В Україні вперше покажуть легендарну виставу "Кабаре". Прем'єра відбудеться 1, 2 й 3 грудня на сцені Молодого театру, але заплановано лише 20 показів. Для цього театру довелося виборювати ексклюзивну ліцензію.
Світова прем'єра мюзиклу відбулася на Бродвеї більш як пів століття тому — ще в 1966 році. За її інтерпретацію в Україні взялася режисерка-постановниця Олена Коляденко разом із Freedom Ballet.
Сюжет вистави розгортається на тлі зародження Третього Рейху та суспільних і політичних змін у Берліні. У виставі порушені питання побутового антисемітизму, гомофобії та гендерної толерантности. Дві драматичні історії кохання переплітаються з музичними й хореографічними номерами в кабаре Kit Kat Club. Це місце надзвичайної свободи, розпусти й справжньої сексуальної революції.
Про залаштунки української версії вистави, творчу команду, створення костюмів, тему війни й вартість квитків читайте в матеріалі Софії Коваленко для Суспільне Культура.
Хоча бродвейський мюзикл і розповідає історію кохання на тлі зародження нацизму в Німеччині, проте все ж режисерка ставить собі за мету подарувати глядачам трохи щастя, надії та свята: "Хочу, щоб люди посміялися, поплакали й виплеснули все, що в них накопичується. У нас завдання лікувати музикою, танцем, фарбами".
Ілля Чопоров, виконавець ролі Емсі, ведучого шоу-кабаре, переконує, що люди будуть у захваті, але не позбавлені думок. Сюжет переплітається з реаліями російсько-української війни. Серед архетипів помітите й тих, хто обирає бути "поза політикою". Наприклад, персонажка Саллі Боулз акторки Ніколетти Мочані говорить: "Все буде добре! Це лише політика. А ми тут до чого?". Десь ми вже чули це, чи не так?
За гострою іронією, лютим кітчем і надзвичайно яскравими образами приховані сучасні контексти. І хоча ліцензія передбачає неможливість змінювати сюжет, сьогодні світовий бестселер порушує складні соціальні питання побутового антисемітизму, гомофобії та гендерної толерантности.
Про що "Кабаре" і як його дивитися сьогодні? Передусім — про людей. Саме так запевняє режисерка Олена Коляденко: "Про нас із вами й обставини, у яких доводиться робити вибір. Хтось тікає, хтось нічого не робить і хоче залишатися поза політикою. А хтось, отримуючи можливість переступити в нове життя й почати все з чистого аркуша, знесилений, відмовляється щось змінювати. Слабкий і залежний від влади він не хоче нічого нового, боїться втратити останнє. Також ця вистава про стадний інстинкт".
"Кабаре" вражає з перших секунд своєю масштабністю. У роботі над спектаклем залучено велику кількість людей: 37 перебувають на сцені, стільки ж за кулісами; живий звук; надскладний технічний райдер.
Майже відсутні декорації й "гола" сцена створюють відчуття злиття театральних лаштунків із глядацькою залою. Оркестр розташований прямо на сцені, тому візуально сприймається повноцінним учасником дійства.
Повністю поглинута процесом репетиції режисерка вигукує: "А зараз світло в центрі й димок пішов!".
Звісно, під час репетиції неможливо без гумору. Жартує й дуркує на камеру фотографки Ілля Чопоров. Актор запевняє, що це все його персонаж, а сам він геть не схожий на нього.
"Ми взагалі не схожі. Я дуже скучна, пасивна й спокійна людина. А ось Емсі — це вибух емоцій, який фонтанує перманентно через усю виставу. Він пов’язує інших персонажів у єдину історію. Віддзеркалює все, що відбувається на сцені", — розповідає він.
Окремої уваги заслуговує робота художниці з костюмів Дарії Білої. Раніше вона працювала в Дніпропетровському академічному театрі опери й балету. Свою першу виставу як художниця-постановниця зробила в 17 років. Пізніше стала головною художницею театру, а в 30 років звільнилася. Переїхавши з Дніпра до Києва, створила власний проєкт — серію книжок "Містер Подушка". Дарія зізнається, що після шести років павзи повертатися до діяльности в театрі було викликом.
Вона говорить, що пам’ятає кожен шов, стібок, усі складочки, як сидить, де перероблювали: "Усі шнурочки — це не куплені стрічечки. Ми все вистрочуємо із залишків тканин".
Загалом для мюзиклу створено понад 100 костюмів, більшість — перероблені з інших, що забезпечує ефект фактурности тканин.
Дарія пояснює: "Я вважаю, що костюм має відповідати характеру героя, його складности. Вирішила використовувати прожите, проношене, з історією". Образи фантазійні, тому глядачам не варто очікувати абсолютної історичної відповідности.
"Я намагаюся відчути образ: костюм має зростися з актором. Процес створення довгий. Коли ми вже виходимо на сцену, починається «вдалося чи ні». Для мене це дуже тривожна мить, бо може не вдатися, що я дуже тяжко переживаю всередині", — ділиться Дарія.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
