8 лютого у прокат вийшла українська стрічка "Інший Франко". Сюжет фільму розповідає про Петра Франка — письменника, науковця, засновника "Пласту" та сина Івана Франка.
Опис стрічки обіцяє глядачам насичений байопік, у якому будуть і літаки, охоплені полум'ям, і боротьба за любов жінки, і, власне, розкриття постаті самого Петра Франка.
Чи вдалося авторам "Іншого Франка" реалізувати свої амбіції, розбирається журналістка Суспільне Культура Альона Шилова у цій рецензії.
Якщо постать Івана Франка є культовою та впізнаваною в Україні, то про його молодшого сина, Петра Франка, загалу відомо порівняно небагато. Перед авторами фільму стояло амбітне, але при цьому цікаве завдання — розповісти про історичну фігуру, чиє життя та спадок наповнені визначними подіями.
Головну роль у стрічці зіграв В'ячеслав Довженко (лауреат премії "Золота дзиґа" у категорії "Найкраща чоловіча роль" за фільм "Кіборги"). За його словами, якщо глядач після фільму захоче дізнатися більше про Петра Франка — то автори стрічки впоралися зі своєю ціллю.
"Сюжет можна переказати трьома реченнями, але цю постать переказати в трьох реченнях неможливо. Це людина, яка створила авіацію в Галицькій армії, він був науковцем і викладачем. Його дружина Ольга Франко створила першу кулінарну книжку. Багато чого можна перелічувати, але ти ж не помістиш усе це в художню стрічку. Нашим завданням було зробити, щоб людина, яка подивилась, хоча б відкрила вікіпедію", — розповів Довженко в інтерв'ю.
З одного боку, з Довженком важко не погодитися: створюючи фільм про історичну постать, важко вмістити усі її здобутки та важливі моменти у дві години хронометражу. Та з іншого — існує достатньо прикладів успішних байопіків, які дають зрозуміти особистість своїх центральних персонажів, не охоплюючи всі роки їхнього життя ("Лінкольн", "Король говорить", "Піаніст" та багато інших).
То що ж у випадку "Іншого Франка"?
Проблема стрічки "Інший Франко" стає зрозумілою з перших сцен і тягнеться протягом усього фільму — з усіх цікавих моментів у житті Петра автори обирають зосередитися на найбільш невиразній історії та подають її вкрай банально.
Так, наприклад, на початку фільму Петра Франка допитує НКВДист і зазначає, що той має "видатну біографію", та перелічує заснування "Пласту", звання командира першої льотної ескадрильї Галицької армії, наявність пістолета від Симона Петлюри та ще низку цікавих досягнень Франка. У цю ж секунду постає питання: чому б не показати усі ці події? Наприклад, як Петро Франко отримав пістолет від Петлюри? Як він став "батьком" військової авіації України? Чому автори стрічки вирішили, що розмова з представником уряду СРСР цікавіша за всі ці дійсно історичні події?
Сценарій стрічки також не передає й внутрішній світ Франка. Так, звідусіль лунає перелік його здобутків, проте окреслити заслуги — не означає дати глядачам зрозуміти характер героя. Тут ситуацію рятує акторська гра Довженка, що додає персонажу людяності та який-не-який контекст постаті героя. Наприклад, слухаючи про його регалії, можна зрозуміти, що він патріот, з розмов з оточенням — що він піклується про свою родину. Тези доволі загальні, але у поєднанні з грою Довженка виходить морально симпатичний персонаж.
Початок фільму перенасичений вставками історичних кадрів та подій, які начебто мають занурювати у контекст і давати краще відчути атмосферу. Та складається враження, що глядачі дивляться документальний телефільм, який містить лише деякі ігрові елементи. Втім, через деякий час ці документальні епізоди зникають зовсім. Це видається дивним рішенням, адже зі збалансованим підходом документальні фрагменти могли б справді підкреслювати важливість і подій, і самої постаті, а також надати певної атмосфери. Але цей прийом не використано повною мірою та якісно.
Глядачів знайомлять із сім'єю Франка: його дома дочками та дружиною Ольгою. Вони, безумовно, відіграють важливе значення у житті героя, адже це його найближчі люди. Та характери дочок окреслені стереотипно — одна слухняна, інша постійно конфронтує та дорікає батьку за його статус депутата.
Образ та стосунки з дружиною також не є яскравим елементом фільму. Згодом глядачі розуміють, що за сюжетом вона була об'єктом кохання двох чоловіків (самого Франка та його друга Андрія Грищука), проте у дорослому віці між нею та Франком ледь помітна якась хімія. Вона постійно виглядає чи то стурбованою, чи то втомленою, а інколи здається, що жінка взагалі не хоче тут бути (звісно, це можна пояснити тиском влади СРСР на сім'ю Франка, проте іншого стану в героїні взагалі немає). Зрештою, її героїня зводиться до своєрідного трофея, через який посварилися два чоловіки.
До родини Франка приїздить вже згаданий друг Андрій Грищук (у виконанні Ахтема Сеітаблаєва) — і тут начебто має початися основна сюжетна лінія, яка розповідає про дружбу між Франком та Грищуком у юності, кохання до однієї жінки, а згодом і про зраду Грищука. Але цього не відбувається. Всі ці історії передані як уривчасті флешбеки, що мають досить фрагментарну та навіть бездушну структуру.
Ось молоді герої у "Пласті", ось вони у полоні, ось вони на літаку, що палає, — але від усіх цих сцен не перехоплює подих. Звісно, ніхто не очікував рівня "Топ Ґана" чи побачити на екранах неймовірні спецефекти, щоб передати рух та драму цієї сцени. Але без цього епізоду фільм би точно нічого не втратив.
Немає й глибинного зв'язку між персонажами Франка та Грицюка, які були ліпшими друзями. Актори додають своїм героям характерів, проте на рівні взаємодії персонажі не проймають, за їхні взаємини не переживаєш, тому під кінець доволі очевидна зрада Грищука не викликає того рівня емоцій, який би мав викликати такий ганебний вчинок.
На тлі майже кожної сцени лунає драматична та пафосна музика, що нагнітає (у багатьох сценах вона взагалі не потрібна), а під кінець автори фільму ще більше намагаються витиснути сльозу листом дружини Франка та словами про те, що вона до кінця життя чекала на повернення чоловіка.
Так, це був би справді важкий драматичний момент, якби глядачі розуміли та пройнялися глибиною стосунків Ольги й Петра. Та між ними немає того кохання, яке здатне пробуджувати таку глибоку емпатію і співчуття у публіки. Вони просто співіснують у дорослому житті.
Постать Андрія Грищука (головного антагоніста та близького друга Франка) була вигадана у межах фільму. І тут виникає питання: навіщо вигадувати людину, вписувати її у реальні події, що траплялися з Франком? Чи лише для того, щоб клішовано передати історію про двох друзів, закоханих в одну жінку? Невже життя Петра Франка не було достатньо насиченим на події, щоб уникнути зайвих домальовок (з цілих персонажів та сюжетних ліній)?
Якщо автори хотіли зосередитися на особистих взаєминах — розповіли б більше про взаємини Петра з його дружиною.
Якщо більше екшну — показали би детальніше заснування "Пласту", або ж авіації в армії та з якими викликами стикався Франко.
Зробити акцент на сім'ї — то розкрили б глибше характери дочок і їхні взаємини з батьком, як сам Петро згадував про свого батька та що у них були за стосунки.
Однак автори стрічки "Інший Франко" не заглиблюються туди, де насправді можна потонути в емоціях та драмі. В підсумку виходить доволі банальна історія, яка не може нічим запам'ятатися, окрім хіба що гідної акторської гри Довженка та Сеітаблаєва. І після якої все ще хочеться почитати статтю на вікіпедії про цього персонажа, але не для того, щоб дізнатися про нього більше, а щоб загалом зрозуміти його вчинки та життя.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
