Чилійський режисер Пабло Ларраїн — один із навідоміших режисерів сучасності. Він був номінований на премію "Оскар" у категорії "Найкращий фільм іноземною мовою" за фільм "Ні", а також на безліч інших престижних кінонагород (тільки у 2023 році відбулася прем'єра його нової стрічки "Граф" на Венеційському кінофестивалі).
Зараз на етапі зйомок новий проєкт режисера — стрічка "Марія" з Анжеліною Джолі у головній ролі. Фільм оповідає про життя видатної оперної співачки Марії Каллас. До цього Ларраїн вже створив стрічки "Джекі" про дружну Кеннеді та "Спенсер" про принцесу Діану, які отримали широке визнання.
Суспільне Культура розбирається, у чому полягає особливість режисерського стилю Пабло Ларраїна та чого варто очікувати від нового байопіка з Анжеліною Джолі.
Плями крові на рожевому костюмі: "Джекі" (2016)
У 2016 році стрічка "Джекі" стала першою спробою Пабло Ларраїна висвітлити історичну жіночу постать. За сюжетом, через тиждень після вбивства президента США Джона Кеннеді, журналіст відвідує його вдову — Жаклін Кеннеді (або ж скорочено Джекі), щоб взяти інтерв'ю про спадщину її чоловіка.
"Джекі" — це німий крик. Стрічка показує всеохопний відчай та розгубленість дружини президента після його трагічної загибелі, хаотичний потік подій, що сталися незабаром, і намагання прийняти те, наскільки швидко життя може перевернутися з ніг на голову. Фільм затягує у смуток своїм гіпнотичним музичним супроводом, від якого стискає дихання, та тонкою акторською грою Наталі Портман.
Кадри героїні, що плаває коридорами "Камелота" (як вона ласкаво називає Білий дім), немов привид ҐвіневриНапівлегендарна королева Англії, дружина короля Артура, один із перших і еталонних образів прекрасної дами в середньовічній куртуазній літературі., чередуються з фрагментами її інтерв'ю, у яких вона зі всією гостротою та мудрістю парує випади журналіста. Своїм портретом "Джекі" показує, що за тендітністю рожевої вовни ховається жінка, чий характер міцніший за білий камінь резиденції президента.
Перлини з супом: "Спенсер" (2021)
Фільм присвячено трьом дням із життя принцеси Діани — різдвяним канікулам на початку 1990-х років. Діана проводить час із королівською родиною в маєтку Сандрінгем у Норфолку, саме у цей період вона ухвалює рішення розлучитися з принцом Чарльзом.
Головну роль у стрічці виконала Крістен Стюарт і її перформанс у ролі принцеси Діани викликав чимало дискусій на момент виходу фільму. До акторської гри Стюарт варто звикнути — її втілення Діани може здатися занадто карикатурним та штучним, проте, з іншого боку, вона вдало вхоплює міміку та голос Леді Ді, навіть якщо зовнішньо їм і бракує схожості.
Як і у випадку з "Джекі", Пабло Ларраїн обирає зосередитися на короткому, але визначному відрізку життя видатної жінки. Фокусом стає внутрішній світ Діани та її переживання. Від початку в сюжеті розвивається лінія з розладом харчової поведінки у принцеси, він зосереджується на тому, як примус себе до їжі дорівнює задоволенню у королівській родині.
При цьому події "Спенсер" відбуваються більше в голові Діани: одні з найбільш виразних сцен у стрічці пов'язані з перлинами, які принцесі подарував принц Чарльз (і, свідомо чи ні — такий самий подарунок зробив своїй коханці Каміллі), і тим, як Діана намагається вирватися з дорогого намиста, яке буквально душить її.
В одному епізоді героїня Стюарт починає їсти суп, прямо з величезними перлинами у ньому, — і це, безперечно, є одним із найсильніших візуальних образів у фільмі. Показана також і тривожність Діани стосовно свого психологічного стану (страх, який їй частково нав'язала королівська родина), її розмови з привидом Анни Болейн та розмивання межі між реальністю і вигадкою.
Співачка без голосу: що відомо про фільм "Марія"
Марія Каллас — легендарна і контроверсійна грецька оперна співачка, яку часто називають першою дівою та однією з найвідоміших оперних співачок ХХ століття. Сюжет стрічки заснований на реальних фактах і розповідає про бурхливі, прекрасні та трагічні моменти життя Каллас, які вона переосмислює під час своїх останніх днів у Парижі 1970-х років. Відомо, що у ті роки співачка також боролася з проблемами з голосом, які в різний час пояснювали втратою ваги, менопаузою та захворюванням під назвою "дерматоміозит".
У фільмі також може йтися про боротьбу Каллас за публічний імідж темпераментної діви, про багаторічну ворожнечу з генеральним директором Метрополітен-опери Рудольфом Бінгом, а також про її нездійсненне бажання мати дітей.
Спираючись на кастинг, можна точно стверджувати, що у фільмі згадають про роман Каллас із титаном судноплавства Арістотелем Онассісом. Вони познайомилися на закритій вечірці в 1957 році, а через два роки Каллас покинула свого чоловіка. Однак Каллас та Онассіс так і не одружилися, а в 1968 році Онассіс одружився з колишньою першою леді Жаклін Кеннеді. Незважаючи на це, вважають, що Онассіс і Каллас продовжували свої стосунки — таємно.
Головну роль Марії Каллас втілить Анджеліна Джолі, якій вже можна пророкувати сезон успішних кінонагород після виходу фільму (принаймні така доля спіткала її попередниць). Поки що "Марія" не має дати виходу в прокат, однак можна очікувати, що фільм випустять наприкінці 2024 або 2025 року, коли закінчиться період відбору на "Оскар", щоб максимізувати його шанси на успіх у сезоні нагородження.
Режисерський стиль Пабло Ларраїна і чого можна очікувати від "Марії"
У фільмах "Джекі" та "Спенсер" можна помітити стилістичні рішення, які Ларраїн використовує в обох байопіках про жінок. Тож цілком імовірно, що й нова стрічка з Анжеліною Джолі буде відповідати цій стилістиці.
- Ручна камера та фокус на портретах героїнь
Як у "Джекі", так і у "Спенсер" використано прийом ручної камери, яка квапливо слідує за героїнею, відображаючи її хаотичність, розгубленість та фрустрацію.
Ларраїн також вдається до статичних масштабних ракурсів, коли прагне показати грандіозність локації — чи то резиденція президента, чи маєток, у якому королівська родина зустрічає Різдво.
У "Марії" оператором-постановником буде Едвард Лекмен, який до цього вже працював з Пабло Ларраїном над фільмом "Граф", а також приклав руку до таких стрічок як "Керол" і "Далеко від раю". Тож цілком ймовірно, що Ларраїн і на цей раз обере притаманні йому візуальні прийоми, а майстерність Лекмена створювати тендітні історії тільки це підкреслить.
- Пастельні кольори
Ці стрічки режисера також вирізняються своєрідною естетикою з погляду кольорів — у кадрі переважають м'які відтінки блакитного, жовтого та рожевого. Таке візуальне рішення створює тендітність зображення та різкий контраст із травматичними психологічними подіями.
- Модні костюми та увага до деталей
Оскільки ці фільми ставлять на меті втілити певний часовий проміжок з минулого, мода у стрічках Ларраїна є одним із ключових елементів.
Над костюмами для "Джекі" працювала французька дизайнерка Мадлен Фонтейн. Багато костюмів для стрічки Фонтейн створила зі своєю командою, але їй також допомагали дизайнери, яких любила сама Жаклін Кеннеді.
Наприклад, бренд Chanel запропонував допомогти у створенні культового рожевого костюма зі сцен вбивства (вони надіслали ґудзики, етикетку та ланцюжки, щоб вшити їх у піджак). Piaget позичив годинник, який належав реальній Джекі, а також прикраси з їхньої поточної колекції, які відповідали епосі фільму, зокрема перлини та діамантові сережки.
У "Спенсер" над гардеробом принцеси працювала оскароносна художниця з костюмів Жаклін Дюрран ("Гордість і упередження", "Спокута") яка, готувавшись до зйомок, переглянула сотні фотографій принцеси Діани і об'єднала їх у групи (за кольорами, геометричними принтами, візерунками, матеріалами).
Тож коли вона вперше зустрілася Пабло Ларраїном, Дюрран презентувала режисерові великі дошки, на яких зібрала різноманітні образи Леді Ді. При цьому художниця з костюмів зазначає, що команда фільму не ставила собі за мету точно відтворити костюми принцеси.
"Ми не хотіли, щоб який-небудь костюм вказував на певний час, місце або момент, тому що всі шанувальники Діани знали б його історичну карту", — пояснила Дюрран.
Так само й у випадку з "Марією": будь-який фільм, присвячений Каллас, просто зобов'язаний мати неймовірний дизайн костюмів, адже сама оперна співачка і до сьогодні вважається модною іконою. Хоча поки деталей стосовно гардеробу немає, повідомляється, що костюми створять на основі одягу, який Каллас носила насправді.
Також продюсери підкреслили, що відомі шуби співачки будуть вінтажними або зі штучного хутра і що жодна тварина не постраждає під час створення розкішного гардеробу для фільму.
- Музика, що відображає емоційний стан героїнь
"Джекі" та "Спенсер" виділяються похмурим саундтреком, який своїми мелодіями тисне на глядачів та підкреслює драматизм історій. У роботі над "Джекі" композиторка й музикатка Міка Леві досліджувала емоції смутку та втрати. Музика Леві відображає солодкість і врівноваженість першої леді та водночас похмуру реальність її досвіду після вбивства чоловіка.
Схожі мотиви відчутні і в композиціях Джонні Грінвуда (головного гітариста і клавішника рок-гурту Radiohead) до "Спенсер". Композитор, який раніше працював над "Примарною ниткою" та "Нафтою", спочатку запросив бароковий оркестр і написав музику в тому звичайному королівському стилі — з литаврами, трубами, клавесинами і трубними органами. Однак потім замінив оркестрових гравців на фрі-джазових музикантів, що додало звучанню свіжості та оригінальності.
Поки що невідомо, хто саме стане композитором "Марії", але від стрічки точно можна очікувати використання оперних виступів самої співачки і меланхолійний тон у саундтреці, адже події фільму охоплюють доволі похмурий етап життя Каллас.
- Жіноча оптика та травматичний досвід
Усі стрічки Пабло Ларраїна про відомих жінок фокусуються на доволі важливому, але депресивному та травматичному періоді в житті героїнь. Для "Джекі" це убивство чоловіка, для "Спенсер" — зрада принца та рішення відділитися від королівської родини, а для "Марії" — останні дні життя та ймовірна втрата голосу, який був її головною цінністю.
Ларраїн є хорошим прикладом чоловіка-режисера, який висвітлює історії про жінок із перспективи жіночої оптикиЖіноча оптика, або жіночий погляд — термін феміністичного кіно, що представляє погляд глядачки та режисерки. Це відповідь на термін "чоловічий погляд" теоретикині феміністського кіно Лори Малві, який представляє не тільки погляд гетеросексуального глядача-чоловіка, а й погляд персонажа чоловіка та чоловіка-творця фільму..
У його фільмах немає недоречної сексуалізації чи об'єктивації жінок, він з повагою та відданістю відображає їхній внутрішній світ і тривоги, разом із сильними сторонами та переконаннями. Цього ж ефекту можна очікувати і від "Марії", враховучи, що сценарій написав Стівен Найт, який також працював над "Спенсер".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]