19 листопада 1989 року в Києві десятки тисяч людей провели в останню путь загиблих у радянських тюрмах українських дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого. До роковин події Суспільне Культура згадує стихійну процесію, яка переросла в мітинг і стала одним із перших масових актів непокори українців радянській владі.
За радянських часів про смерть політв'язнів у таборах могли довгий час не знати ні сім'я, ні друзі. Тіла загиблих також не хотіли віддавати для перепоховання, адже за логікою партійного керівництва це не дозволено було робити до того, як спливе термін ув'язнення засудженої людини.
Ціною великих зусиль рештки Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина вдалося перевезти до України. Свого часу їх було засуджено за "антирадянську пропаганду та агітацію" — Стуса на 23 роки, Тихого на 22, Литвина на 43. Жоден з них не добув свого терміну до кінця.
Перепоховання перетворилося на масову ходу центром Києва до Байкового кладовища — частина людей були учасниками процесії, інші доєднувалися до неї, знаючи запланований маршрут. Демонстрація набувала політичного характеру, була спонтанним, але масовим актом непокори радянській системі — над протестувальниками майоріли жовто-блакитні й навіть червоно-чорні стяги.
На процесію, яка проводжала політичних в'язнів у останню путь, вийшли, за оцінкою Дмитра Стуса, "десятки тисяч людей, які чекали на морозі кілька годин", щоб побачити дисидентів і віддати їм останню шану. За іншими ж джерелами, людей було близько 100 тисяч.
Один з організаторів й учасників ексгумації тіл дисидентів Володимир Шовкошитний згадував: "Жовто-блакитне море пронесло тлінні останки Стуса, Тихого і Литвина вулицею Володимирською, повз КГБ, звідки й починалася їхня хресна путь, до пам'ятника Кобзареві й далі на Байковий цвинтар. Близько ста тисяч людей вийшли на вулиці Києва, аби сказати: «Ми – українці! Це наша земля! Це наші герої! Ми – народ!»".
Інший учасник перевезення тіл дисидентів із Росії до України Василь Овсієнко згадує, що він дотиснувся до мікрофона й нагадав процесії, що вони сьогодні "ховають трьох особливо небезпечних державних злочинців – особливо небезпечних рецидивістів". Слово про мучеників говорив також правозахисник і політв'язень Михайло Горинь.
Відеохроніку процесії можна переглянути тут.
Василя Стуса, Юрія Литвина й Олексу Тихого поховали на 33-й ділянці Байкового кладовища. Спочатку встановили дубові хрести, але в 1990 році їх підпалили невідомі. За три роки на могилах дисидентів встановили три козацькі хрести.
1990 року Василь Стус був посмертно реабілітований.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
