14 січня 2023 року російська ракета Х-22 розбомбила два під'їзди будинку 118 у житловому масиві Перемога у Дніпрі. Тоді загинуло 46 людей. Зараз на місці трагедії все ще можна побачити залишки зруйнованих квартир.
27 серпня 2023 року міський голова Дніпра Борис Філатов повідомив у інтерв'ю LB, що на місці цьому місці планують збудувати сквер та встановити пам'ятник.
На створення пам'ятника локальне видання поширило збір на 2 мільйони гривень, який планується зібрати на пам'ятник. У соціальних мережах мешканці міста запитували: чи варто будувати пам'ятник зараз та чи доцільно витрачати такі кошти на будівництво? Але питання не лише в грошах.
Спеціально для Суспільне Культура Ольга Василець розповідає про ситуацію у Дніпрі щодо пам'ятника на місці зруйнованого будинку та запитує, хто має право обирати пам'ятники про війну?
Яка концепція пам'ятника у Дніпрі та хто ініціатор?
Борис Філатов в інтерв'ю LB 27 серпня 2023 року розповів, що памятник буде копією роботи скульптора Вадима Сідура, що зображає бомбу, яка пронизує людину.
"Вже є у нас проєкт меморіального скверу, і, скажімо так, цей сквер буде не тільки на пам'ять загиблих у цьому будинку, це буде сквер всіх жертв російського терору. Був такий дуже відомий скульптор український Сідур. Він прожив дуже важке життя, він воював у роки Другої світової, але, фактично, в Радянському Союзі за комуністів його не приймали, але він був відомий у західному світі, в Німеччині. І зараз ми домовилися з Німеччиною, що вони передають нам документи та малюнки на монумент, який зробив Сідур. Присвятив жертвам, мирним мешканцям, які загинули від бомбардувань. Скажімо так, меморіальний сквер, який буде переходити у двір", — розповів Борис Філатов.
Вадим Сідур народився у Дніпрі, але більшу частину життя жив у Москві.
Далі про це все дуже детально на своїй сторінці у Facebook написав Євген Гендін. На сайті міської ради Дніпра вказано, що Євген Гендін — радник міського голови на громадських засадах, теж саме він пише і на своїй сторінці в соцмережі, а також він є серед команди фонду "Культурна столиця". У своєму дописі він пояснив, зокрема, як вдалося владнати ситуацію з авторськими правами. Зокрема повідомив, що роботу відтворить скульптор Гарнік Хачатрян, український художник вірменського походження, член Національної спілки художників України (1991).
Коли у коментарях користувачі почали обурюватися, що пам'ятник недоречний, що у мешканців не запитали, Гендін доповнив допис і написав: "Цілком можливо, він буде в іншому місці. Але він буде".
Григорій Гельфер також розповів, що точно місце ще не визначили. А коли знатимуть, де саме можна встановити пам'ятник, тоді й будуть працювати з людьми. Попри це монумент планують створити вже наступного року.
"Я вважаю, що треба спілкуватися. Якщо говорити про сам пам'ятник — це справа смаку. Місце ще не визначено і обурюватися з приводу того, що ще не визначено, де воно буде — передчасно. От коли буде проєкт, тоді ми можемо спілкуватися — архітектори, ті, хто відповідають за це. Ми не кажемо, що це буде у цьому подвір'ї. Ми не радилися з місцевими мешканцями, тому що ще не вирішено місце, але ми плануємо. Коли команда головного архітектора визначиться з місцем та запропонує варіанти, тоді ми будемо радитися з мешканцями. Поки мова йде лише про виготовлення такого пам'ятника, бо це дуже кропітка робота, яка потребує часу. Моє головне завдання, щоб був саме такий пам'ятник, як задумав Вадим Сідур. Він повинен відображати трагедію всієї України. І там ця бомба, яка є в цьому пам'ятнику, вона буде створена з різних фрагментів, бомб, снарядів, які падали на різні українські міста і села, це така символічна історія", — пояснює Григорій Гельфер.
Станом на 13 вересня, під постом в Instagram медіа "КУСТ", де вони поширили збір на пам'ятник, є 31 коментар. І серед них жодного, який би так чи інакше підтримував цей проєкт. Люди не приймають той факт, що за них вирішили, що та де стоятиме на місці будинку. Гельфер говорить, що бачив обурення в соцмережах, але пам'ятник все одно встановлять, якщо не там, то в іншому місці.
Фінансування проєкту
Ініціатор проєкту, голова фонду "Культурна столиця" Григорій Гельфер у коментарі для Суспільного Культура сказав, що про те, щоб залучати бюджетні гроші для створення пам'ятника, немає й мови. Також, за словами Гельфера, є дніпровський бізнесмен, який вже готовий дати мільйон гривень на реалізацію проєкту. Йдеться про Андрія Здесенка.
Крім того видання "КУСТ" (одним з донорів видання є благодійний фонд "Культурна столиця" , СЕО видання та головна редакторка видання КУСТ зазначені у розділі "Команда" на сайті "Культурна столиця"— Ред.) опублікувало "народний" збір, де планується зібрати 2 мільйони гривень на будівництво пам'ятника.
Станом на 19 вересня, якщо перейти за посиланням на збір на Монобанку, ми побачимо, що накопичено 14 128 гривень.
"На мій погляд, люди, які обурюються, що не на те збирають, а на те, — це саме ті люди, які ні на що не дають кошти, а тільки обурюються. Якщо людина хоче дати кошти на дрон — немає питання. Якщо хоче, щоб його частинка була у народному пам'ятнику — це теж його вибір. Це право людини вирішити, яку ідею вона хоче підтримати своїми коштами. Це приблизна сума для того, щоб відлити скульптуру. Бюджетних грошей жодних. Бо ми розуміємо, це неправильно і тому це питання навіть не поставало", — розповів Григорій Гельфер.
Команда медіа "КУСТ" вважає критичні коментарі на зразок "Краще би замість цього", "Краще б на ЗСУ" маніпуляцією, "оскільки пам'ятник жертвам серед цивільних планують встановити не за бюджетні кошти, а за добровільні донати", — пишуть вони в Instagram.
Проте дніпрян обурило якраз те, що збір відбувається саме зараз і саме на пам'ятник. Вони запитують: чи міг би пам'ятник почекати?
Що робити та як пам'ятати?
Перше і найголовніше питання в цій ситуації — навіть не гроші чи дискусія щодо авторства пам'ятника. Найперше, за словами Катерини Семенюк, кураторки і співзасновниці платформи культури памʼяті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" — це вивести питання на рівень "хто вирішує, яким буде пам'ятник, хто ухвалює це рішення та в який спосіб?".
Семенюк пояснює, що існують процедури, які допомагають зробити цей процес максимально відкритим та врахувати якнайбільше поглядів.
"Має бути створене технічне завдання після аналізу ситуації та врахування думки всіх стейкхолдерів, зокрема громади. Далі створюється конкурсна комісія, проводиться open-call, відкритий конкурс. Але конкурс здорової людини з прозорим процесом і залученням професіоналів. У Дніпрі наразі питання, хто і чому вирішив створювати саме такий меморіал без врахування думки громади та професійної спільноти? Людей варто питати, що саме вони хочуть меморілізувати, яке завдання має вирішувати цей меморіал, що комунікувати? Форму мають надати архітектори або митці. Вибрати переможця конкурсу має журі, до якого належать представники ключових стейкхолдерів. Умовно там має бути хтось від міської влади, хтось від професійної спільноти, архітекори, представники від громади тощо. І тоді продукт цього конкурсу, може, комусь не сподобається: такого не буває, щоб задовольнити усіх. Але буде врахована думка більшості", — пояснює Семенюк.
Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету, співзасновниця платформи культури памʼяті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" пояснює, що питання меморіалізації та комеморативних практик в Україні так само потребує реформування, як і багато інших галузей. Адже багато ідей, запропонованих зараз в Україні, щодо того, як нам пам'ятати російсько-українську війну, — дуже емоційні та мають занадто прямі меседжі, які не відповідають на важливі питання. Проте закономірно, що хочеться робити щось тут і зараз.
"Зараз ми можемо почати думати і говорити про це, нам ніхто не заважає саме говорити про те, як шукати нову мову комеморації. Тому що ці рефлекторні встановлення меморіальних знаків, вони відтворюють радянську практику, тому що це можна зробити швидко. Дуже прямий і фігуративний меседж. Ми розуміємо, це швидко та емоційно, люди хочуть закріпити в публічному просторі. Але закріплювати в публічному просторі можна через акції, публічні обговорення. Ми можемо започатковувати якусь ритуальну дію, яка втягує людей в роботу. І тут, коли говоримо про меморіал, ми маємо поставити питання, що ми хочемо вирішити. Кому ми нагадуємо? Людям, які будуть жити через сто років? Тоді можна почекати. А тим, хто зараз, — вони і так пам'ятають. Вшанування? Вшанувати можемо дією. Крім того існують віртуальні меморіали. І це нормальна практика. Будувати тільки після перемоги", — говорить Оксана Довгополова.
Семенюк додає, що важливо зараз також записувати усну історію, свідчення, фіксувати деталі подій, збирати архів. Якщо ж мова йде про створення меморіалів чи будь-чого матеріального під час війни, то зараз доречно лише обговорювати та робити підготовчі дії.
"Проводити опитування, дискусії, складати технічне завдання. Намагатися зрозуміти, який меседж хоче донести спільнота, про що цей меморіал. Це місце пам'яті та скорботи? Місце демонстрації жертовності чи спротиву? Або це взагалі про щось інше? Коли дніпряни почнуть думати про те, що вони хочуть комунікувати через певний меморіал, рішення можуть будуть дуже різними", — пояснює Катерина Семенюк.
Хто такий Вадим Сідур?
Питання "повернення" імені Вадима Сідура у Дніпро — не менш комплексна проблема. Якщо відкрити статтю на українській "Вікіпедії" про нього, то ми там прочитаємо, що це український скульптор, який жив та працював у Москві. Передбачувано, в російській "Вікіпедії" про українське походження Сідура ані слова. Отже, перше запитання: чому художника, який все життя працював у Москві, треба повертати в дніпровський контекст та як саме це робити?
Постать Сідура в Дніпрі представлена виключно зусиллями міської влади. Так, є КП "Школа сучасного образотворчого мистецтва та дизайну імені Вадима Сідура" Дніпровської міської ради. 10 вересня 2021 року в Дніпрі відкрили музей Вадима Сідура в приміщенні ліцею № 33 — це така собі кімната-музей, де колись навчався Сідур. І ще є мініскульптура пам'яті Сідура на фасаді цієї ж школи.
"Сідура стільки часу повертають у Дніпро, але все не можуть це зробити. Тому що не бачать, куди його можна повертати. Він — художник. А тому його треба насамперед повертати в музей. І додатково — це пропрацювання минулого. Чому він наш, хоча він жив у Москві? Що ми маємо в нього взяти? Нам треба вибудовувати свою історію мистецтв", — пояснює Оксана Довгополова.
Мистецтвознавиця Тетяна Шапаренко була директоркою художнього музею у Дніпрі з 2010 до 2023 року, зараз старша наукова співробітниця Дніпропетровського національного музею імені Дмитра Яворницького. Вона розповідає, що восени 2021 року разом з колегами ознайомилась із роботами Сідура в Берліні в надії представити щось у колекції музею. Проте через початок повномасштабної війни втілити це не вдалося. Тому в художньому музеї досі немає робіт Вадима Сідура.
"Він народився в Дніпрі, воював у часи Другої світової війни під Кривим Рогом, після поранення він не повернувся на фронт і потім вирішив навчатися у Москві, там і лишився. У Вадима Сідура був зв'язок із Дніпропетровськом, тут були його друзі, не можна казати, що це такий митець, який лише мешканець Москви", — говорить Шапаренко.
Власником колекції Сідура в Берліні є Карл Еймермахер. З ним, як розповідає Тетяна Шапаренко, і спілкувалися щодо колекції.
"Саме Карл допомагав Сідуру просуватися як скульптор, завдяки чому саме в Німеччині провели декілька виставок Сідура. Із розмов з Карлом і з тих документів, які вдалося переглянути в Берліні, можна зробити висновки, що Сідур був в опозиції до офіційного мистецтва. Його мало хто розумів і дійсно забороняли брати участь в офіційних виставках", — розповідає мистецтвознавиця.
Врешті, досі, незважаючи на всі старання, постать Сідура в Дніпрі залишається за цілком шаблонним формулюванням "відомий український скульптор".
Наостанок
Чомусь навіть попри тиск локальної спільноти, хай навіть лише в соцмережах, автори ідеї не готові відмовитися від реалізації проєкту, або ж переглянути рішення, залучати громаду у прийняття рішення та головне діалог щодо того, як пам'ятати війну та як пам'ять про трагедії репрезентувати у публічному просторі.ч
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
