Національний тиждень читання: що читають Ремовська, Славінська, Мацкевич, Цареградська та Захарченко

Національний тиждень читання: що читають Ремовська, Славінська, Мацкевич, Цареградська та Захарченко

Національний тиждень читання: що читають Ремовська, Славінська, Мацкевич, Цареградська та Захарченко
Колаж Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Протягом 4–10 грудня триває третій щорічний Національний тиждень читання. Його мета — об'єднати українців довкола читання, літератури та книжок.

Суспільне Культура долучається до цієї акції та розпитало своїх колег про те, які книжки вони читають зараз або щойно прочитали.

  • Олена Ремовська, журналістка та ведуча Суспільного, авторка проєкту "Ремовська Інтерв'ю":

Я зараз дочитала роман "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко. Мені здається, у мене ще книга з найпершого накладу, за 2009 рік — але лише зараз дійшла до неї.

У лютому я прочитала "Найдовшу подорож" Оксани Забужко і захотілося прочитати ще щось. А "Музей" — знаковий її роман.

Головне враження — що треба було читати його ще тоді, 10–15 років тому. По-перше, уявляю, наскільки революційним тоді був сам факт появи в романі однієї з провідних українських авторок теми УПА. По-друге, розумію, що деякі спостереження письменниці про українське суспільство, його проблеми — це більше про той період нашої історії, коли книга з'явилася. Українці пройшли свій великий шлях із 2009 року. На жаль, для цього знадобилися такі потрясіння.

  • Олексій Мацкевич, відеограф Суспільне Культура:

Я б назвав "Недугу" Євгена Плужника. Це важливий роман для української літератури, який описує життя київської інтелігенції у 1920-х роках ХХ століття. Саме в цьому романі цікаво прослідковувати те, як існували класові проблеми того часу в Радянському Союзі, як про це говорить та описує Плужник, що він виділяє. Цікавими для мене стали й внутрішні переживання героїв, їхні екзистенційні кризи і те, як вони їх долають попри все.

  • Ірина Славінська, виконавча продюсерка Радіо Культура, письменниця:

Щойно повернулася з відрядження. В дорогу я люблю брати книжки, яких точно вистачить і на ніч у поїзді, і на двогодинну пересадку, і на інтерсіті з Холма до Варшави, і на довгі перельоти. Останнім часом — це повернення до читання "Зачарованої гори" Томаса Манна. Мені з цими сторінками є про що поговорити, а також цей роман трохи повертає мене в підліткові часи й перше знайомство з тамтим санаторієм у Давосі. Оповідь ідеальна для довгої подорожі: коли я в постійному русі, добре побути з тими, хто нікуди не йде, хто живе в реальності, де нічого не відбувається, крім плину часу, й де обмін поглядами стає подією, гідною багатьох сторінок.

Якщо серйозно, то мені цікаво зануритися в європейський емоційний простір напередодні світової війни. Це читання, в принципі, не злободенне — в ньому немає нічого про нашу реальність. Це трохи про мій ескапізм, але також і про можливість ніби у вічко піддивитися, на що схоже життя "поза політикою" чи поза відповідальністю, за екраном слабкості й неспроможності.

До речі, "Зачаровану гору" я взялася читати після "Книг Сивілли" Тамари Гундорової — мені сподобався запропонований діалог між романами про хворобу, писаними наприкінці belle epoque, тому я вирішила цей діалог трохи й собі продовжити.

  • Сергій Захарченко, культуролог та журналіст Суспільне Спорт

Мій вибір — "Поляки та українці: важкий діалог" — збірка інтерв'ю та публіцистики польського політика Яцека Куроня про польсько-українські відносини. Про причини міжнаціональних конфліктів та, головне, шляхи їхнього врегулювання.

Куронь народився і провів своє дитинство у Львові, в 1990-х очолював комісію у справах нацменшин. Це цікаве читання для тих, хто хоче трішки розібратися у складній польсько-українській історії та поглядах польської демократичної опозиції на співіснування з незалежною Україною та українською нацменшиною в Польщі. До речі, книжку купив під час BookForum у Львові цього року.

  • Ліза Цареградська, ведуча Радіо Культура:

Щойно завершила читати "Невеличку драму" Валерʼяна Підмогильного. Обожнюю його за описи Києва і за дуже чітке відчуття епохи, враження, що опинилася в рідному місті минулого століття, а персонажі — мої знайомі, з якими зустрінуся ввечері, у їхніх помешканнях. Лишається тільки розгорнути книжку.

Прямо зараз читаю "Господь не любить веганів" Ганни Городецької — теж мандрівка моїм містом, але вже таким далеким, можливо навіть забутим, коли не було війни. Головна героїня Жаба повертає мене до юності, коли усе бачилося масштабним і дуже драматичним. А короткі речення Городецької для мене створюють враження, що я у голові оповідачки, просто стежу за плином її думок.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок