9 вересня стрічка грецького режисера Йоргоса Лантімоса "Бідолахи" отримала головну нагороду Венеційського кінофестивалю. Відомий своїми нестандартними візуальними рішеннями та яскравими перформансами акторів, Лантімос зібрав безліч схвальних відгуків критиків, які вже проголосили його нову стрічку класикою та найкращою роботою режисера.
Лантімос вважається не тільки одним із найпопулярніших кінематографістів сучасності, а ще й засновником "грецької химерної хвилі" — кінематографічного руху сучасного кіно Греції.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає, що таке грецька химерна хвиля, як вона зародилися та чим вирізняється.
Причини та виникнення грецької химерної хвилі
Кінематограф існує в Греції з початку ХХ століття, він пройшов через різні етапи, як-от "золотий" і "постмодерністський". Однак протягом останніх двох десятиліть кіноіндустрія Греції ожила, ознаменувавшись появою грецької химерної хвилі (або ж "грецької нової хвилі").
До цього руху зараховують фільми, які досліджують політичні та культурні питання через нестандартну оптику. Грецька химерна хвиля прямо пов’язана з рефлексією проблем і питань, з якими зіткнулася Греція після однієї з найгірших економічних криз сучасності. Стан героїв цих фільмів часто відображає горе, самотність і невдоволення нації. Цей рух свідчить про розчарування грецького суспільства в політичній сфері протягом 2010-х років і особливо ілюструє песимістичний погляд молодих людей на своє майбутнє.
Фільми грецької химерної хвилі — дивні, хворобливі за своїми настроями, а часом відверто моторошні. У своїй стилістиці вони відображають почуття цілої нації, адже Греція в цю епоху відчувала себе країною-аномалією, наче вся держава звернула на неправильний шлях. Так сюжети стрічок зачіпали усі верстви суспільства, адже були зняті якраз у період глобальних економічних потрясінь, які торкнулися кожного громадянина та громадянки Греції.
Через фінансову ситуацію в країні фільми грецької химерної хвилі знімали з вкрай обмеженими бюджетами, але зуміли привабити публіку на міжнародному рівні.
Визначення грецької химерної хвилі, як і більшості кінохвиль, дали саме критики, а не режисери. У серпні 2011 року в The Guardian вийшов двосторінковий розворот, присвячений британському прокату фільму "Аттенберґ" режисерки Атіни Рейчел Цанґарі. "«Аттенберґ», «Ікло» і дивна хвиля грецького кіно" — писалося в заголовку матеріалу. У тексті кінокритик Стів Роуз ставив запитання: "Чи є блискуче дивні фільми Йоргоса Лантімоса та Атіни Рейчел Цанґарі продуктом економічних негараздів у Греції? І чи продовжать вони знімати кіно в неспокійній країні?"
Саму ж появу нової хвилі прийнято відраховувати з 2009 року — виходу фільму "Ікло" Лантімоса.
Хто започаткував цей рух
Лантімоса вважають одним із головних засновників та ключовою постаттю в грецькій химерній хвилі. У 2009 році він випустив стрічку "Ікло", яка стала відправною точкою для оновлення грецького кінематографу. Справа була не тільки у новаторській стилістиці, а й у міжнародному відгуку. Фільм номінували на премію "Оскар" як "Найкращий іноземний фільм", при цьому востаннє грецька стрічка отримувала номінацію майже за 30 років до того (у 1977-му це була "Іфігенія" Міхаліса Какоянніса). Також "Ікло" стало першим фільм грецького виробництва, який офіційно відібрали до програми Каннського кінофестивалю, за останнє десятиліття на момент виходу стрічки. Там фільм отримав нагороду в програмі "Особливий погляд".
"Ця нагорода була монументальною відзнакою для грецького кіно загалом", — сказав тоді продюсер Йоргос Цургіанніс.
"Коли я зростав у Греції, для молодого хлопця було не дуже поширеним явищем сказати: «Я збираюся стати режисером». Принаймні тоді не було багато режисерів і не було індустрії", — казав Лантімос в одному зі своїх інтерв’ю.
"Тому я зацікавився кіно, але все почалося з плану, який здавався більш реальним — вивчати кіно і телебачення, щоб знімати рекламні ролики, що є реальною роботою, якою можна заробляти на життя. Саме тому я пішов до кіношколи. Але, звичайно, в школі я дедалі більше закохувався в кіно. Хоча я дуже рано почав знімати багато рекламних роликів — саме там здобув технічний досвід — я завжди знав, що хочу знімати кіно. Тож у якийсь момент ми просто почали знімати власні фільми: кілька друзів просили про послугу, використовуючи будинки, одяг і машини друзів".
"Ікло" не є дебютною роботою Лантімоса — до цього режисер вже знімав стрічки "Кіннетта" та "Мій найліпший друг", проте навіть у його ранній фільмографії глибоко відображається специфіка походження режисера.
У його стрічках відчувається горе і роз'єднаність, які перживав увесь грецький народ. Але саме в "Іклі" можна простежити більш сформований стиль Лантімоса, який задав сюжетні та візуальні орієнтири для багатьох молодих грецьких режисерів, які почали наслідувати його новаторський підхід.
Проте не Лантімосом єдиним.
Атіна Рейчел Цанґарі — також значна постать у зародженні грецької химерної хвилі. У 2009 році у прокат вийшла її стрічка "Аттенберґ", візуальне оформлення та настрої якої часто порівнюють з "Іклом" Лантімоса. Як зазначає сама Цанґарі, вона не надихалася Лантімосом, просто вони були близьким колегами і мали схожі смаки, через що в їхніх стрічках відчувається близькість за духом.
"У новому грецькому кіно чудово те, що всі фільми дуже різні. Особисто я не бачу жодної схожості між «Іклом» та «Аттенберґом», окрім того, що ми з Йоргосом [Лантімосом] працювали дуже тісно одне з одним. Коли ви працюєте з кимось настільки близьким, звичайно, ви поділяєте деякі відчуття. У вас схожі коди. А оскільки ми друзі, то дивимося ті самі фільми, а отже, використовуємо ті самі референси", — зазначила режисерка.
До того ж, Лантімос виконав одну з ролей у стрічці Цанґарі, тож заперечувати зв’язок у їхньому творчому тандемі немає сенсу.
У фільмах Цанґарі читається авторський почерк, а не спроба імітації чужого стилю. Роботам режисерки також притаманна боротьба з категоричністю, вона виступала проти таких ярликів, як "химерна хвиля" та "жіноче кіно", хоча, парадоксально, саме феномен хвилі та "дивацтва" затьмарили феміністичний аспект у її фільмах.
"Ікло" та "Аттенберґ" — це два грецькі фільми, які вийшли майже одночасно, у розпал кризи, та ілюструють занепокоєння нації через специфічних персонажів та нестандартні сюжети. Саме з цих двох стрічок прийнято вести відлік появи грецької химерної хвилі.
Стилістика та ознаки грецької химерної хвилі
Тож якими саме є ці "специфічні персонажі" та "нестандартні сюжети"?
Якщо аналізувати фільми Лантімоса, можна вивести низку характеристик, що притаманні не тільки його режисерському стилю, а й усій грецькій химерній хвилі.
Авторитарні стосунки
Оскільки політична корупція була головним чинником, що спричинив фінансову кризу в Греції, у своїх фільмах Лантімос часто досліджує авторитарні владні структури. Цей дисбаланс у взаєминах зображений не стільки на глобальному рівні "людина — держава", скільки на локальному: сімейні стосунки, взаємини особи та якоїсь невеликої інституції.
Наприклад, в "Іклі" діти не можуть покидати будинок через вигадані правила батьків, що контролюють світосприйняття та свободу своїх дітей. У "Лобстері" (іншому фільмі Лантімоса) події розгортаються в альтернативному, похмурому суспільстві, де свобода людей обмежена дивною державною політикою.
Насильство та сімейна дисфункція у стрічках грецької химерної хвилі призводять до ще однієї її цікавої риси — нереалістичних діалогів.
Абсурдна комунікація
У фільмах грецької нової хвилі можна простежити схильність до неефективного спілкування героїв та абсурдистські діалоги. У тому ж "Лобстері" більшість громадян мають обмежену свободу дій і не чинять жодного опору, що підкреслюють їхні дивні репліки протягом усього фільму.
Такий вибір мови відображає безглузді дії уряду та співвідноситься з почуттями грецького суспільства, оскільки він репрезентує труднощі в розумінні різкої зміни їхньої економічної ситуації.
Відчужені герої
Персонажам грецької химерної хвилі часто бракує емоційного інтелекту та суспільної свідомості. Їхня самотність ще більше підкреслюється у сюжетах, де герої прагнуть віднайти дружні або романтичні взаємини, не знаючи, як правильно вибудовувати комунікацію. Характерно, що найчастіше такими героями виступають саме дорослі люди, а не діти чи підлітки.
Героїні акторки Аріани Лабед (вона зіграла у фільмах "Аттенберґ" Цанґарі та "Альпи" Лантімоса) є джерелами співчуття та емпатії. Проте спосіб, у який вона демонструє ці якості, є незвичним і змушує глядачів замислитися над мотивами її персонажок, коли йдеться про дружбу, благодійність та альтруїзм.
У фільмі "Лобстер" суспільство насильно перетворює на тварин тих, хто не може знайти кохання. Спочатку головний герой не може встановити емоційний зв'язок із потенційною партнеркою і тому змушений вдавати з себе їй подібного, щоб уникнути страшної долі. Так само в іншому фільмі Лантімоса "Вбивство священного оленя" персонаж Стівена Мерфі здається емоційно нерозвиненим, йому бракує тепла з найближчою родиною. Натомість він формує глибоку прив'язаність до підлітка Мартіна, намагаючись допомогти йому подолати втрату батька. Лише в "Іклі" немає єдиного самотнього протагоніста, а сюжет фокусується на дисфункціональній грецькій родині. Однак кожного з трьох дітей батьки насильно тримають подалі від суспільства, що ілюструє глибокий розрив між поколіннями в Греції та нездатність молоді розвиватися в умовах такої жахливої кризи.
Акторські перформанси стилізовані відповідно. Лантімос використовує своїх акторів у новаторський спосіб, змушуючи їх грати якомога нереалістичніше, так, щоб вони нагадували маріонеток або роботів, які ще не усвідомлюють, що таке бути людиною, і не дуже вправні у поєднанні власних думок та мовлення.
Сімейні цінності
Частина сюжетів грецької химерної хвилі фокусується на взаєминах всередині родини. Якщо сім'я в "Іклі" зображена доволі специфічно дивною, то у "Вбивстві священного оленя" герої, здається, живуть ідеальним домашнім життям у найкращих традиціях американської мрії: успіх, матеріальне багатство, емоційне задоволення. Але сам факт, що абсолютно незнайомий їм соціопатичний підліток може так легко вписатися в їхнє життя, свідчить про те, що в сімейному житті родини щось не так.
Кожен із цих фільмів ставить під сумнів картинку ідеальної родини, яка створює певну видимість життя, маскуючи свої проблеми за фасадом усмішок.
Кінематографічний стиль
Грецькій химерній хвилі притаманні не тільки дивні сценарії та емоційно амбівалентні персонажі. Стрічки цього руху мають візуальне оформлення, спрямоване на те, щоб підсилити у глядачів відчуття дискомфорту, тривоги та роз’єднаності, які так само проживають герої фільмів.
Велику частину цього стилю розробив саме Лантімос, що можна простежити у його ранніх роботах.
Естетиці грецької химерної хвилі притаманна "нервова стерильність": м'які затемнені кольори, що підкреслюють порожнечу головних героїв і світів, у яких вони живуть. Декорації у фільмах часто символізують занепад самої Греції, демонструючи зруйновану інфраструктуру та простори, які, здавалось, колись були переповнені пишністю життя, а зараз занепали. Це ізольовані простори, інтер'єри яких позбавлені будь-якої справжньої індивідуальності, де герої переміщуються з одного занепалого місця в інше.
Похмурість, горе, самотність — ось одні з провідних відчуттів, які мають транслювати зображення грецької химерної хвилі.
Специфічний гумор
Варто зазначити, що стилістика грецької химерної хвилі — це не тільки про ізоляцію та депресивні настрої. Такою привабливою, неоднозначною та саме дивакуватою хвилю робить поєднання внутрішніх страждань зі специфічним гумором. Лантімос і Цанґарі розробили унікальний стиль комедії, який, фактично, є їхнім власним.
Зазвичай це чорний гумор, основної акценти якого спрямовані на щось абсурдне та незручне. Це схильність до гіркої сатири, яка, звісно, підійде не всім, але такі фільми, як "Альпи" та "Аттенберґ", стають ще багатшими у своїй складовій при повторному перегляді.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
