Моя колишня колега рік тому написала в Instagram: в житті кожної української жінки настає момент, коли вона відкриває збір для свого хлопця в ЗСУ.
Жінки навколо нас відкривають збори, роблять побутові справи, відправляють посилки на фронт, ходять на роботу, забирають посилки з фронту. Тривожаться, кохають на відстані, переживають втрати, чекають. Живуть на межі між цивільним та військовим життям. Чи помітні вони?
Veteran Hub разом з імерсивним театром Uzahvati створили виставу Pomitna, яка підсвічує досвід жінок, чиї партнери пішли на війну.
Вистава починається біля Київського залізничного вокзалу і продовжується на самому вокзалі — адже саме тут зустрічаються, прощаються, плачуть і сміються.
"А довго ще чекати?", "А давно поїхав?" — кажуть жіночі голоси у навушниках, які роздають усім учасникам.
У цій виставі немає акторів, які грають на сцені. Уся вистава, яка складається з 20 історій жінок, відбувається як розповідь у навушниках, поки глядачі (чи слухачі в цьому випадку) ходять від однієї зали вокзалу до іншої.
"Зараз, по суті, єдиний спосіб взаємодіяти — це голос", — це слова однієї з учасниць вистави, яку ми не бачимо, до якої не можемо доторкнутися, а лише чуємо. Аудіовистава стає півторагодинним зануренням у реальність, у якій жінки, що чекають на своїх коханих, живуть цілодобово.
Глядачі чують інтимні та вразливі розповіді жінок, які чекають своїх чоловіків із фронту, чи жінок, які втратили коханих на війні, а заразом — спостерігають за метушливою атмосферою вокзалу: випадкові перехожі шукають потрібні колії, чекають на потяги, що запізнюються, купують квитки й час від часу поглядають на групу людей у навушниках, що якось виділяються із загальної атмосфери. Завдяки такому контрастному поєднанню історії, яка розгортається фактично у кожного в голові, та атмосфери вокзалу вдається заглибитися сильніше.
У виставі жінки розповідають, що переживають великий спектр емоцій: вони і бояться, і тривожаться, а також зляться та ревнують, кохають і сумують. А ще у них змінюється відчуття часу: "481 година без тебе. Плюс-мінус вічність" чи "Трошки — це моя нова одиниця часу".
Після вистави одна з глядачок сказала: "Кажу як дружина військовослужбовця: всі слова у виставі — правда".
Мене змушували усміхатися щемкі спогади жінок про дрібниці, які наповнюють життя, зокрема про запахи: про запах ранкової кави, яку завжди робив чоловік; про парфуми, що розбилися, але завдяки цьому запах чоловіка тепер поряд; про папір, який жінка вмочила у власні парфуми та відправила чоловіку, а він поклав його у пакетик, щоб аромат залишався з ним якомога довше.
А що бути помітними означає для учасниць? "Це як вийти на сонце і розкрити руки", — каже одна з них.
"Хочу бути помітною, бо хочу бути його голосом", — каже одна з жінок.
Вистава Pomitna безплатна, але на показ треба зареєструватися. Покази заплановані з 15 серпня до 15 вересня. Будьте готові плакати та усміхатися.
Вистава створена командою Uzahvati за ідеєю Veteran Hub та за підтримки Фонду "Партнерство за сильну Україну", ідея вистави виникла після дослідження "Шлях коханої воїна", яке Veteran Hub провело 2023 року. "Укрзалізниця" стала партнером Pomitna та надала локацію для вистави.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
