Вже другий рік поспіль кураторка сучасного мистецтва Олександра Погребняк відкриває двері своєї квартири в день повномасштабного вторгнення. Це її день народження, який два роки тому вкрала Росія.
Повернувшись додому, 24 лютого 2023-го Погребняк зробила виставку, що терапевтично осмислювала перший рік вторгнення та зверталася до екологічної тематики й теми відновлення.
Виставка, що відкриється 24 лютого цього року, — про новий для неї досвід материнства, який кураторка отримала вже у час великої війни.
Як вона поєднує роботу та догляд за дитиною? Як досвід піклування впливає на бачення мистецтва?
Суспільне Культура запитало Олександру Погребняк про досвід бути матір'ю під час війни, силу мистецтва, а також про потребу піклування та ділитися власними відчуттями й особистим простором.
Ти вже вдруге проводиш квартирну виставку у свій день народження. Чому вирішила звернутися до цього формату? Хто може її відвідати?
Квартирна виставка як формат має певну тяглість в українському мистецтві. За неоднорідного інституційного середовища у різні моменти такі виставки давали можливість митцям чи кураторам втілити власний майданчик для висловлювання та певну свободу.
Під час обмежень пандемії ковіду квартирні виставки ставали місцем фізичних зустрічей та проживання спільного тілесного досвіду, якого тоді всім дуже не вистачало.
Моя перша виставка відбулася 24 лютого 2023 року, коли ми тільки виходили з тривалого періоду блекаутів важкої зими. Люди у Києві жили очікуванням нових російських атак на місто й мені було важливо створити середовище взаємної підтримки. Для обох моїх виставок важливим є зв'язок з місцем, адже вони відбуваються у квартирі, в якій я зростала і в якій 24 лютого 2022 року ми прокинулися від вибухів, які маркували перехід Росії до повномасштабної загарбницької війни.
Вже протягом 2022 року дата мого народження стала власною назвою. 24 лютого постійно згадувалося в розмовах, так називали антології, виставки, вистави та навіть організації. В якийсь момент мій особистий день вже більше асоціювався з російською агресією, став синонімом початку великої війни. Виставка була для мене нагодою хоча б символічно повернути собі цю дату та розповісти деякі історії своєї родини, через роботи художників і художниць та ті зв'язки, які між ними утворювалися.
У торішній виставці "Хащі, рощі, зарощі і кущі" я розмірковувала про відчуття дому та те, що нас тримає чи змушує повертатися, про тимчасові спільноти та колективні практики відновлення, про відчуття тривоги та прийняття небезпеки, яке стало частиною життя. Назва виставки відсилала до десятків домашніх рослин, з якими ми співіснуємо у нашій квартирі. Коли розпочався російський наступ, ми разом з моїм чоловіком, Дмитром Чепурним, залишилися в Києві, зокрема щоб продовжувати доглядати за ними. Ці слова також є фрагментом незакінченого вірша Дмитра про повернення в його рідне місто Луганськ, що розширювало наративи виставки і через роботи Алевтини Кахідзе та Романа Хімея розповідало про довготривалу історію окупації східних територій України й про життя пейзажу поряд з насиллям.
У 2023 році у моєму житті знову відбулися суттєві зміни, народився наш син Тео. У підготовці до майбутньої виставки я вивчаю фізіологічні трансформації, які я пережила, ставши мамою. Протягом перших місяців я багато розмірковувала про процес грудного вигодовування, який для мене визначає новий етап співіснування та співзалежності наших життів. Не лише дитина потребує молока на початку життя, моє тіло відчуває, коли син голодний: молоко починає просочуватися крізь одяг, шукаючи своє маля.
Через свою основну тему, молоко, виставка розкриватиме деякі чуттєві досвіди материнства в умовах війни і, не звертаючись до цих подій безпосередньо, ставитиме питання про природу сім'ї, зв'язки між близькими, світ, що зазнає змін, та пошуки безпечного середовища.
На виставку "Молоко для Тео" можуть завітати всі, хто цікавиться сучасним мистецтвом та хто відчуває близькість до теми виставки. Особливо цінно для нас, що вона відбувається у Києві, на лівому березі Дніпра. Її адресу можна дізнатися, звернувшись до мене або мого чоловіка у соцмережах.
Цього року тема виставки присвячена досвіду материнства: як цей досвід вплинув на твоє бачення та розуміння мистецтва?
Як і раніше, мистецтво та діалог з художницями й художниками стає для мене простором емпатії. Мої роздуми й інтерес до молока відгукнулися багатьма цікавими історіями, про які я дізналася, у багатьох впізнала себе.
За пів року материнства зрозуміла, наскільки ціную свою професію. До роботи над виставками я повернулася за тиждень після пологів.
У п'ять тижнів Тео ми вже їхали з ним відкривати виставку у Вроцлаві. Цю виставку, із назвою "Як реве ревучий", ми співкурували з польським куратором Антеком Бужинським. Це була велика групова виставка українських художниць, що відкривала нову інституцію Krupa Art Foundation. Вона була про повернення додому. Провівши загалом шість днів у дорозі, а потім побачивши наживо вже інстальовані роботи, я відчула, зокрема, і досвід жінок, які мали поїхати в пошуках безпеки для своєї дитини.
В шість тижнів від народження відбувся перший переліт мого сина. Ми відвідали Венецію для підготовки виставки, яку разом з Ксенією Малих та Бйорном Гельдхофом відкриватимемо цієї весни у паралельній програмі Венеційської бієнале.
Мене захоплює, наскільки у нас дружнє та інклюзивне мистецьке середовище, де я завжди знаходжу необхідну підтримку та яке з радістю і захопленням приймає нас із малюком.
Як це — бути матір'ю під час війни?
24 лютого 2022 року о п'ятій ранку ми з Дмитром вирішили одружитися, за кілька тижнів нам це вдалося. На той момент більшість державних установ було зачинено, але за порадою ми звернулися до Солом'янського РАЦСу.
Наприкінці 2023 року ми дізналися про вагітність, і зараз розуміємо: це найпрекрасніше, що з нами траплялося. Минулорічну виставку ми монтували в останні дні першого триместру.
Якщо війна у нас забрала можливість планувати своє майбутнє, материнство повернуло мені цю здатність. А разом з нею бажання уявляти кращий світ для своєї дитини. Працюючи кураторкою сучасного мистецтва, я помічаю бажання художниць і художників створювати утопії, ідеальні світи без воєн, кліматичних змін та дискримінацій.
Ставши мамою, я знайшла такий безпечний світ для себе через необхідність створити щасливе й позбавлене загроз середовище для малюка.
Можливо, саме через крихкість світу, що нас оточує, цією виставкою я відчуваю потребу зафіксувати фізіологічні зміни, які відбулися з моїм тілом і які проживає мій син. Він невпинно росте, живлячись грудним молоком і всотуючи світ, який ми для себе (для нього) створили.
У свої шість місяців Тео поступово перетворюється на досвідченого глядача. Мистецьке життя у Києві залишається достатньо активним, тому ми з ним часто маємо нагоду побачити нову виставку чи відвідати подію. Я хочу, щоб зростаючи він відчував себе частиною мистецької спільноти.
Як роботи потрапили на виставку? Про що вони?
Учасницями виставки стали Зоя Кадан, Жанна Кадирова, Катя Лесів, Катерина Лисовенко, Лор Пруво і Тамара Турлюн.
Експозиція розгортатиметься навколо матеріальної та метафоричної, навіть магічної, присутності молока в житті родини з дитиною. Одна з фотографій Каті Лесів, зокрема, про груди як жіночий орган, який служить іншим. Її донька разом з нею у кадрі; прямим поглядом в об'єктив вона маркує свою присутність та агентність.
Жанна Кадирова для виставки планує заповнити наш побутовий посуд молоком. А Тамара Турлюн представить чотириметрову інсталяцю про стан переходу як природне явище. Міфологічне мислення та уявляння утопічного світу розкриватиме робота Катерини Лисовенко.
У квартирі також можна буде побачити малюнки, які створювала Зоя Кадан до та під час повномасштабної війни. Деякі з них були роздруковані через шовкотрафарет задля зборів на потреби української армії, а один став частиною інсталяції Анни Звягінцевої, її мами.
В останній кімнаті французька художниця Лор Пруво представить свій новий фільм про турботу та діалог поколінь у світі постійних криз.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
