6 жовтня Інститут історії України НАН України опублікував анонс дискусії з повною назвою "Чи потрібний Бабин Яр після Бучі? Російсько-українська війна і пам’ять про трагедії ХХ ст.". Таку дискусію в просторі виставки "Бабин Яр: Дзеркала смерті" мали організовувати Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр", Музей історії міста Києва та Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру.
Однак перша частина назви "Чи потрібний Бабин Яр після Бучі?" викликала суспільний резонанс і обурені відгуки у соціальних мережах: користувачі питали — невже один геноцид може викреслити з пам'яті інший геноцид? Серед критиків були й історики та спеціалісти з комеморації. Наразі анонс видалено, організатори пояснили це тим, що відтермінували заплановану подію на невизначений час "через трагічні події, пов’язані з нападом на Ізраїль з боку ХАМАСу". Чи відбудеться дискусія згодом та чи залишиться провокативне питання на порядку денному для дискутантів?
Суспільне Культура поспілкувалося з організаторами й критиками події та наводить їхні коментарі.
Про контекст та формат дискусії
На дискусії планували порушити, зокрема, такі питання:
- Чи залишить досвід російсько-української війни місце для пам’яті про трагедії ХХ століття?
- Чи здатен Бабин Яр вмістити пам’ять про інші трагедії минулого і сьогодення?
- Чи здатна пам’ять про трагедії Другої світової війни пережити крах створеного цією війною світу?
А серед заявлених учасників були:
- Антон Дробович — філософ, військовий, голова Українського інституту національної пам’яті (модератор);
- Олександр Зінченко — історик, журналіст, автор програм Суспільного Мовлення, співзасновник і редактор проєкту "Історична правда",
- Айдер Муждабаєв — журналіст, заступник гендиректора телеканалу ATR;
- Віталій Нахманович — історик, провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва, куратор виставки "Бабин Яр: Дзеркала смерті";
- Олена Стяжкіна — письменниця, історикиня, волонтерка, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ;
- Роза Тапанова — директорка НІМЗ "Бабин Яр".
"Теми, пов’язані з трагедіями, вимагають особливої чутливості"
Втім, після видалення анонсу дискусії в зв'язку з трагічними подіями в Ізраїлі, що сталося 7 жовтня, подію відтермінували.
Історикиня й співкураторка платформи культури пам’яті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" Оксана Довгополова в коментарі Суспільному Культура говорить, що тема дискусії важлива, адже під час російсько-української війни ми по-новому ставимо питання до минулого:
"З’являються нові травми, місця трагедій минулого стають місцями нових трагедій – і це змінює рамки нашої пам’яті. Бабин Яр є місцем багатошарової трагедії, що інколи, на жаль, спричиняє конкуренцію жертв – суперечки про те, чиї "жертви" важливіші.
Зараз на це накладаються страшні сторінки російсько-української війни, в якій є власні точки болю: коли ми чуємо «Буча» — в нашій уяві виникає насамперед не прекрасне тихе місто біля Києва, а страшні перші кадри після деокупації, коли нам всім відібрало дихання. Тому думати про те, як ми пам’ятатимемо трагедії минулого на тлі свіжих ран, – нормально і правильно. Для всіх. А всі, хто пов’язані з музейною роботою, питають себе, чому «Ніколи знов» не спрацювало. Здавалося, що просто знати про страшні злочини минулого вже достатньо, щоб опиратися війні – але ми бачимо, як цілі країни божеволіють в бажанні вбивати".
Довгополова наголошує на тому, що готовність говорити про такі речі є правильною. Водночас вона критикує назву події та говорить, що це звучить, як у "жовтій пресі".
"Коли для доброго матеріалу роблять заголовок, за який хапається око. Або з навмисною помилкою, або з навмисною двозначністю – що може бути прочитане в різний спосіб. Давайте прочитаємо так: чи потрібна (Sic!) нам така ж трагедія, як відбулася в Бабиному Яру, після того, як в нас вже відбулася Буча? Або: а навіщо взагалі пам’ятати щось старе, коли «закриваємо гештальт» історичної травми свіжою трагедією? Правда, коробить від таких формулювань?" – коментує вона.
За її словами назва події "Чи потрібний Бабин Яр після Бучі" спрощується та "легко перетікає саме в такі питання, а не в складні формулювання про трансформації колективної пам’яті".
"Теми, пов’язані з трагедіями, вимагають особливої чутливості. Той, хто працює з ними, завжди балансує між небажанням травмувати та розумінням потреби не вбивати тему умовним мармуром та бронзою. Можливо, автори формулювання хотіли показати, що вони не бояться складних тем. Як на мене – вийшло так, ніби автори не розуміють, що вибір слів важливий. Я дуже сподіваюся, що обговорення цієї події стане приводом для публічного аргументування своєї позиції, спільного пошуку сенсів. Ми надто часто натхненно «жеремо» один одного. Треба розмовляти", – коментує історикиня.
Про небезпеку поєднувати трагічні контексти минулого із сьогоденням
Запрошена професорка Центру студій Голокосту і геноцидів імені Страсслера Університету Кларка Марта Гавришко у своєму Facebook написала критичний пост щодо анонсу дискусії.
У коментарі для Суспільне Культура вона назвала цю частину назви "провокативною, зухвалою й образливою для багатьох людей, а понадто — нащадків вцілілих у Голокості".
"У ній вбачається своєрідне «скасування», забуття Голокосту, його затінення сучасною трагедією, яку переживає український народ через російську агресію. Тобто йдеться про своєрідну ієрархію та конкуренцію страждань і пам’ятей. Такого не можна допускати. Меморіалізація геноцидальної війни Росії проти України не має шкодити пам’яті про минулі геноциди. Тим паче, що пам'ять про Голокост в Україні довгий час була репресована радянською владою. Як наслідок, навіть сьогодні знання про ШоаШоа, з івриту "лихо, катастрофа" — термін, що вживається євреями замість терміну "Голокост". в Україні не є достатніми", — прокоментувала вона.
Також Гавришко зазначила, що результати соціологічного дослідження 2013 року, проведеного в межах проєкту Region, Nation and Beyond показали, що менш як 1 % опитаних вказали Голокост серед "найбільш негативних подій в історії України". За її словами, це свідчить про невисоку обізнаність українського суспільства з тематикою Голокосту загалом. І низьке усвідомлення того, що Голокост є невіддільною частиною української трагедії часів Другої світової війни.
Марта Гавришко також додала, що дуже небезпечно поєднувати трагічні контексти минулого із сьогоденням, адже це може бути використано ворогом у його пропаганді.
Зокрема, вона нагадує й про іншу подію — виставку в Музеї історії міста Києва "У сталевих грозах".
"Її задум – провести паралелі між сучасними і минулими борцями за українську незалежність. Однак один з постерів виставки — дуже проблематичний, бо прирівнює членів нацистського збройного формування дивізія Ваффен СС "Галичина" до бійців ЗСУ, які героїчно боронять Україну від російської агресії. Ні автор(к)и виставки, ні керівництво музею, яке її приймає, не бачать жодної небезпеки у таких паралелях. А вона криється не лише у підігруванні кремлівській пропаганді щодо уявних нацистів в Україні. Але також у своєрідній ревізії Голокосту. Бо ж вихваляється підрозділ, який присягав Адольфові Гітлеру і обслуговував імперіалістичні інтереси Третього Райху", – зазначила вона.
Читайте також:
- Верховний суд України визнав, що символіка дивізії "Галичина" не належить до нацистської.
- Українець з СС "Галичина". Хто такий Ярослав Гунька, через якого пішов у відставку спікер парламенту Канади.
"Пам'ять — це конструкт, пов'язаний нашою візією майбутнього"
Суспільне Культура звернулося за коментарем до одного з організаторів дискусії, історика й етнополітолога, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, куратора виставки "Бабин Яр: Дзеркала смерті" Віталія Нахмановича.
На питання про те, який сенс закладали організатори події у назву, а також про те, що питання, яке стоїть у назві події, деякі люди зчитали як обурливе й образливе щодо пам'яті жертв Бабиного Яру, Нахманович відповідає:
"Дехто (і зазвичай це ті самі люди) називає обурливим і образливим взагалі будь-яку згадку про неєврейські жертви Бабиного Яру. До речі, ті коментарі, які я бачив, зводять все до питання про пам'ять жертв Голокосту. Але ані в назві, ані в поставлених питаннях взагалі не згадується Голокост. Не тому, що організатори його ігнорують, а тому що, по-перше, Бабин Яр — це місце не лише єврейської трагедії, а по-друге, нам йшлося взагалі про пам'ять про всі трагедії та масові злочини минулого сторіччя, одним із символів яких є Бабин Яр".
Він говорить, що пам'ять — це певний конструкт, пов'язаний не так з подіями минулого, як з нашими сучасними переживаннями і нашою візією майбутнього.
"Отже, коли йдеться про національну пам'ять, до неї щось потрапляє, а щось ні, тобто щось виявляється «потрібним», а щось ні. Станом на зараз, як це не прикро, Бабин Яр не був і не є реальною частиною української національної пам'яті. Чи стане він таким «після Бучі», тобто після трагедії, яку несе і ще нестиме російсько-українська війна?", — пояснює він.
Нахманович наголошує на таких питаннях:
- чи залишиться у свідомості українців "простір" для пам'яті про інші трагедії, чи все затьмарить трагедія нинішньої війни?
- чи здатні ми створити актуальну інклюзивну пам'ять про Бабин Яр, яка б перетворила його з символа конкретно Голокосту на універсальний символ різних трагедій минулого і сучасності?
"На жаль, пам'ять про Голокост, яка є однією з двох ключових елементів національної пам'яті в Ізраїлі, а в сучасній Європі перетворилася ледь не на «світську релігію», не стала рушієм підтримки України у її війні проти російської агресії. Сталося це через те, що пам'ять про Голокост залишається пам'яттю про конкретну трагедію конкретного народу, а не універсальним символом усіх геноцидів та масових вбивств. То знов-таки, чи «потрібна» саме така пам'ять про Голокост?", — прокоментував історик.
На питання про те, чи задумувалася назва як певною мірою провокативна, Віталій Нахманович відповідає ствердно та говорить, що назва мала стати інтелектуальною провокацією, і додає, що так і відбулося.
"Дискусія вже почалася, хоча, на жаль, поки що на «фейсбучному» рівні. Але, можливо, за певний час вона стане більш серйозною та змістовною", — підсумував він.
Щодо того, якщо подія все ж відбудеться згодом, чи не планують організатори змінити назву, Нахманович відповів, що наразі не може сказати, чи буде змінена назва, але додав, що це вирішуватимуть колегіально "ближче до події".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
