Слово пацана: Мінкульт виступив проти російського серіалу, який віруситься в українських соцмережах. Чи є альтернатива?

Слово пацана: Мінкульт виступив проти російського серіалу, який віруситься в українських соцмережах. Чи є альтернатива?

Слово пацана: Мінкульт виступив проти російського серіалу, який віруситься в українських соцмережах. Чи є альтернатива?
Кадр із фільму "Носоріг" Олега Сенцова. Фото: Артхаус Трафік

Міністерство культури та інформаційної політики України виступило із заявою щодо російського кінематографічного продукту, який набуває поширення в Україні. У МКІП закликають "кожному чинити опір".

У заяві не зазначена назва серіалу, а проте йдеться про те, що "серед підлітків, поширюється серіал російського виробництва, який прямо поширює насилля та естетику, притаманну країні-агресорці. Він містить ворожу пропаганду, побутування якої в Україні в умовах війни є неприпустимим".

Вочевидь йдеться про серіал "Слово пацана. Кров на асфальті", який завірусився у соціальних мережах, зокрема широке обговорення отримав у TikTok.

Історія серіалу розповідає про бандитські угруповання Казані кінця 1980-х. Серіал уже охрестили "Бригадою" (популярний російський серіал початку путінської Росії, що розповідав про чотирьох хлопців, які зростали у період з 1989 по 2000 роки. Вихід серіалу збігається з датами трагедії Норд-Ост та новою "антитерористичною політикою" російської влади — Ред.) для нової молоді.

Чи можна офіційно подивитися серіал в Україні?

У Мінкульті наголошують, що "російський контент не транслюється на офіційних українських платформах, тому знайти його можна на піратських і російських ресурсах, що є незаконними діями".

Наразі Нацрада з питань телебачення і радіомовлення внесла 22 російські медіасервіси до переліку таких, що не можуть транслюватися в Україні.

Чи є альтернатива серед українського кіно?

Один з аргументів, які часто наводять блогери у соцмережах, — це те, що в Україні немає альтернативи подібному продукту. Натомість раніше Суспільне Культура писало про фільми, які рефлексують на тему зростання у 1980–1990-ті. Серед стрічок, наприклад, є стрічка "Носоріг" Олега Сенцова, що розповідає буремну історію 1990-х та формування банд Одеси.

"Носоріг" став одним із перших прикладів зображення дев'яностих у сучасному кіно та здобув популярність не лише в Україні. Так, головного актора Сергія Філімонова відзначили "Золотою Дзиґою" за "Найкращу чоловічу роль". А сам фільм став першим українським ігровим кіно, на який придбала права платформа Netflix. Обоє, Олег Сенцов та Сергій Філімонов, наразі є військовослужбовцями.

Серед інших фільмів також можна назвати:

  • "Назавжди-Назавжди" (2023), реж. Анна Бурячкова;
  • "Ля Палісіада" (2023), реж. Філіп Сотниченко. Фільм буде в українському прокаті 11—17 січня 2024 року.

До чого тут "остальгія"?

Цікавість та захоплення кримінальними 1980-ми чи 1990-ми у літературі й кіно є проявом явища "остальгії" — окремого виду ностальгії, яким на початку 1990-х схарактеризували ностальгію за соціалістичним минулим в країнах так званого соціалістичного табору. Така остальгія спостерігається і в деяких країнах, що мають радянське минуле.

Це явище не є негативним чи позитивним, скоріше цей термін позначає певні культурні та соціальні зв'язки і впливи. Тому остальгія стосується також питань ідентичності та історичного спадку тощо.

Важливо, що це явище більшою мірою торкається нових поколінь, тобто людей, які не мають прямих спогадів про цей час або ж були у досить маленькому віці, тож у таких випадках остальгія ще й формується на основі дитячих спогадів та переказів.

Остальгія стає основою економічного та політичного інтересу.

Право на 1990-ті: не лише кіно

Повернення до теми 1990-х в українській культурі не сталося нещодавно, а проте більшою мірою відбулося після 2013–2014 року. Зокрема, організували такі великі виставкові проєкти:

  • "FLASHBACK. Українське медіамистецтво 1990-х" (куратори: Олександр Соловйов, Соломія Савчук, Яніна Пруденко, Катерина Стукалова) — виставка "Мистецького арсеналу" присвячена медіа- та відеомистецтву, створеному в Україні з кінця 1980-х років;
  • "Швидкорозчинний час" (кураторки проєкту: Вікторія Бавикіна і Ася Цісар) — виставка "Мистецького арсеналу" про культурний та соціальний досвід дев'яти регіонів у 1990-ті;
  • "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище" (кураторки: Тетяна Кочубінська та Тетяна Жмурко) — виставка Дослідницької платформи PinchukArtCentre про мистецьку спільноту Києва, що виникла наприкінці 1980-х та існувала до середини 1990-х років;
  • кіно- та лекційний проєкт від "Довженко-Центру" "Невідомі 90-ті", що охоплював ретроспективу українського кіно, створеного у цей час, а також дискусійну програму. Куратор програми — Станіслав Битюцький.

Тема 1990-х також активніше звучить на дискусійних майданчиках та стає предметом дослідження науковців. Більшою мірою це пов'язано з тим, що українські 1990-ті все ще мало досліджені як культурне явище і у світовому контексті, а події, що відбувалися на території країни, не відрефлексовані повною мірою.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок