Вона називала себе "Рай-я" і мала на нозі шрам від пазурів тигра. Її сучасники говорили, що вона електризувала повітря й була німфоманкою. Сьогоднішні дослідники пишуть про неї винятково як про "уманську Сафо і Клеопатру".
То ким і якою була насправді українська поетка доби Червоного ренесансу Рая Троянкер, одна з чільних героїнь стрічки "Будинок "Слово". Нескінченний роман"?
"Легко бути коханкою, Навіть матір’ю й жінкою. Але як ув’язати це з призванням творця?", — питала себе Троянкер.
Суспільне Культура розповідає історію її життя — про дитинство у єврейській родині, втечу з мандрівним цирком, непересічну ерудицію й владу над чоловіками, обдарованість у володінні словом, а також материнство й медаль "За оборону Советского Заполярья" у роки Другої світової.
Єврейське дитинство і смертельні номери в цирку
Раїса Троянкер народилася 30 жовтня 1909 року в Умані. У ранній юності дівчина захопилася цирком і втекла з дому разом з приборкувачем тигрів.
"Вона була з традиційної єврейської родини, в якій її навчили старовинних єврейських пісень і забороняли їсти свинину, а потім, коли їй сповнилося тринадцять років – прокляли – бо в тринадцять років, закохавшись в італійця-приборкувача тигрів в мандрівному провінціальному цирку, вона втекла з ним (...).
Рік вона мандрувала з цирком по дрібних містах та містечках і щовечора останнім номером програми клала свою голову в роззявлену пащу тигрові. Тигр був старий і апатичний, але колись і він розлютився і дряпанув Раю так, що мало не одірвав їй ноги", — розповідав друг Раїси письменник Юрій Смолич.
Уже згодом тигровий шрам на нозі поетки став міфом у колі письменників й усі вони мали "спортивний інтерес" його побачити на читаннях.
Отож, Рая втекла з цирку і в неї почався роман з уманським журналістом і письменником Онопрієм Турганом. Вони одружилися й у цьому шлюбі народилася дочка Оленка. Ортодоксальним батькам важко давалися доньчині вибори, про що Троянкер щемко пише:
"Мене тато прогнав і прокляв,
бо у мене дитина од "гоя".
Він казав, щоб упала земля
Попід нами, Оленко, з тобою.
(...) Мама плаче: "У неї Оленка,
Не Дебора, не Лія й не Хана".
Ах я знаю, для мами сивенької
Це велика, велика драма".
Поезія і Харків: ерудована жінка в чоловічому письменницькому колі
Рая Троянкер рано почала писати вірші і публікуватися — уперше її поезію "У великому Китаї" надрукувала газета "Робітничо-селянська правда" коли поетці було 16 років. Тоді ж вона вступила в місцеву філію Союзу селянських письменників "Плуг" і разом із чоловіком переїхала до Харкова, де вступила на навчання до Харківського ІНО. У 1928 році у видавництві "Плужанин" вийшла перша збірка віршів Троянкер "Повінь".
Щоправда, існують спогади, що літературний дебют Раї Троянкер стався дякуючи її закоханості у Володимира Сосюру — мовляв, вона побачила письменника на літературному виступі й приїхала слідом за ним у Харків. Певна річ, дружина Сосюри була проти їхніх рандеву, але так Рая почала писати вірші. Юрій Смолич згадував це так: "Увів її в літературу, як відомо, Сосюра, підчепивши десь в Умані під час гастролів цирку".
У Харкові поетеса належала до групи Валер'яна Поліщука "Авангард", друкувалася у виданнях групи, а також у журналах "Гарт", "Селянка України", "Шквал", та інших. Рая була ледь не єдиною жінкою в чоловічому колі авангардистів — жінок-письменниць у 1920 роках було мало.
"Рая була і своєрідним феноменом поміж жінок, бо, не зважаючи на свій малий вік, вік навіть громадського неповноліття, вона була дівчиною неабиякої ерудиції: вона добре знала літературу, справді любила її, справді мала смак, розрізнила хороше й погане, читала надзвичайно багато (...) і, дякуючи своїй начитаності, зовсім непогано розбиралась в усіх питаннях суміжних з літературою мистецтв, ба й в питаннях різних наук. Особливо полюбляла вона історію і географію", — писав Смолич, додаючи, що "Рая була безперечно талановита поетеса".
Про стиль письма Троянкер Смолич писав, що "за всіма ознаками, з часом вона мала б перебороти впливи модерних поетів, здобувши своє самостійне, але це самостійне ніколи б не вийшло в соціальну поезію".
Він пояснював свої слова тим, що Рая була "скалок минулого, дореволюційного життя" — за його словами, "вона прийняла на себе всі впливи старого часу, епохи розкладу літератури і розкладу дрібнобуржуазної інтелігенції".
Еротичні історії навколо Раї Троянкер
"Тем її поезія мала дві і вони чудернацьки сполучались в одне: романтика старовинних єврейських традицій і безмежна еротика", — писав Юрій Смолич.
Але йшлося не лише про поезію, адже автор продовжує:
"Бо була Рая віртуозом розпусти і еротичність її була феноменальна: її фізичне бажання, здавалось просто сочилось з її маленької істоти, відчувалось, як майже фізично відчутна еманація, немов повітря довкола неї на кілька метрів було насичене випромінюванням її тіла – і, коли ти наближався до неї, переступав цю межу, то потрапляв немовби в сферу діяння якихось токів, що паморочили тобі голову, колотили твоє серце і тамували тобі дихання єдиним – бажанням тіла цієї маленької, мініатюрної розпусниці.
Це не моє особисте відчуття – так говорили про Раю багато з моїх товаришів, що були коханцями Раї, а коханцями Раї були всі мої товариші: я, право, не можу поручитись, що поміж письменників [Києва] Харкова тих років – абсолютно незалежно від приналежності до тієї чи іншої літературної групи, абсолютно незалежно від особистих якостей – розпутників чи вірних своїм дружинам і високоморальним в поглядах на взаємини з жінкою – був хоч один, який би не був якийсь час, або просто один раз, коханцем маленької Раї. Можливо, в цьому був якийсь своєрідний спортивний, еротично-спортивний запал Раї, але, може бути, що вона просто була німфоманкою.
Щодо її коханців, то, здається мені, тут важила не тільки її “приступність”, легкість її здобуття, важила, безперечно, та “еманація” надзвичайної, непереможної еротики, яку розточувала Рая. Так, чи інакше, але щовечора Рая ночувала з коханцем, і, здебільшого, то був щоразу – новий коханець".
Троянкер підписувала свої вірші й листи "Рай-я", любила бузковий колір і трохи картавила, про що згадує Смолич.
"Найкращим віршем Раї був поетичний нюанс, що відтворював почуття втрати дівчиною невинності. В журналі, який я редагував, я не друкував віршів Раї – це була порнографія. Але збіркам її віршів назви придумував я. (...) І Рая носила фіалкову сукню, де треба і де не треба вживала в своїх віршах слово “фіалковий” і свої листи до мене закінчувала: "з фіолетовим привітом! Рай-я".
Поезія про втрату цноти була справді найвідомішою в доробку Троянкер. Вона називається "Трава прив’ялена і заніміла осінь..." і, попри скандальну славу в 1920-х, сучасному читачеві важко відшукати тут так звану "порнографію":
"Зім’ята сукня. На обличчі – мука.
Червоні плями в лентах комбіне…
І пада вечір у безодню круком,
І кличе вечір впасти і мене.
(...) Ти так молив – сьогодні стань моєю.
І сталось. О закон буття!
Ми у траві забули томик Гейне, —
Його листки од вітру шелестять".
Тим не менш, як еротичну та навіть непристойну сприймали поезію Троянкер і пересічні читачі. Григорій Костюк згадував вечірки, у яких він брав участь: "Цікаво відзначити, що пильні, громадсько-відповідальні й ініціативні на праці політехніки, математики, історики, педагоги тут перетворювались на дотепних, безжурних гульвіс, розповідачів дразливих анекдот, декламаторів “сальних” віршів “Гавриліади” Пушкіна, або ще більше — нашої Раїси Троянкер, а дещо й “захалявного” Сосюри".
З мемуарів Юрія Смолича відомо, що слова про сильну сексуальну енергію Троянкер не були просто словами — вона навіть "лікувалася від німфоманії у лікаря по Фрейду", лист із цією згадкою зберігається в Харківському літературному музеї. Тим не менш поширену думку, що основним мотивом поезії Троянкер був еротизм, спростовує дослідниця Ярина Цимбал:
"В неї є вірш про перший секс, але більше про тілесність віршів немає. Наприклад, коли в неї народилася донька Оленка, то є вірші про материнство, про дитину, про зв’язок із дитиною. І набагато сильніше у її поезії [звучить] тема єврейства, стосунків із батьком, із уманською родиною. Цьому відведено цілий розділ у збірці "Горизонт", — коментує Цимбал.
Ленінград, Мурманськ, війна, "Суровая лирика"
Перед початком репресивних і голодних 30-х років закінчився український період життя Раї. У 1930 році Троянкер одружилася з російським поетом Ільєю Садоф'євим, тоді ж вийшла її друга збірка "Горизонт" із присвятою "коханому Іллі Садоф'єву". Наступного року вона разом із чоловіком виїхала до Ленінграда, де стала працювати в заводській багатотиражці "Новая заря".
У 1935 році Троянкер розлучилася і виїхала до північного Мурманська, де багато років працювала в газеті "Полярная правда". Перед Другою світовою війною одружилася з актором Євгеном Григор'євим, але цей шлюб не був тривалим.
Під час Другої світової була військовою кореспонденткою, нагороджена медаллю "За оборону Советского Заполярья". У 1942 році з'явилася її остання збірка "Суровая лирика" — російською мовою, на радянську патріотичну тематику, зокрема про "любимый голос Сталина" і "бессмертного Ленина".
"Про воєнну російськомовну лірику Раїси Троянкер говорити багато не доводиться. Маємо тут цілком традиційний імперський дискурс. Хоча й зрозумілий у контексті часу та обставин (...). І в темі, і у поетичному вираженні вірші Раїси Троянкер є вторинними, малооригінальними", — пише літературознавець Євген Баран.
Раїса Троянкер померла від раку в 36 років, її могила у Мурманську втрачена.
Тигр Троянкер у "Фокстротах"
Один з найвідоміших віршів Раїси Троянкер, який звучить і в стрічці "Будинок Слово. Нескінченний роман" — "Згадка", в якому поетка згадує свою юність та впізнає тигра, з яким колись виступала в мандрівному цирку.
За словами дослідниці Ярини Цимбал, це реальний випадок.
"Справді, в харківському зоопарку Троянкер бачила цього тигра. Зберігся лист в архіві письменника Івана Дніпровського, де вона в прозовій формі переказує цю історію про тигра, розповідає про свою молодість, про циркове життя. Завершується композиція фразою про те, що директор зоопарка пише "Тигр хворий, здоров’я гірше".
Цю поезію Троянкер поклали на музику Сергій Жадан і Юрій Гуржи в рамках музичного альбому "Фокстроти" на вірші українських поетів. Він доступний на ютуб-каналі Мистецького арсеналу.
У композиціях альбому "Фокстроти" використали записи голосів українських поетів. Крім того, для композицій записали звуки друкарських машинок та інших предметів, що належали мешканцям Будинку "Слово" із фондів Харківського літературного музею.
"Як мала б звучати українська популярна музика, якби до створення її долучилися поети, що жили сто років тому? Чи надихнули б Тичину сучасні дискотечні груви? Що було б, якби Серж Генсбург народився не у Парижі, а у Харкові, де колись жив його батько, і якби він записував еротик-поп на вірші Раїси Троянкер? А як би звучав реггей Лі Скретч Перрі на текст Володимира Сосюри? Наші "Фокстроти" — спроба відповісти на всі ці питання", — коментує учасник проєкту музикант Юрій Гуржи.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
