Українська культура як особисте: післямова Ксенії Малих до книжки Костянтина Дорошенка "За київським часом"

Українська культура як особисте: післямова Ксенії Малих до книжки Костянтина Дорошенка "За київським часом"

Українська культура як особисте: післямова Ксенії Малих до книжки Костянтина Дорошенка "За київським часом"
Колаж Суспільне Культура

У "Видавництві Анетти Антоненко" вийшла збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка в оформленні художника Сергія Майдукова. Це тексти написані з 1995 року: рецензії, критика, культурологічні есеї з "київської" оптики.

Суспільне Культура публікує післямову кураторки та мистецтвознавиці Ксенії Малих.

"За київським часом" — збірка текстів історика, критика та куратора сучасного мистецтва, автора Суспільного Культура Костянтина Дорошенка. На хвилі цікавості громадян України до власної культури та історії, вибрані есеї, рецензії та дослідницькі тексти автора, написані з 1995 по 2023 рік, представило "Видавництво Анетти Антоненко". З його дозволу ми публікуємо післяслово до книги мистецтвознавиці Ксенії Малих, керівниці Дослідницької платформи PinchukArtCentre.

Найбільш ранній текст в цій книзі датується 1995 роком. Мені було 10 років, я зачитувалася біографіями Ван Гога та Мікеланджело і мріяла стати Анрі Перрюшо чи Ірвінгом Стоуном. А Костянтин Дорошенко в цей час уже писав про культурне життя в Україні. Ніби знав, що нам ще довго жити в дефіциті архіву, тяглості історії сучасної української культури та культурної критики. Писав з упевненістю в тому, що його думка важлива, з вдячністю за відвертість перед його співрозмовницями й співрозмовниками.

Дорошенко – історик, який усвідомлює, що майбутнє наступає щосекунди і історія відбувається просто зараз, тож з особливою дбайливістю ставиться до фактажу. І я, як мистецтвознавиця наступного покоління, дуже вдячна йому за це. Його тексти точно відображають епоху, в якій набуло впевненості українське сучасне мистецтво, з його природним києвоцентризмом на шляху до децентралізації. Точно, але не об'єктивно. Для Дорошенка українська культура — це особисте. Він особисто знайомий або незабаром познайомиться з майже усіма, хто важливий для її розвитку.

Радянські мистецтвознавці обслуговували ідеологію, передбачалося, що мистецтвознавці 1990-х обслуговуватимуть художників. Але Дорошенко це не прийняв: маючи власну оптику, безкомпромісність щодо чесності в мистецтві, він працює тільки на історію мистецтва: для майбутніх дослідниць, істориків, художниць.

Культурне поле України дуже вузькоцехове й часто театрали не знають художників, а поети — музикантів. Дорошенко намагається бути всюди. Його рухає цікавість, спрага до нових художніх робіт, текстів, дійств і звуків. У його текстах цінним є не лише досвід очевидця, але саме його точка зору: кристалізована крізь досвід і постійне прагнення до самовдосконалення, бажання здивуватися, засвідчити новий виток розвитку української сучасної культури. Ця думка не завжди може бути приємною й популярною, часто може не збігатися з думкою більшості, але Дорошенко завжди пильнує, щоб ця думка залишалася актуальною через роки.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок