментує та аналізує давні документи й джерела.
Також Андрій Андрусяк — один з експертів документального фільму Суспільного "Як українці українською заговорили", який вийде 8 вересня.
Суспільне Культура публікує його роздуми про важливість української мови.
Чи дійсно настільки важливо говорити українською
Згадую ті події так, ніби це було вчора, а два десятки років промайнули за одну ніч.
2004 рік. Я навчаюся у Парижі в Інституті політичних наук. В Україні вирує Помаранчева революція. За відсутності Facebook та месенджерів чи не єдиним джерелом новин про Україну тоді були сайти різних українських інтернет-видань і подекуди відеоролики Euronews на французькому ТБ. Стрічки новин мерехтіли фотографіями помаранчевих прапорів, що майоріли на Майдані в Києві, та гаслами "Ющенко — так!".
Звісно ж, в аудиторіях інституту, в якому я навчався, ці події також обговорювалися. Французи, німці, англійці та американці, що навчалися разом зі мною, охоче спілкувалися зі мною на цю тему і давали свої оцінки ситуації. Але оскільки я маю звичку слухати не тільки, що люди говорять, але і як вони це говорять, у певний момент мене осяяло на перший погляд очевидне спостереження: німецькі, англійські та американські студенти у французькому виші вели дискусії зі мною та поміж себе французькою мовою. І це попри домінування англійської у світі науки й освіти та свідоме чи несвідоме пропагування американського стилю життя та культури по телебаченню і в кіно.
Я був свідком того, наскільки французи пишаються своєю мовою, культурою, традиціями, і як іноземці, що живуть у Франції, радо переймають це й охоче наслідують французів у їхніх життєвих звичках та мові. "Хіба ж ми, українці, — міркував собі я, — чимось гірші від французів, коли вони протистоять глобальній американізації? Чи ми не здатні так само чинити опір русифікації, пануванню російської мови та нав'язуванню російських наративів і стилю життя? Хіба немає нам чим пишатися у культурі, традиціях та мові, — що повинні в усьому наслідувати північного сусіда?"
Читаючи стрічки новин про події в Україні, я чітко вирішив для себе: по приїзді я переходжу на українську в усіх сферах життя, а якщо комусь це не сподобається, то так і буде. Від того часу минуло 20 років. За два десятиліття моє оточення в Києві змінилося. Після мого переходу на виняткове спілкування українською мовою чимало зі знайомих теж перейшли на українську (спочатку зі мною, а тоді й з іншими); дехто ж, чого гріха таїти, просто зник з мого життя назавжди; а всі мої нові знайомства вже були україномовні. Тому я й досі прихильник того, що подання прикладу є одним із найефективніших способів заохочення інших. Це також доводить нам, що зміни цілком можливі та реалістичні на рівні індивідів.
Чому ж для мене так важлива тема української мови та поширення її вжитку?
Мова як один зі складників ідентичності
Мова — це більше ніж засіб спілкування; це життєво важливий компонент ідентичності, культури та національного суверенітету. Для України українська мова має значення хоча б тому, що символізує стійкість і спадщину українського народу. На відміну від цього, російська мова протягом кількох століть слугувала інструментом імперського впливу та культурної асиміляції. Оскільки Україна продовжує стверджувати свою незалежність та ідентичність, надзвичайно важливо сприяти використанню української мови, завдяки чому російська поступово буде занепадати в державній і приватній сферах.
Мова як історико-культурне явище
Українська мова має глибоке історичне коріння на всій території — як каже наш гімн, "від Сяну до Дону". Вона була рідною мовою українського народу задовго до того, як провели сучасні державні кордони. Попри періоди іноземного панування на цій території, включно з Російською імперією та Радянським Союзом, українська мова вижила і стала символом національної ідентичності та опору.
Українська мова є прямим нащадком мови, якою розмовляли в давній Русі, і вона зберігає багато архаїчних рис, які були втрачені в російській мові.
Тому розмовляти українською — це не лише питання національної гордості, а й один із способів збереження унікальної культурної спадщини, яка пов'язує нас, сучасних українців, з нашими предками.
Мова та національна ідентичність: символ опору
У контексті російського вторгнення в Україну українська мова стала ще більш потужним маркером національної ідентичності та опору. Використання української мови в повсякденному житті стверджує незалежність і заперечує імперіалістичні наративи, якими РФ прагне підірвати суверенітет України. Просування української мови є частиною протидії впливу російської пропаганди, в якій Україну представлено як один із регіонів Росії. Коли наші громадяни говорять українською, вони — свідомо чи несвідомо — захищають медіапростір України, протидіють зовнішнім маніпуляціям та зміцнюють єдність і самовизначення країни.
Мова як елемент соціальної інтеграції та єдності
Мова (будь-яка, а не тільки українська) сприяє соціальній згуртованості та єдності суспільства. Тому, прийнявши українську мову як основну мову спілкування, українці підвищують взаєморозуміння і солідарність між різними регіонами та громадами.
Спільна мова зміцнює спільну ідентичність, а отже, дозволяє громадянам налагоджувати стосунки одне з одним та співпрацювати на досягнення спільних цілей. Це було очевидно під час Помаранчевої революції та протестів Євромайдану, коли відродження у використанні української мови відобразило зростання почуттів національної солідарності й прагнень до демократичних змін.
Мовна політика і реформа освіти: будуємо майбутнє для наступного покоління
Просування української мови має бути ключовим компонентом освітньої реформи та державної політики. Викладання української мови дітям, а надто — заохочення її використання поза школою, забезпечить спілкування українською мовою у майбутніх поколіннях та збереження її цінності. Останні закони й ініціативи, спрямовані на збільшення використання української мови у медіа та бізнесі, є кроками у правильному напрямі, але ще багато чого потрібно зробити.
У цьому контексті ми можемо надихатися досвідом чехів наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, коли національний рух успішно сприяв витісненню німецької мови з широкого ужитку в Празі, і з того часу чеська мова панує в усіх сферах життя. Україна може впровадити аналогічні стратегії для сприяння використанню української мови.
Слід, однак, зазначити, що перехід від німецької мови до чеської як основної мови в Чехії, а надто в Празі, був не одномоментною зміною, а довгим еволюційним процесом, який охоплював ХІХ століття і досяг кульмінації на початку ХХ. Отже, ми повинні налаштуватися й бути готовими до того, що процес повного переходу від російської мови до української може зайняти кілька десятиліть, протягом яких будуть і досягнення, і невдачі.
Особисті міркування: лідерство у прикладі
Вплив на вибір мови часто висвітлюється особистим досвідом. Як людина, яка навчалася в Парижі під час Помаранчевої революції, я був свідком гордості французів за свою мову на противагу поширенню домінування англійської. Це надихнуло мене перейти на українську мову в усіх аспектах життя, оскільки я вважав, що подання прикладу є одним із найефективніших способів заохочення інших. І перехід на українську моїх російськомовних друзів це доводить якнайкраще.
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році багато українців на хвилі піднесення патріотизму перейшли на українську мову, що ще більше демонструє силу мови як інструменту опору.
Ризик самозаспокоєння та потреба в примусових заходах
Попри ці позитивні зміни, зараз спостерігається тривожна тенденція повернення українських громадян до російської мови внаслідок самозаспокоєння, лінощів та старої звички.
Цей відкат назад загрожує прогресу, досягнутому в зміцненні української мови та, як наслідок, національної ідентичності України. Щоб протидіяти цьому, можуть знадобитися примусові заходи, які б заохочували використання української мови — як-от обов'язкове її використання в певних державних та приватних секторах.
Без стратегії та суспільного заохочення Україна ризикує розділити долю таких країн, як Білорусь або Ірландія, де рідна мова значною мірою була відкинута й забута, що призвело до певної ерозії культурної та національної ідентичності (меншою мірою в Ірландії, більшою — в Білорусі).
Висновки
Вибір мови, звісно, є особистою справою; але він також відображає прихильність до національної ідентичності та майбутнього країни. Розширення використання української мови в державній та приватній сферах відкриває шлях до більш об'єднаної та квітучої суверенної України.
Оскільки все більше людей ухвалюють для себе рішення розмовляти українською мовою, то переваги такого поступу будуть поширюватися на суспільство, тим самим зміцнюючи культурну спадщину та економіку, а також підвищуючи національну безпеку.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
