З 12 по 18 жовтня відбудеться сьомий Київський тиждень критики — міжнародний кінофестиваль, що знайомить українських глядачів із найкращими новими експериментальними та мистецькими фільмами, які обрали українські кінокритики.
Для цьогорічного постера організатори фестивалю обрали постать Анни Стен — уроженки Києва, яка була популярна в 1920–1930-х роках у Радянському Союзі, Європі та США. Саме її називають першою голлівудською акторкою українського походження.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає про постать Анни Стен, її українську ідентичність, незаконну публікацію приватних щоденників та тернистий шлях у кіноіндустрії.
Дитячі роки та початок акторської кар'єри
Дослідники часто плутаються в біографії Анни Стен, зазначаючи різні роки її народження та прізвища у родині. Наприклад, одна версія свідчить, що дівчина народилася 29 червня 1908 року в Києві, інша — що її день народження припадає на 3 жовтня. Також до кінця не ясно, чи було її ім'ям при народженні Анна Фесак, чи Аннушка Стенскі Судакевич.
Утім, більшість дослідників сходяться на думці, що батько Анни Петро Фесак (або Судакевич) був козацького роду, професійним танцівником балету, театральним художником та режисером-постановником, а мати Александра — шведка за походженням — примою-балериною Київського театру опери та балету.
Існує версія, яка припускає, що Анна навмисне створила власну неправдиву біографію, аби додати своєму образу більшої загадковості та автентичності. Наприклад, одне із джерел свідчить про те, що у своєму щоденнику акторка зазначала, що її батько працював простим прикажчиком у взуттєвій крамничці.
Коли Анні було чотири роки, її батько пішов на війну. Повернувшись, він тяжко хворів і помер, коли Анні було лише дванадцять. Щоб якось зводити кінці з кінцями, дівчина працювала офіціанткою, навчалася у Київському державному театральному технікумі, а також виступала у постановах місцевих аматорських театрів. За однією з версій, у 15 років дівчина бере участь в аматорській виставі "Брати Карамазови", її перформанс привертає увагу Костянтина Станіславського, який був на показі та зацікавився акторським талантом дівчини. Саме він влаштував Анні прослуховування в Московській кіноакадемії, яку вона успішно закінчила та згодом грала в театральних виставах.
У середині 1920-х років Анна виходить заміж за київського естрадного актора Бориса Стена (Бернштейна). Його ж прізвище і стає її псевдонімом, з яким вона дебютувала у кіно.
Свою першу головну роль Анна зіграла у стрічці 1927 року Бориса Барнета "Дівчина з коробкою" — радянської романтичної комедії, що була знята в межах кампанії з пропаганди Державного займу СРСР. Утім, фільм демонструвався не лише в СРСР, але й у Європі та США, що згодом позитивно вплинуло на кар'єру Стен.
Наступною її роботою стала головна роль у соціальній драмі Федора Оцепа "Земля в полоні". Під час роботи над фільмом режисер закохується у Стен, а вона відповідає йому взаємністю, тож після зйомок Анна Стен та Оцеп побралися.
На кінець 1920-х також припадають ролі Стен у таких радянських фільмах, як "Земля в полоні" (1927) та "Буря над Азією" (1928). У той час Анна стає першою зіркою німого радянського кіно, її фільми транслюються не тільки в СРСР, а й у Берліні.
Незважаючи на стрімку славу та масовий продаж портретів Анни Стен, великих фінансів цей успіх не приносить. Разом із чоловіком Анна мешкає в Москві у двокімнатній комуналці. Існує легенда про те, як у гості до Анни прийшла її подруга — актриса Галина Кравченко, та застала Стен за пранням білизни.
"Аня, як ти виглядаєш? Боже! Подивися на себе! Ти ж кінозірка!", — відреагувала Кравченко.
На що Анна відповіла: "Але ж я радянська кінозірка!"
Цькування СРСР та німецьке кіно
У 1928 році виходить стрічка Якова Протазанова "Білий орел", де Анна грає роль гувернатки губернатора Мішеля, роль якого втілив Василь Качалов. Фільм також з'являється у німецькому прокаті та привертає увагу німецьких кінопромисловців. У 1930 році, разом із чоловіком, Анна Стен їде до Берліна за професійним обміном кінокомпанії "Межрабпомфильм", і розпочинає зйомки в стрічках виробництва провідної німецької кінокомпанії UFA.
Анна Стен не планувала залишатися у Німеччині назавжди, але радянська преса починає різко критикувати її співпрацю з німецькими кіноробами. Згодом критика зростає до масштабів зумисної кампанії з дискредитації акторки. Шлях додому остаточно відрубає публікація фрагментів щоденника Стен. Анна залишила його на зберігання радянському критику Хрисанфові Херсонському. Поки Стен знімалася в Німеччині, критик прочитав записи у щоденнику та написав розгромну статтю для журналу "Пролетарський театр".
"Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої «ідейної» куртизанки, котра ґримом з яких хочете рум’ян «запалюється» кожного вечора, як вам буде завгодно…", — написав Херсонський.
Через хвилю гонінь та цькування у СРСР Анна Стен вирішує не повертатися на рідну землю та залишитися в Німеччині. Після цього на території СРСР її ім'я стали замовчувати.
З 1931 року Стен активно знімається в німецькому кіно. Її міжнародним проривом стала німецько-французька копродукція "Вбивця Дмітрія Карамазова", режисером якої також був чоловік акторки Федір Оцеп. Зі сценарієм за мотивами Достоєвського фільм мав величезний успіх у Європі та Америці.
"Це, можливо, дотепер найкраща екранізація цього письменника, з Фріцом Кортнером у чудовій ролі Дмітрія і Стен у ролі повії, яка стає причиною його падіння. Ця роль була однією з найбільш клішованих на екрані, але Стен — наполовину Мерилін Монро, наполовину Ненсі Керролл — здавалося, ніколи не бачила попередніх екранних вампТипаж героїні-красуні, яка використовує свою жіночність і сексуальність як зброю, щоб підірвати морального та праведного чоловіка. Згодом цей тип героїнь почали називати фатальними жінками.", — хвалив роботу акторки кінокритик Девід Шипман у газеті The Independent.
Фабрика мрій та "нова Гарбо"
Фотографія Анни Стен з її високими вилицями та красивими великими очима у фільмі "Вбивця Дмітрія Карамазова" привернула увагу американського кіномагната Семюеля Голдвіна. Він шукав актрису іноземного походження, яку можна було б зробити суперницею і, можливо, наступницею Грети Гарбо.
"Все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіно. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтелігентність поєднується з інтуїцією мисткині, що добре знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія", — згадував свої враження Голдвін.
Агент Голдвіна запропонував Стен контракт. На той момент Анна вже розлучилася з Оцепом, а її третім чоловіком став Євген Френке — російський емігрант, архітектор та кінопродюсер. Після тривалих роздумів подружжя все ж таки згодилось на переїзд. Хоча Анна Стен і мала стабільність у німецькому кіно, на той момент у Берліні вже починали набирати обертів націонал-соціалістичні наративи.
Агент Голдвіна підписав зі Стен контракт, але забув згадати, що вона не розмовляла англійською, що ставило під сумнів її появу в звукових картинах. Втім, з самого початку кіномагнат мав величезну віру у Стен та взявся інвестувати у неї. Протягом наступних двох років Голдвін займався з новою зіркою англійською мовою та навчав її голлівудських методів акторської майстерності. Преса Голдвіна називала Стен "пристрасною селянкою" і продавала її образ газетам по всій Америці. Про те, як Анна Стен вивчала англійську, навіть співали у мюзиклі. Її ім'я згадується у пісні Коула Портера 1934 року Anything Goes, в однойменному мюзиклі звучать такі рядки:
If Sam Goldwyn can with great conviction
Instruct Anna Sten in diction
Then Anna shows
Anything goes
Що приблизно перекладається як: "Якщо Сем Голдвін, з великим переконанням, може навчити Анну Стен дикції, тоді Анна покаже, що все можливо".
Але вже у 1932 році Стен підписала одразу два контракти з голлівудськими кіностудіями. Першим її американським фільмом стала стрічка "Нана" — екранізація скандального роману Еміля Золя. Попри рекламну кампанію фільм зазнав гучного касового провалу, хоча сценарій був майже ідентичний першоджерелу. Проте кінокритики все ж таки відзначили талант Стен, розкритикувавши Голдвіна за те, що не створив для неї належної глибокої ролі, а намагався замкнути її в образі стереотипної діви-красуні зі скляними очима.
"У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був", — згодом згадувала Стен.
Два наступні її фільми — "Ми живемо знову" та "Шлюбна ніч", які так само були продюсовані Голдвіном, також не мали успіху в прокаті. Анна Стен отримала прізвисько "Дурниця Голдвіна" (Goldwyn's Folly). Згодом продюсер неохоче розірвав контракт зі своєю "новою Гарбо". Кінокритик Жан-Лу Пассек назвав Анну "трагічною представницею світу голлівудських зірок великої епохи".
Починаючи з 1937 року Анна Стен бере творчу паузу і з'являється на екранах дедалі рідше. Вона живе на власній віллі в Санта-Моніці разом із чоловіком, на березі Тихого океану. Гонорарів з тих кількох стрічок, у яких Стен знялася, вистачило, щоб не перейматися про гроші до кінця життя.
Проте Анна Стен не покидала акторську діяльність аж до 60-х років, а також з’являлася у багатьох театральних сценічних постановах. Її творчий доробок становить понад 30 фільмів. Хоча велика частина з них загубилася, ті стрічки, що збереглися, назавжди закарбували її талант.
Українська ідентичність
У початку 1930-х років в іноземній пресі з'явилася низка статей, які наголошували на походженні Анни Стен. Наприклад, випуск газети Ukrainian Weekly 1934 року, в якій вийшла стаття під заголовком Anna Sten is not Russian. Згодом, у 1937 році, те ж видання взяло у Стен інтерв'ю, де обговорювали її ідентичність.
Фрагмент з цього інтерв'ю:
"Пані Орлик мовила до Анни Стен українською мовою:
— Я хотіла б знати: ви українка чи росіянка?
— Безумовно, що українка, — відповіла актриса, сідаючи в автомобіль.
— Ви розумієте українську мову? — продовжила пані Орлик.
— Розумію, але буду говорити англійською. Чому ви питаєте про все це? — продовжила Анна Стен.
— Тому що я українка і хотіла б з'ясувати це питання вашої справжньої національності.
Також у розмові з пані Орлик Стен зазначала, що коли їй виповнилося 12 років, вона відправилася до Москви і тоді "не розуміла російської, говорила українською".
У цьому ж матеріалі Стен розповіла про свій сум за Україною, а також про те, що ніде в світі не готують так смачно, як на її батьківщині.
Останні роки життя
На початку 1960-х років Анна Стен оселилася у районі Беверлі-Гіллз разом зі своїм чоловіком. Стен почала займалася живописом, її роботи навіть виставляли у відомих галереях, наприклад у Бостонському музеї, а Смітсонівський інститут влаштував європейське турне творів Анни Стен. Також вона присвятила себе благодійності та допомагала коштами численним емігрантам із Радянського Союзу.
У 1993 році у газетs Ukrainian Weekly виходить стаття про смерть Анни Стен під назвою Anna Sten, Hollywood’s First Ukrainian Star, Dead at 85 ("Анна Стен, перша українська зірка Голлівуду, померла у 85").
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
