Сімейні фото, архіви міліції: команда фільму "Ля Палісіада" про те, як відтворила атмосферу 1990-х (фото)

Сімейні фото, архіви міліції: команда фільму "Ля Палісіада" про те, як відтворила атмосферу 1990-х (фото)

Ексклюзивно
Сімейні фото, архіви міліції: команда фільму "Ля Палісіада" про те, як відтворила атмосферу 1990-х (фото)
Кадр з фільму "Ля Палісіада". Колаж Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

11 січня в український прокат виходить стрічка "Ля Палісіада" українського режисера Філіпа Сотниченка. 13 січня відбудеться спеціальний показ фільму Філіпа Сотниченка "Ля Палісіада" за підтримки Суспільне Культура з обговоренням.

Знятий у жанрі неонуарного детективу, фільм розповідає про останній випадок смертної кари в Україні, що припадає на 1996 рік.

У цьому матеріалі, спеціально для Суспільне Культура, команда фільму розповідає, як проходила робота над стрічкою та як їм вдалося занурити глядачів у світ 1990-х.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Кадр із фільму "Ля Палісіада". Фото: Film UA

Філіп Сотниченко, режисер

За словами режисера Філіпа Сотниченка, під час підготовки до зйомок передусім команда відштовхувалась від архівних матеріалів. Це були переважно домашні відеозаписи 1990-х та хроніка роботи міліції того часу.

"Саме цю естетику, десь схожу на «фаунд футадж»З англ. found footage — "віднайдене відео". Це кінематографічна техніка, що копіює непрофесійну зйомку, сценарно ніби відображаючи реальні події. Її часто використовують у горорах. ми і наслідували, працюючи над фільмом. Також вивчали фотознімки тих часів, щоб зробити декорації", — поділився режисер.

Для занурення у професійний світ персонажів команда дивилась матеріали з роботою психіатрів — це були навчальні записи для професійних вишів, які використовували для освіти майбутніх спеціалістів у галузі.

"Реквізит ми шукали майже всюди. Щось брали в оренду, а якісь предмети знаходили вдома члени знімальної групи. Одним із завдань для створення побутового простору було знайти та комбінувати якісь знайомі предмети. Наприклад, радіо, актуальні та впізнавані книжки того часу, наліпки з жувальних гумок і так далі", — сказав Сотниченко.

Рита Кулик, художниця-постановниця

Для переконливого відтворення атмосфери 1990-х років художниця-постановниця Рита Кулик дивилася українське кіно того періоду: фільми Кіри Муратової, "Приятель небіжчика" Вʼячеслава Криштофовича та "Чотири листи фанери" Івана Гаврилюка й Сайдо Курбанова, "Оберіг" Миколи Рашеєва та інші.

Кулик поділилася, що одним з найважливіших фільмів-референсів для всієї команди була стрічка корейського режисера Пон Чжун Хо "Спогади про вбивство". Художниця зауважує, що хоча події фільму відбуваються далеко за межами України, він наповнений цікавими рішеннями мізансцен та зважає на людські вади та випадковості, що трапляються у житті.

"Ля Палісіада" як команда фільму відтворила атмосферу 90-х
Робочі матеріали до фільму "Ля Палісіада". Фото: Колаж надано Ритою Кулик

"Дослідження теми 90-х років стало ключовою складовою підготовки для всіх департаментів фільму. Різноманітність матеріалів варіювалася від особистих відео та фотоархівів того часу і знайдених матеріалів на YouTube до відеоархіву з музею МВС", — розповідає художниця-постановниця фільму Рита Кулик.

"При собі я завжди тримала фотоальбом з полароїдами моєї родини, використовуючи його як референс під час оформлення декорацій. Крім того, я старалася приділяти увагу кожній фотографії з цього альбому у вільний час для глибшого вивчення контексту", — продовжує вона.

За словами Кулик, оскільки сетинг 1990-х років слугував своєрідним фоном для основної теми фільму — смертної кари в Україні, то команда не обмежувались тільки особистим досвідом та сімейними архівами.

"Ля Палісіада" як команда фільму відтворила атмосферу 90-х
Робочі матеріали до фільму "Ля Палісіада". Фото: Колаж надано Ритою Кулик

"Нам було важливо сформувати уявлення про роботу тодішньої пенітенціарної системи та поліції (тоді — міліція), тож важливими джерелами інформації для нас стали консультанти, навчальні фільми, які знайшов Філіп Сотниченко, відвідування музею МВС, письмові матеріали очевидців. Також цікавою була знахідка сайту-архіву одного з відділень запорізької поліції, де було зібрано суттєву кількість фотоматеріалів тих років, які були використані як референси", — поділилася Кулик.

Заглибитися в деталі та достовірність роботи тодішньої міліції команді допомогли фотографії Олександра Чекменьова. Особливо корисною виявилася його серія фоторобіт "Швидка", яка є документальним фотопроєктом 1994–1995 років, коли фотограф супроводжував бригаду швидкої допомоги під час викликів та документував роботу державних органів.

У "Ля Палісіаді" також використано багато автентичних речей, процес пошуку яких був вкрай різноманітним.

Наприклад, за словами Рити Кулик, разом зі своїми асистентами Марією Денисенко та Віктором Корчинським, команда збирала реквізит на барахолці на Почайні, щось знаходили на сайті Olx, щось — в Ужгороді та області, щось — у себе або у друзів та родичів вдома. Багато відповідних речей команда знайшла на складах реквізиту Київнаукфільму та R-Space.

При цьому іноді команді щастило знімати в локаціях, які вже були частково наповнені потрібними елементами.

"Ля Палісіада" як команда фільму відтворила атмосферу 90-х
Робочі матеріали до фільму "Ля Палісіада". Фото: Колаж надано Ритою Кулик

"Деякий реквізит або частину декорацій ми виготовляли самостійно та імплементували в існуючий простір, наприклад: оригінальні вивіски, ліхтарі, суддівські стільці та решітка в судовій залі, відтворювали так звану настінну шубу в Бучанській виправній колонії", — каже Кулик.

Також референсами для деяких сцен або елементів декорацій та реквізиту були роботи Нам Джун Пайка, Тоні Оурслера та Хрісто Явашева. Роботи останнього, наприклад, визначили напрям для вирішення першої сцени фільму, де персонаж Яреми Малащука, Кирило, сидить у своїй колишній дитячій кімнаті, оточений речами, які загорнуті в напівпрозору плівку.

"Ля Палісіада" як команда фільму відтворила атмосферу 90-х
Робочі матеріали до фільму "Ля Палісіада". Фото: ескіз за мотивами Хрісто Явашева / Рита Кулик

"Я думаю, що взагалі не просто відтворювати час, свідком якого ти не був і про який ти маєш уявлення з архівів та розповідей очевидців. Хоча нам дуже пощастило з широким спектром матеріалів, бо цей час дуже добре задокументований. І все ж таки найважчим було відфільтрувати та об'єднати різні досвід, памʼять та сприйняття і створити узагальнену, якщо можна так сказати, атмосферу тих часів", — сказала Кулик.

Вова Усик, оператор-постановник

Однією з найбільш візуально-яскравих рис "Ля Палісіади" є зйомка на ретрокамеру, останні вцілілі касети для якої замовляли по всьому світу.

За словами оператора-постановника Вови Усика, таке рішення сприяє зануренню глядачів у 90-ті та дає можливість максимально відчути той період.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Знімальний процес: "Ля Палісіада". Фото: Film.ua Distribution

"Багато людей пам’ятають за фільмами і відеозаписами ті часи. Звісно, ми могли б знімати на сучасну камеру і потім робити стилізацію на постпродакшені. Але навіщо? Якщо ми одразу можемо отримати бажане зображення. По-перше, це економія коштів на етапах постпродакшену і зйомки, адже сучасне обладнання потребує більше спеціалістів для обслуговування техніки на майданчику. По-друге, я одразу зрозумів, що сучасна техніка дуже повпливала би на свободу моїх дій. Саме за рахунок габаритів і ваги камери і найважливіше — об'єктива", — пояснив Усик.

Згідно із задумом команди, зображення не мало характерної для сучасних камер і лінз оптичної пластики. Камера, яку обрали для зйомок, була дуже простою у використанні та допомагала виконувати поставленні завдання.

За словами Усика, в процесі зйомки кадру він часто перемикався між різними автоматичними та мануальними налаштуваннями, і це було зовсім непомітно.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Знімальний процес: "Ля Палісіада". Фото: зйомки "Ля Палісіада"/Держкіно

"Формат запису камери якраз був випущений в 1996 році. Касети для камери купувались по всьому світу, важливо було знайти абсолютно нові, не вживані касети. Одна касета — це 42 хв, інколи за один знімальний день ми знімали 2–3 касети", — пояснив оператор.

Ще одна суттєва візуальна риса фільму — велика кількість сцен, знятих одним довгим кадром. Усик говорить, що знімальна команда відкинула будь-які неписані правила в кіно, адже вони здавались неважливими і такими, що можуть їх обмежити.

"Мені здається, що довгі кадри підкреслюють правдивість того що, ти бачиш. Все відбувається тут і зараз, без втручання ззовні. Це викликає якусь довіру, це щось на відчуттях, що не піддається логіці. Ми розуміли, що це складне завдання, яке вимагає особливої уваги — ти або це робиш на максимумі або краще відмовитись від цього. Тому зазвичай таку сцену ми знімали один день, і до того був день репетиції, де ми експериментували, вносили поправки. В день зйомок ми вже розуміли, що і як, і зазвичай десь після 10–15 дубля ми мали робочі кадри", — сказав Усик.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Знімальний процес: "Ля Палісіада". Фото: Film UA

За словами оператора, різні сцени у фільмі мають свій настрій, колір і тональність, але головним для команди було уникати сучасних строкатих і синтетичних кольорів.

"Камера теж вносила свої поправки в бік м'якості і меншої насиченості кольорів. Це те, що нам довелось би робити на пості, якби ми знімали на сучасну камеру. Було багато пошуків камери. Деякі з них мали свою специфіку передання кольорів, тому для деяких я знімав карту кольорів, потім роздруковував стоп-кадр і давав художникам та художникам з костюмів роздруківку і оригінал. Так вони розуміли, як той чи інший колір буде виглядати в кадрі. Наприклад, що якийсь дуже насичений колір в камері буде м’яким, або ось такий колір піде в бік іншого відтінку", — поділився Усик.

За словами Усика, важливо розуміти, як працювали оператори в ті часи, особливо в аспекті роботи зі світлом.

"Ми маємо уявлення про різні історичні часи з кіно (тих епох), фотографій або живопису. І це основний референс, коли ти хочеш зобразити певну історичну епоху. Так досягається максимальна достовірність".

Володимир Кузнецов, художник із костюмів

Художник Володимир Кузнецов згадує, що у кожного зі знімальної групи були архіви фотографій, які вони передивлялися. Багато в чому команді допомогли розмови з консультантами з історії форменного одягу міліції початку 1990-х років (наукові співробітники Музею МВС України Марія Стрілець та Володимир Довбня). Ще одним джерелом інформації стали літні люди.

"Хтось пам'ятав краще, у когось нашаровувались роки один на одного… але й у нас в кіно була певна еклектика, не чітко 1996-й, а ширший зріз. Хотілося ненав'язливо зачепити різні специфічні моменти, колорити, заглибитися в суть епохи. Тут не було якогось конкретного копіювання образів, ми імпровізували", — каже Кузнецов.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Ескіз костюмів. Фото: надано Володимиром Кузнецовим

Незважаючи на те, що 90-ті — це велика культура секонду, небагато речей із сучасних барахолок потрапили у кадр "Ля Палісіади".

"На теперішніх секондах багато речей вже перемішані. Шкіряні куртки, плащі, синтетичні костюми — дещо збереглося. Але знаковий одяг більше діставався нам із приватних сховків, що лежало у людей на полицях чи глибоко в темних кутках шаф", — зазначив Кузнецов.

"Щось заходило актору, щось — режисеру, ми всі разом узгоджували на примірках, на репетиціях, навіть на зйомках визначалися врешті, у чому актору зручніше, у чому органічніше, у чому актор краще вписується в ситуацію й у кадр. Актори деколи одягали одяг поза зйомками, щоб вжитись у нього. Цей одяг не особливо виділяється на вулиці зараз, скоріш певною мірою екстравагантний", — продовжує митець.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Ескіз костюмів. Фото: надано Володимиром Кузнецовим

Найскладнішим з костюмів для відтворення 1990-х на екрані стала міліцейська форма.

"Така форма існувала лише 2–3 роки, потім вона змінювалась. Погони, знаки. Це частково була все ще еклектика, де-не-де були ще радянські елементи, ми їх також використовували. Але й кітелі зі специфічними видовженими кутиками лацканів, специфічні бушлати, міліцейські куртки з прибраними ґудзиками і вшитими замками-блискавками (це робили собі старші чини) — у цьому всьому нам допомагали розбиратись консультанти, працівники музею МВС, працівники виправних закладів, офіцери КДБ та інші функціонери того часу", — каже Кузнецов.

Доводилося постійно перешивати погони, шеврони, що є фізично важкою справою — їх не можна просто приліпити скотчем, усе мало бути зроблено конкретно й переконливо пришито. Кузнецов підкреслив, що міліціонери та військовослужбовці раніше це робили власноруч, і це був певний ритуал — вміло й правильно пришити погони.

Сімейні фотоальбоми та архіви міліції: як команда фільму "Ля Палісіада" відтворила атмосферу 90-х
Ескізи костюмів. Фото: надано Володимиром Кузнецовим

"Був випадок: Філіп, режисер, для сцени суду дуже захотів багато народу у формі, і саме курсантів. А одягу достатньо не було, тих же погонів достатньо не було. В останній день дівчата з художнього департаменту знайшли за оголошенням чоловіка, який мав цілий склад, підвал з одягом саме такого, як нам треба, часу, це було диво. І погони — моя асистентка з костюмів Ліза Яриновська на ОЛХ знайшла багато «чистих» погонів, ми на них задули через трафарет смужки, наліпили букви К і вийшло круто", — розповів Кузнецов.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок