Які виклики у збереженні пам'яток архітектури в Києві та яку роль відіграє громада у співпраці з владою — про це в етері телепрограми "Культура на часі" розповіла нова директорка Департаменту культурної спадщини КМДА Марина Соловйова.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Марино, які у вас враження від двох місяців роботи на посаді?
По-перше, для мене це великий виклик та велика честь — працювати на посаді. Мені дуже цікаво та дуже важко. Я хочу відчувати гордість, а не сором за те, що зробила, коли піду з посади.
Я ніколи не працювала на державній посаді, багато викликів постає. Ви знаєте, що зараз відбувається в Києві, але є гарний колектив та є фахівці, які працюють давно, — і в департаменті, і в комунальному КНМЦКиївський науково-методичний центр з охорони, реставрації та використання пам'яток історії, культури і заповідних територій. Вони розуміють, що роблять, і попри невелику заробітну плату працюють на повну силу.
Окресліть, чим займається та не займається Департамент охорони культурної спадщини.
Департамент охорони культурної спадщини опікується культурною спадщиною: всі будинки, пам'ятки місцевого і національного значення, які є в Києві. Якщо щось трапляється з будинком, який є у реєстрі, то наша організація, наші інспектори мають стежити за цим. Якщо пам'ятку намагаються знищити чи пошкодити — виїжджають інспектори та дають припис для того, щоб зупинити будь-які дії, які не відповідають статусу пам'ятки на тому чи іншому об'єкті. Ми інспектуємо та готуємо облікову документацію, проводимо моніторинг того, що відбувається на наших об'єктах.
Здебільшого це робота в юридичній площині?
Облікова документація — це наукова робота. Людина, яка має фах та досвід, досліджує будівлю, що може бути пам'яткою. Йде в архів та бібліотеку, знаходить документи, коли будівля була зведена, що там відбувалося. Це кропітка та відповідальна робота. Після цього робиться фотофіксація об'єкта. Буває складно, якщо об'єкт у приватній власності — не завжди приватник допускає. Потім готується облікова документація, яка спрямовується до Міністерства культури. І вже після цього міністерство вносить [будівлю] в реєстр чи відмовляє.
Перейдімо до викликів. Головним називають "вічну війну" за пам’ятки із забудовниками. Ви не раз говорили про мораторій на будь-які роботи з будівлями, які старші за 100 років і ще не внесені до переліку пам'яток. Місяць тому профільна комісія Київради не підтримала цей проєкт.
Цей проєкт Київради оприлюднили, він має доповнення і зміни. Наразі його опрацьовують в комісіях та депутати. Ми також вносили певні зауваження і пропозиції. На мій погляд та на погляд департаменту, має бути забудовник, який має у власності чи в оренді будинок, якому 100 чи 120 років з моменту створення. Забудовник має звернутися до фахових спеціалістів — це може бути УТОПІКУкраїнське товариство охорони пам'яток історії та культури , КНМЦ чи будь-яка інша установа, де фахівці знайдуть в архівах документи про створення будівлі. Після цього забудовник приходить до Департаменту культурної спадщини, показує [документи] консультаційній раді при департаменті, і визначаємо: цій будівлі 100, менше чи більше років.
Якщо вона має 97 років або 50 років, і це пам'ятка модернізму?
Вважаю, що є будинки — чудовий приклад модерну. Їх мають вивчити фахівці, має бути підготовлена облікова документація, яку передадуть в Мінкульт і — внесуть будинок у реєстр пам'яток. Такі шедеври архітектури в Києві маємо зберігати та обережно до них ставитися. Не може йтися про їхнє знищення чи руйнування.
Депутатка Київради Ксенія Семенова сказала, що довіряє вам з командою, але не довіряє системі КМДА. Що не так із системою КМДА, що вона мала на увазі, як ви це можете прокоментувати?
Не знаю, це питання до пані Ксенії. Я до призначення також була громадською діячкою. Була і є адвокаткою, але зупинила діяльність після призначення на державну посаду. КМДА — це ті ж самі люди, які працюють. Я не розумію, чому не довіряти тому чи іншому департаменту або працівникам КМДА. Не погоджуюся з тією тезою. Два місяці бачу, як працює КМДА, яку позицію займає.
До збереження пам'яток має стосунок і Міністерство культури. Бувають колізії, саме пов'язані з дозволами від Мінкульту. Як зараз це відбувається? Чи змінилася ситуація після звільнення Олександра Ткаченка?
Коли вже людина пішла з посади, то критикувати не дуже правильно. Мені здається, виконувач обов'язків Карандєєв дуже ретельно опікується. Ми зустрічалися декілька разів і проговорювали подальші дії в напрямі збереження культурної спадщини. Мені здається, що Міністерство культури відкрите до співпраці, і ми будемо співпрацювати.
Як бути з рішеннями, ухваленими Мінкультом раніше?
Якщо є рішення, яке ухвалено чи підписано, наприклад, у 2011-му, якщо його не скасовано, не визнано таким, що втратило чинність, то воно чинне. Й ми маємо працювати в межах чинного законодавства. Це рішення для нас є дійсним.
Нам багато чого може не подобатись, але ми державні службовці. Ми прийшли слугувати народові, в цьому випадку — народу в Києві.
Громада має бути пильною теж.
Громада — дуже важлива складова. Сьогодні молодь активна та смілива. Вони дуже допомагають в деяких питаннях. Вважаю, що влада та громада мають разом працювати, створювати енергію, яка дасть можливість зберегти і передати дітям шедеври архітектури.
Хотіла розпитати про Гостиний двір. Успішний захист у суді, зокрема за вашої участі, передали Міністерству культури в управління, яка зараз ситуація?
Ситуація така сама — Гостиний двір в управлінні Міністерства культури. Він переданий "Софії Київській" як заповіднику на баланс: хоча де "Софія Київська", і де Гостиний двір? Якби ж держава була ефективним власником. Адже скільки років Гостиний двір у державній власності — і нічого не відбувається. Хоча б зробили консервацію, щоб було не зруйнувати те, що залишилось. Через декілька років, якщо не буде консервації, то не буде що рятувати. Київ має розуміння та бачення, що там буде. Якщо нам сьогодні передадуть Гостиний двір, Київ зможе зробити консервацію — це основне завдання. Його варто закрити, бо починаються дощі, сніги, і він руйнується.
І після війни, після нашої перемоги Київ має можливість, бажання та бачення реставрації цієї перлини Подолу.
Що буде в цій будівлі?
У цій будівлі має бути музей історії КиєваНині Музей історії Києва розташовується по вулиці Богдана Хмельницького, 7. Кияни його відстояли свого часу. Це була репетиція Майдану. Вважаю, що сьогодні багато людей очікують, що коли пам'ятку передадуть у власність Києва, то не за горами часи, коли Гостиний двір знов відкриє двері відвідувачам.
Повертаючись до руйнувань, є низка гучних випадків. Це Рейтарська, Жилянська, Ярославська. Нещодавно на Хрещатику виявили порушення щодо будівлі ХІХ століття зі статусом пам'ятки.
Там є статус пам'ятки, є припис Департаменту, є накладання штрафу на власника, але все це оскаржується у судах. Вчора (16 жовтня) був наш інспектор і зупинив всі дії, які там відбувалися.
Вони не продовжують роботи?
На сьогодні — ні.
Випливає запитання: як будівля історичної спадщини опинилася в приватній власності, коли це сталося?
Згідно з законом про охорону культурної спадщини, пам'ятка може бути в державній, комунальній чи приватній власності. Це не заборонено законом, але власник має бути ефективним. Сьогодні ми ініціюємо — і я дуже б хотіла, щоб Верховна Рада проголосувала, — зміни до Закону України "Про охорону культурної спадщини", і там буде питання кримінальної відповідальності за знищення пам'ятки.
Поки є адміністративна відповідальність. Це штрафи: 1 700 грн фізичним особам, які руйнують пам'ятку; від 17 000 до 170 000 — юридичним особам. Але що це порівняно з тим, що ми втрачаємо? Будівля, яка бачила зміни у суспільстві, революції, вистояла 100–200 років — і сьогодні її руйнують. Вона вже ніколи тут не з'явиться знов.
Якого розміру має бути штраф, щоб він зупиняв людей, які керуються прибутком?
Має бути кримінальна відповідальність. У 2017 році Рада Європи ухвалила Нікосійську конвенцію. У ній сказано, що після ратифікація п'ятьма країнами, три з яких будуть з Ради Європи, вона набере чинності. Це відбулося у 2022 році. Україна є підписантом конвенції, але Верховна Рада не ратифікувала її. У конвенції йдеться про кримінальну відповідальність за зруйнування і знищення пам'яток. Яка конкретно відповідальність, визначає суд.
Чому її досі не ратифікували у Раді?
Я завжди звертаюся, вимагаю, щоб Рада ратифікувала конвенцію. І тоді власник або орендар подумає, чи руйнувати йому пам'ятку. Він вже не зможе заплатити 170 тисяч, а подумає про кримінальну відповідальність.
Чи бувають випадки, коли забудовник чи власник будівлі не такий вже й антагоніст?
На Великій Житомирській, 32, будинок зі зміями і каштанами — чудовий приклад модерну. Власник його за власні кошти реставрує. Я бачила креслення, це буде прекрасно. Таких людей варто підтримувати.
Я хочу запропонувати Київраді надавати статус почесного громадянина людям, які вкладають в культуру. У нас багато заможних людей. Якби вони думали не про те, щоб хмарочос побудувати та знищити якусь пам'ятку, а взяти невеличкий об'єкт, якому 100 років чи який є пам'яткою, і відреставрувати його... Потім би показували своїм дітям, онукам, що зробили.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
