Георгій Нарбут — художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків, банкнот і поштових марок.
Один із засновників і ректор Української академії мистецтв, у період Гетьманату Павла Скоропадського саме він розробив дизайн для герба та печатки Української Держави.
"Нарбут нас графічно «українізував»", — так говорять мистецтвознавці про спадок художника. Уплив Нарбута на українську культуру важко переоцінити, але ще важче усвідомлювати, що прожив митець лише 34 роки.
Суспільне Культура розповідає історію життя Георгія Нарбута, який заклав підвалини візуальної ідентичності українців.
Біографія Георгія Нарбута
Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 року на хуторі Нарбутівка в Чернігівській губернії, його родина походила зі збіднілої литовської шляхти.
За спогадами, у дитинстві Георгій постійно щось вирізав із обгорток, робив витинанки і без фарб та олівців відтворював усе, що бачив навколо. Початкову художню освіту здобув самотужки, згодом вступив до Глухівської гімназії.
Інтерес до геральдики проявився в хлопцеві рано.Студентом Нарбут віднайшов герб свого роду — а серед його предків були запорозькі козаки, — і реконструював його.
Одного разу вчитель гімназії приніс до класу копію Остромирового Євангелія. Нарбут захопився писаними літерами кирилиці й перемалював їх усі. Також саме у Глухові на повітовій виставці він дебютував як художник.
Захоплення українським... у Петербурзі
Після закінчення Глухівської гімназії всупереч волі батька Нарбут вирушає до Санкт-Петербурга. Там він стає одним із найбільш популярних художників, але не зраджує своїй ідентичності. Ба більше, у його творах дедалі частіше з'являються українські мотиви.
Український мистецтвознавець і художник Георгій Лукомський познайомився з Нарбутом у 1910 році на одній з виставок. Він згадує: "Перше враження — і найсильніше: зовнішність Нарбута — багато типу українського, полковницького, стародубського. (...) Про Чернігівщину нагадує кожен порух його".
Нарбут подорожував Україною, спілкувався зі збирачами старовини. Сучасники згадують, що його вразив музей українських старожитностей у Чернігові, де зібрані старовинні портрети. Нарбут вивчав крій козацького одягу, а повернувшись до Петербурга, власноруч зшив собі козацький жупан.
За словами Лукомського, уже в 1913–1916 роках Нарбут працює як абсолютно самобутній графік із власним стилем. Він полюбляв досліджувати військові атрибути, зброю, геральдику, прапори, герби, ілюструє багато книг, для яких створює обкладинки і прикрашає віньєтками.
Лукомського здібності Георгія Нарбута вражали: не слухавши жодних курсів з історії мистецтв чи архітектури, Нарбут знав багато матеріалу, його ерудиція була невичерпною. "Він опановував закони перспективи, архітектурне проєктування з найбільшою легкістю. Пам'ятаю, як він любив всілякі хитромудрі скорочення, наприклад паркет вигадливого малюнка в перспективі".
Київський період Нарбута і Українська академія мистецтв
Дослідники поділяють творчість Георгія Нарбута на два періоди – петербурзький і згодом київський. Після Лютневої революції 1917 року художник повертається на батьківщину й оселяється в Києві. Нарбут винаймав квартиру неподалік Золотих воріт, на Георгіївському провулку, 11, і так говорив про свій вибір:
"Провулок мого святого. Близько Георгієвська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна".
Неймовірним поступом українського мистецького середовища стало заснування Української академії мистецтв, яка існує і досі як НАОМА. Це був перший вищий навчальний заклад незалежної держави.
У вересні 1917 року Георгій Нарбут став професором графіки, а згодом — ректором першого вишу Української Народної Республіки.
Урочисте відкриття академії відбулося 22 листопада 1917 року в приміщенні Української Центральної Ради. На легендарному фото — діячі культури, науки і мистецтва, з ініціативи яких була створена академія.
На початку 1919 року Георгій Нарбут бере на себе керівництво академією, бо майже усі викладачі залишили Київ, а з професорів залишилось лише двоє: він та Михайло Бойчук. Коли більшовики забрали приміщення академії, Нарбут починає проводити заняття у власній квартирі.
Про навчання студентів удома в Нарбута мистецтвознавець Федір Ернст згадував так: "Це був справжній курятник. Стелю устилали диктом, щоб під час дощу не так хлестала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами – творами професорів. Все це мало відповідало значінню, яке Нарбут надавав академії. Але цим кроком він врятував її від неминучої загибелі".
Таємне інтелігентське товариство або "Гурток дев'яти"
Квартира Нарбута на Георгіївському провулку була справді легендарним місцем. У ній регулярно гостювали найпрогресивніші митці тогочасного Києва: письменники Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, композитори Пилип Козицький, Яків Степовий, мистецтвознавець Федір Ернст.
Незабаром з цих посиденьок сформувалось щось подібне до таємного товариства з обмеженою кількістю членів — "Гурток дев'яти". Нарбут, який любив різні церемонії та костюмовані дійства, навіть розробив його конституцію, знак і план діяльності.
Вигаданий персонаж Лупа Грабуздов
Нарбут мав живе почуття гумору, про що згадували його сучасники. Він любив українську сатиру, фольклор, і одного разу створив містифікаційного персонажа Лупу Грабуздова, від імені якого писав жартівливі фейлетони.
А початок історії поклав перстень, який Нарбут придбав на Подолі під час прогулянки Києвом. Він був прикрашений сердоліковою печаткою із силуетом млина і мав напис "Бог моя надежда. Он мне помогает. Грабуздов". Митець намалював портрет таємничого Грабуздова і вигадав йому ім'я – Лупа Юдич. А згодом створив "Діаріуш" – фіктивний щоденник, у який від імені Лупи записував веселі й іноді провокативні історії. До прикладу, про Павла Тичину Лупа Грабуздов відгукувався так:
"Навколо – комуна,
А космос – в душі,
Че-ка ж над ухом:
– Бреши,
А пиши!"
Найвідоміші роботи Нарбута
В українську історію Нарбут увійшов як творець "українського стилю" в графіці — він задав тон наступним художникам на більшу частину ХХ століття. Київський період, на відміну від петербурзького, був дуже коротким, але за три роки Георгій Нарбут зробив надзвичайно багато:
- Для проголошеної Української Народної Республіки розробляв проєкти поштових марок, акцизних паперів і грошових купюр – розробив номінали в 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.
- Коли владу перебрав гетьман Павло Скоропадський, Нарбут створив герб Української Держави. Його основа – козак із мушкетом, символ Війська Запорозького. До малюнка додав брошуру, в якій пояснив його історію і значення, регламентував використання.
- Створив "Українську абетку", яка стала кульмінацією творчості митця. Особливість абетки полягає у тому, що, розробляючи букви, Нарбут поєднав традиції українського рукопису та друкованої книги, а також використав досягнення європейських майстрів у галузі шрифту. Саме тому "Українська абетка" має важливе наукове та історико-культурне значення і є прикладом майстерного опанування мистецтва шрифту.
- Працював над альманахом "Мистецтво", 1919 р. Тут ритмікою ліній і плям Нарбут створює ілюзію безперервного руху рук робітника, що б'є молотком по зубилу. Візерункові завіси по боках його фігури – символи "пролетарського благородства".
- Оформив збірку віршів молодшого брата Володимира Нарбута "Алілуя", 1912 р.
- Створив знакову обкладинку "Зорі", 1919 р., де використовується фірмова нарбутівська гра з об’ємом: на першому плані — напис в рамі, другий план складають декоративні візерунки і третій – чорний, бездонний фон.
Смерть митця
Але час, у який випало жити Нарбутові, був турбулентним: на початку 1919 року Київ захопили більшовики, а влітку до міста ввійшли вояки Добровольчої армії, оголосивши, що Київ "повертається до складу єдиної і неподільної Росії".
"Тут уже Нарбут зовсім засмутився. Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника – теж. Як виконувача замовлення радянської влади – також, ще більше", – згадує той час мистецтвознавець Георгій Лукомський.
Окрім драматичних воєнних перипетій той час приніс Георгієві Нарбуту ще одну біду. Одного разу, повертаючись із вечірки в Михайла Бойчука, він та його товариш випили води із придорожньої криниці. Обидва захворіли на тиф. Художнику вдалося одужати, але хвороба дала ускладнення — запалення печінки. Уже восени 1919 року митець майже не вставав з ліжка, але з допомогою учнів облаштував мольберт і практично не випускав із рук олівця.
Як пише мистецтвознавець Ігор Дудник, у творах того періоду Нарбут усе частіше повертався до минулого: рідна Нарбутівка, ґанок батьківського будинку, церква в селі Хохлівка, де вінчався з першою дружиною. Водночас з'являлися похмурі образи: покинуті парки, руїни, обеліски. Реальність перемежовувалася з вимислом.
"Нарбут нас графічно «українізував»"
"Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені і всі його твори, і формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини", – писав про Георгія Нарбута мистецтвознавець Федір Ернст.
"Нарбут нас ґрафічно "українізував" – українська ґрафіка Нарбута рішучо одмежувала нас від чужих ґрафічних впливів, виробила смак і оцінку та точне означення того, що ми називаємо сучасною українською ґрафікою. Це ж Нарбут увів нам українську ґрафіку в наш портфель через український банкнот, Нарбут рушив нам лист українською почтовою маркою, Нарбут спиняв наше око на українських друках і книжках, відштовхуючи нас від усього чужого, денаціоналізуючого", – стверджує мистецтвознавець Павло Ковжун в книзі "Нарбут: студії, спогади, листи".
Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування "Енеїди" Івана Котляревського, але він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Можна лише уявити, яких вершин досяг би художник, якби передчасно не пішов з життя. Помер Георгій Нарбут 23 травня 1920 року в Києві, йому було 34 роки.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
