50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок

50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок

50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок
Фото: margotrobbieofficial/Instagram

Кіно є нашим вірним супутником протягом усього життя: ми зростаємо з героями мультфільмів, переживаємо закоханість, наче у ромкомах, розуміємо та співчуваємо героям драматичних стрічок. Кінематограф задає тренди (згадаймо ту саму "Барбі"!), відображає актуальні настрої для суспільства (українське кіно — яскравий приклад цього) та порушує важливі теми.

Однією з таких тем є гендерно зумовлене насильство. Попри стрімкий розвиток світу, насильство щодо жінок та дівчат лишається найпоширенішим порушенням прав людини. За даними UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, щороку в Україні 1,1 мільйона осіб страждає від насильства, 90 % з них — жінки. Але потрібно розуміти, що це приблизні дані, оскільки чимало постраждалих не звертаються по допомогу.

У межах міжнародної акції "16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства", спеціально для Суспільне Культура Олександра Баніна розбирається як кінематограф презентує цю важливу тему та чи відбуваються зміни на краще.

50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок
Пресслужба фільму "Барбі"/Warner Bros

Що не так із відображенням насильства у кіно?

Насамперед зображення великої кількості сцен насильства щодо жінок призводить до десенсибілізації — процесу, коли глядачі стають менш чутливими до подібного явища. Це спричинює зниження емоційної реакції на насильство у реальному світі та сприйняття його як варіанту розв'язання проблем у стосунках. Водночас для жінок створюється спотворена картина світу, в якій неправомірна поведінка чоловіків вважається нормальною.

Дослідження показують, що глядачі (передусім — діти й підлітки) схильні імітувати насильницьку поведінку, яку бачать у фільмах та серіалах, частіше виявляють агресивну поведінку в різних сферах життя та рідше відчувають співчуття до постраждалих.

Також варто звернути увагу на те, як кіно презентує нам кривдників. Зазвичай, їх зображають крутими, могутніми та бажаними, а їхній життєвий шлях та усі пережиті негаразди немовби виправдовують їхню насильницьку поведінку. Банальний приклад — Крістіан Грей з "50 відтінків сірого", який нібито і намагається бути уважним та ввічливим до своєї обраниці, але повсякчас порушує її особисті кордони, пояснюючи це травматичним досвідом.

Кінематограф та проблема насильства

Фільми студії Disney люблять і дорослі, і діти. Але погляньмо прискіпливіше на історії, які вони розповідають. Белль стає заручницею чудовиська, яке ізолює її від родини, використовує вербальні залякування та агресивну поведінку. Далеко від неймовірної історії кохання, за яку казка себе видає, водночас романтизуючи домашнє насильство і стокгольмський синдром. Цікаві моменти можна роздивитися і в інших мультфільмах — скажімо, "Білосніжка і сім гномів" або "Спляча красуня" легалізують дії сексуального характеру без активної згоди жінки.

Класичний кінематограф загалом існує за всіма канонами патріархального світу. У фільмах Квентіна Тарантіно чоловіки завжди переможці, а жінки — переможені. Червоною ниткою крізь його творчість проходить прославлення чоловічої сили коштом жіночих страждань, а гендерно зумовлене насильство хоч і не завжди відкрито зображене, але наявне у різних формах.

Не менше суму викликає спосіб відображення стосунків між чоловіком та жінкою — тут екологічних історій, що можна брати за приклад, значно менше, ніж токсичних стосунків. І це навіть не питання застарілих поглядів, адже улюблені "романтичні" історії сучасності втекли недалеко. Стосунки Ноя та Еллі з "Щоденника пам'яті" розпочинаються з маніпуляцій, Едвард у "Сутінках" переслідує Беллу та ледве не доводить до суїциду, а про стосунки Джокера та Гарлі Квінн і говорити не варто.

50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок
Фото: Instagram / @toddphillips

Втім, що говорити про сценарії, якщо історія знає не один випадок насильства буквально на знймальному майданчику. Так, Бертолуччі під час зйомок "Останнього танго в Парижі" не попереджує молоду акторку про сцену зі зґвалтуванням (і через роки відкрито вихваляється цим), фон Трієра неодноразово звинувачували у неетичній поведінці на майданчику та переслідуванні акторок, а після роботи з Гічкоком акторки просто полишали кар'єру.

Чи є зміни на краще?

Звісно, говорити про повністю сформовані та вкорінені тенденції ще рано, але ситуація почала змінюватися на краще. Каталізаторами змін стали феміністичні рухи та потужна хвиля акції #MeToo, що, зокрема, привернула увагу до сексуального насильства з боку голлівудського продюсера Гарві Вайнштейна. Спрямовані на покращення ставлення до акторок і надання рівних можливостей розвитку для жінок, ці рухи поступово встановлюють нові правила гри та змінюють мислення суспільства. Тож є надія, що за цими процесами йтиме і зміна історій, які висвітлюються у кіно.

Щонайменше, ми вже почали бачити більше сильних жінок, а гендерно зумовлене насильство дедалі частіше подається з погляду того, як діяти не потрібно. Екранізуються історії жінок, що знайшли в собі сили боротися з кривдниками та розірвати коло насильства.

Так, наприклад, стрічка "Великі очі" Тіма Бертона розповідає історію американської художниці 1950-х Маргарет Кін, чоловік якої використовував плоди її таланту під власним іменем. Але мисткині одного дня урвався терпець і вона виграла суд проти чоловіка. Справжньою сенсацією став фільм про боротьбу працівниць Fox News із сексуальним насильством з боку генерального директора та чоловічою культурою телеканалу. Навіть стрічка про "Барбі" стала своєрідним маніфестом проти токсичної маскулінності й насильства щодо жінок.

Романтизація гендерно зумовленого насильства і токсичних стосунків все ще є досить популярним тропом у кіно, і, на жаль, протягом тривалого часу це явище вважалося нормальним. Але суспільство змінюється на краще та починає все частіше маніфестувати нетерпимість до будь-яких видів насильства, що поволі впливає і на кіноіндустрію.

Тож хочемо нагадати, що домашнє насильство — це не інтимна справа чи особливості спілкування у родині. Його не потрібно терпіти, пробачати або чекати змін від кривдника. Ви можете розірвати коло насильства та жити вільно!

50 відтінків насильства у кіно: як фільми розповідають про силування, утиски та боротьбу жінок
The Weinstein Company

Матеріал створено у співпраці з інформаційною кампанією "Розірви коло", що реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, в межах програми з протидії та запобігання домашнього та/і гендерно зумовленого насильства, за підтримки урядів Великої Британії та Канади.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок