Воєнна драма продакшену OSNOVAFILM "Юрик" про хлопця, який пережив облогу Маріуполя та зміг виїхати з міста, викликав бурхливу реакцію в медіа та соціальних мережах, включно з заявою до РНБО та Мінкульту.
Суспільне Культура пояснює, чому це відбулося.
Про що стрічка "Юрик"
Фільм вийшов в ефірі телеканалу СТБ до Дня Незалежності 24 серпня. "Основа Фільм Продакшн" (OSNOVAFILM) звітує, що "Юрик" став лідером вечірнього ефіру — по телебаченню його дивився мільйон глядачів.
Також стрічку виклали у вільний доступ на YouTube-каналах СТБ та OSNOVAFILM — наразі там 1,3 млн переглядів та 861 тисяча переглядів відповідно. "Юрика" описують як художній фільм, заснований на реальних історіях. А проте титру про те, що цей фільм є художнім, у стрічці немає.
Сюжет розгортається навколо 11-річного хлопчика Юрика, який сам виїжджає із захопленого росіянами Маріуполя. Мама хлопчика, яка вже втратила доньку, батька та чоловіка, залишається у місті, щоб доглядати за бабусею. Юрика ж вмовляють евакуюватися з волонтерами, щоб дістатися до кордону з Польщею, де його зустрінуть родичі з Естонії. На спині у хлопчика записані номери телефонів родички.
В СТБ зазначають, що сюжет драми засновано на реальній історії 11-річного хлопчика, який, "рятуючись з охопленого війною Маріуполя, 15 днів добирався до кордону України". Однак інших деталей на телеканалі не наводять. Натомість історія вигаданого Юрика справді перегукується з реальною ситуацією: 11-річний Хасан у березні 2022 року самостійно дістався із Запоріжжя до Словаччини, щоб возз'єднатися з родиною. Мати доглядала бабусю і не могла тоді виїхати. Вона посадила сина на потяг, щоби він сам дістався до братів та сестер за кордоном. З собою у Хасана був лише поліетиленовий пакет, паспорт і номер телефону, написаний на руці.
Що думають про фільм мешканці Маріуполя?
Стрічка "Юрик" викликала обурення з боку тих, хто пережив окупацію та обстріли у Маріуполі. Зокрема, фільм критикують через невідповідність документальній основі. Фотограф Євген Сосновський, який 62 дні пробув у блокадному місті та вивіз щоденник 9-річного хлопчика Єгора — найбільш відомий документ облоги Маріуполя, звертає увагу на невідповідність у таких аспектах:
- відтворення побуту в підвалах (світло, вода та інші речі не були доступними);
- відсутність зелених коридорів;
- відсутність представників ОБСЄ та Червоного Хреста.
"Починаючи з комфортної яскраво освітленої окремої кімнати у підвалі з буржуйкою та настінними часами, прямого зв'язку з Естонією з того ж підвалу і з «вишенькою на торті» — автобусом ОБСЄ, з якої через гучномовець лунає запрошення на евакуацію коридором, який начебто буде відкритий з 10 до 18 години, і потім той самий автобус ОБСЄ, який везе евакуйованих. Тож, виходить, маріупольці все брешуть, коли кажуть, що сиділи в темряві, економлячи кожну свічку, палили олійні каганці, були без зв'язку...", — написав Сосновський на своїй сторінці у Facebook.
Дмитро Забавін, який є депутатом Маріупольської міської ради, на початку повномасштабного вторгнення залишався у Маріуполі. Він теж зауважив низку фактологічних неточностей.
А після перегляду стрічки він ще й спрямував звернення до Міністерства культури й інформаційної політики та РНБО. Мінкульт він просить вжити заходів, щоб правовласник фільму прибрав напис "Засновано на реальних подіях" та перед трансляцією зазначав, що це повністю художній фільм, який не претендує на реальне відображення масштабів трагедії. А РНБО Забавін просить перевірити, чи загрожує "Юрик" національній безпеці, а також вжити заходів щодо захисту нацбезпеки.
Реакція на критику авторів фільму
У відповідь на критику фільму авторка сценарію та директорка продакшену OSNOVAFILM Тетяна Куц спершу відреагувала емоційно та звинуватила жителів міста у тому, що, мовляв, це їхні дії призвели до вторгнення та облоги. В одному з коментарів під своїм постом вона написала російською: "Маріупольці пішли на референдум і голосували за РФ. Тепер РФ убиває не лише маріупольців, але ми за вас б'ємося теж", — написала Куц у відповідь на невдоволення щодо фільму. Цей коментар призвів до ще жорсткішої критики фільму та позиції її авторів.
Пізніше вона опублікувала пост в Instagram, у якому попросила вибачення та пояснила свою позицію. Зокрема, вона наголошує, що фільм не є документальним, а є саме художнім на документальній основі. Також, за її словами, вони хотіли уникнути ретравматизації людей та поглиблення травми.
Наразі у директорки три пости в соціальній мережі, під кожним з них користувачі лишили обурливі коментарі та звинувачення у ганьбі.
Суспільне Культура звернулося до Римми Зюбіної по коментар. У фільмі акторка грає роль бабусі Юрика. Зюбіна відмовилась коментувати ситуацію, зазначивши: "У мене ще є фільм «Маріуполь. Невтрачена надія», який я озвучила. Тому всі українці знають мою позицію — вона існує з перших моїх кроків у кіно".
Реакція Мінкульту на "Юрика"
Доповнено 1 вересня. Виконувач обов'язків міністра культури та інформполітики Ростислав Карандєєв у коментарі Суспільне Культура заявив, що МКІП не є замовником у виробництві стрічки та не фінансував її.
За словами Карандєєва, наразі використання терміну "засновано на реальних подіях" не регламентується законодавством. Така характеристика є правом авторів стрічки.
"Водночас суспільство має право на висловлення особистої думки щодо кінофільму. Маріупольці є свідками реальних подій у місті на початку російського вторгнення і донині. Стикаючись із невідповідностями сюжету фільму «Юрик» і його сцен справжнім подіям, природно, що глядачі гостро сприйняли такий дисонанс. Митці мають зважати на це і намагатися відтворювати події максимально реалістично", — зазначає в. о. міністра.
Директорка департаменту культури Маріуполя Діана Трима у коментарі для Суспільне Культура розповіла, що за минулий рік департамент не співпрацював із теле- та кінопродуктом, але створював вистави, спираючись на свідчення людей, які пережили облогу, — "Обличчя кольору війна" та "Життя переселенське". Сама Трима виїхала з Маріуполя 15 березня 2022-го після того, як у її будинок стався приліт.
Пані Діана розповідає, що не змогла додивитися фільм до кінця не тому, що він її травмував, а через неправду на екрані. Трима також зазначила, що оскільки фільм позиціює себе як художній на документальних подіях, то мали б відбуватися консультації. "Має бути історична складова. Коли ми створюємо щось про події у Маріуполі, то ми формуємо суспільну думку", — зауважила вона.
Про фінансування та команду стрічки
Виробництвом фільму займалося ТОВ "Основа Фільм Продакшн" за підтримки телеканалу СТБ, естонської Національної телекомпанії ETV та фонду USAID. Однак про американський фонд згадує лише телеканал СТБ, у титрах до стрічки цієї інформації немає. Водночас у титрах вказано, що стрічку знімали за сприяння Управління стратегічних комунікацій Апарату головнокомандувача ЗСУ.
Саундтрек до фільму: "Колискова" Марини Круть (KRUTЬ).
"Основа Фільм Продакшн" раніше працювали над мінісеріалами "Мама" та "Мама-2" (2020–2021). У першому серіалі також була реальна основа — жінка самостійно вирушає на пошуки сина та викуповує його з російського полону.
Зелені коридори, яких не було, та депортація дітей Росією
Тема евакуації з Маріуполя є однією з найбільш політично гострих. Адже Росія не давала Україні проводити зелені коридори та обстрілювала тих, хто намагалися виїхати з міста самостійно. Окрім того, багато свідків та тих, хто пережили облогу Маріуполя, говорять про те, що на територію України було дістатися вкрай важко. У той час Росія вивозила мешканців та дітей на свою територію і на територію самопроголошеної "ДНР".
Національне інформаційне бюро займається підрахунком депортованих українських дітей: станом на кінець серпня українській владі точно відомо про 19 546 незаконно вивезених дітей до Росії. Але їхню кількість складно підрахувати через окупацію частини території України та обмежений доступ до даних.
Депортація дітей є порушенням міжнародного права. У березні цього року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародний ордер на арешт Путіна та уповноваженої Росії з питань захисту дітей Марії Львової-Бєлової — саме у зв'язку з депортацією дітей.
Наразі Україна заявила про єдиний алгоритм допомоги дітям, які були примусово вивезені окупантами на територію Росії та зазнали там психологічного тиску.
Як художні твори працюють з пам'яттю про війну?
Суспільне Культура неодноразово у своїх матеріалах торкалося теми травматичної пам'яті та рефлексії митців на війну. Наприклад, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціалістка з колективної пам’яті та роботи з травмою Наталя Кривда говорила про те, що "один з найпотужніших способів детравматизації — це репрезентувати травму, а потім її раціоналізувати".
Своєю чергою історикиня Оксана Довгополова та кураторка Катерина Семенюк звертали увагу на те, що люди прагнуть пам'ятати трагічні події такими, якими вони були. Адже вони сприймають пам'ять і комеморацію як шлях до відновлення справедливості.
Фільми про Маріуполь, зняті після 2022 року:
- "20 днів у Маріуполі";
- "Маріуполіс 2";
- "Маріуполь. Невтрачена надія";
- "Лють дозволяє мені дихати".
Більше фільмів про Маріуполь дивіться в архівному матеріалі Суспільне Культура та "Довженко-Центру" "Деколоніалізм, феноменологія страху, географічне мислення. Фільми, що допомагають рефлексувати над темою війни".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
