Нещодавно стало відомо, що видавництво Meridian Czernowitz опублікує нову збірку оповідань Сергія Жадана під назвою "Арабески". А вчора, 8 серпня, автор ексклюзивно розповів про роботу над книжкою в етері Радіо Культура.
Про межу художності та репортажності
Сергій Жадан поділився, що написав "Арабески" з минулої осені. Робота над збіркою давалася важко: автор довго не міг писати про повномасштабне вторгнення, зокрема в прозовій формі; а також намагався знайти баланс між документалістикою та художністю. Йому хотілося, щоб оповідання висвітлювали цю війну переконливо та впізнавано, але й відображали щось більш універсальне, загальне, вічне та епічне.
"Дуже важливо було знайти таку ноту, щоб це, з одного боку, не було використання війни як літературного матеріалу, не було поетизації смерті, болю і втрати, а з другого боку ― щоб все не перетворилося на якусь абстрактну поетику, і з третього ― не хотілося, щоб це западало у документалістичні фотопортретні точки. Власне, я шукав таку інтонацію, і в цих 12 оповіданнях приблизно знайшов для себе десь якісь відповіді", — пояснив Жадан.
Ведуча Олена Гусейнова в розмові зауважила, що під час прочитання "Арабесок" читачі не потрапляють всередину цієї задокументованої реальності, а поступово вгадують її. Сергій Жадан пояснив, що це свідомий прийом: новели побудовані довкола ситуацій, які у цій війні є досить поширеними й багатьма проживалися як особистий досвід.
Автор наголосив, що ця війна має "кілька сюжетних ліній, дуже болісних точок", через які довелося пройти більшості українців: прощання з дорогими людьми та повернення до них, поховання, евакуація та порятунок.
"Не хотілося нічого вигадувати, робити штукарство, а [хотілося] спробувати підсвітити у цих сюжетах моменти, на які, можливо, не завжди звертаєш увагу. Тому що часто за емоціями, нашим болем, відчаєм і радістю ми не завжди вбачаємо якісь нюанси, зміни в психологічному стані людей довкола. А мені страшенно важливо було показати, наскільки різні люди живуть навколо нас у цей час і в цьому просторі, як вони тонко, ніжно, гірко, солодко переживають ті чи інші речі".
Жадан додав:
"Якщо до цих людей ставитися суто статистично і репортажно, то це звичайні історії та звичайні люди, нічого особливого немає. Натомість, коли ти налаштовуєш свою оптику — раптом помічаєш безліч деталей, з яких вибудовується якась дуже ніжна й делікатна реальність людей, що намагаються вижити, вистояти, врятувати себе, залишитися собою, зберегти в собі інтерес до життя. Ось це мені хотілося передати".
Про любов у центрі сюжету
У своїх оповіданнях Сергій Жадан використав символ любові — але не класичної закоханості, а любові в певному християнському значенні.
"Йдеться про любов як велику відповідальність, велику відкритість, стан величезної емпатії, коли ти можеш допомогти, підтримати, вибачити людині. Про любов як налаштованість на контакт, на порятунок. Як про місце можливої надії, виходу із сутінків. Така любов справді всюди у книжці присутня. Саме така любов для багатьох із нас сьогодні є помічною, вона дає сили, ресурс, певні механізми поведінки. Усе це вкладалось у тексти", — каже він.
Окрім любові, Жадан наголошує на єдності та взаємопов'язаності українців. Він вважає, що нам потрібно "синхронізувати дихання", щоб дивитися в майбутнє без тривоги й страху.
"Наше майбутнє полягає в оцій любові, за якою стоїть відповідальність, взаємопов'язаність, взаємозалежність, арабескова мозаїчна переплетеність. Мені дуже важливим видається слово «єдність». Нещодавно ми ховали загиблого побратима. Усі стояли і дивилися на нього, але за цим не було страху і розгубленості, а було відчуття, що тут усі свої, відчуття єдності та великого братерства хлопців і дівчат, які прийшли провести загиблого бійця. Слова і погляди не деморалізували, а давали сили, і було розуміння, що доки ми разом і впевнені в тому, що робимо, у нас є шанс на майбутнє".
Про назву
Автор пояснив також вибір назви. Слово "Арабески" — це й відсилання до однойменної новели Миколи Хвильового сторічної давнини, й суто формальне посилання на арабески як на орнаменталістику. Адже книжка побудована так, що новели перетікають з однієї в наступну, з'являються ті самі герої за різних ситуацій, відбувається перебивка ритміки та емоційних перепадів.
Втім, насамперед Жадан хотів провести паралелі з Харковом 1920-х років, зіставити досвіди наш та попереднього покоління; показати, наскільки "історія української літератури може римуватися і в чому ці рими будуть уже неточними й недоречними".
Окрім цього, назва збірки відсилає ще й до театру "Арабески", який почав працювати 1993 року в Харкові:
"Пригадую першу виставу, яка базувалася на болючих українських точках, що їх проговорювали Хвильовий, Симоненко, інші наші поети-інтелектуали ХХ століття. Цікаво порівняти сьогоднішній досвід із досвідом Харкова 30-річної давнини, бо час іде, місто дуже змінилося. Війна зламала образ попереднього Харкова і зараз формується щось абсолютно нове, цілком інакше. Усе це дуже важливо сьогодні фіксувати, вирізняти запам'ятовувати й озвучувати".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
