Журналістка Суспільне Культура Альона Шилова розбирається, чи окупилися очікування глядачів, які сенси стоять за рожевим пластиковим світом і чи справді "Барбі" (Barbie) стала новим кінематографічним одкровенням.
20 липня в українських кінотеатрах стартували покази фільму "Барбі" режисерки Грети Гервіг. Інтерес глядачів до стрічки важко перебільшити — рекламна кампанія кінокартини, яка стартувала за декілька місяців до прем’єри, вже встигла підкорити серця багатьох: починаючи від яскравих образів Марго Роббі (Барбі) на червоних доріжках і закінчуючи цілими дослідженнями, присвяченими естетиці barbiecore.
Саме тому "Барбі" стала одним із найочікуваніших фільмів літа, а вихід у прокат в один день з "Оппенгеймером" Крістофера Нолана породив безліч мемів та створив справжнє змагання за наймасовіший вікенд.
Огляд без спойлерів
Історія переносить глядачів у Барбіленд — ідеалізований світ із пастельними тонами, пластиковим морем та матріархальною системою, де ляльки Барбі займають різноманітні посади – від президентки до астрофізикині.
Серед них мешкає і Барбі (Марго Роббі), яка насолоджується кожним днем, просякнутим рожевою ідеальністю. Але раптова екзистенційна криза та думки про смерть руйнують звичний плин її бездоганного життя. Тепер головна героїня змушена відправитися у світ людей у супроводі безтямно закоханого в неї Кена (Раян Гослінг), щоб повернути все на свої місця.
Під час промоції фільму актори та знімальна команда неодноразово наголошували на тому, що фільм "Барбі" — це "не те, про що ми всі думаємо". Навіть яскравий трейлер та безліч інтерв’ю не давали чіткої відповіді про сюжет, а інтерес підігрівали заяви на кшталт "це фільм про те, що означає бути людиною". До того ж сама концепція "Барбі у якої трапляється екзистенційна криза" звучить доволі багатообіцяльно.
Стрічка й справді пропонує глядачу нестандартний погляд на яскравий світ ідеальної блондинки в рожевому. Грета Гервіг майстерно деконструює міфи та стереотипи, які довгий час асоціювалися у сучасній культурі з лялькою Барбі. Використовуючи гумор та креативні візуальні й наративні рішення, режисерка показує, що сама концепція Барбі була створена для розширення прав і можливостей жінок.
Вона успішна, може бути ким завгодно, має свій дім, машину та кредитну картку (причому отримала її ще до того, як закон у США дозволив це жінкам). Постать Барбі була створена для змін, але натомість більшість звикли бачити в ній гіперболізовану сексуальність, недосяжні ідеали краси та ідол капіталізму, вилиті в досконалій фігурі пластикового тіла.
Грета Гервіг та її партнер Ноа Баумбах підходять до цих тем усвідомлено у своєму сценарії, висуваючи їх на перший план як критику сучасної культури й водночас заклик до переосмислення звичних нам тенденцій.
Окремої уваги вартує і світ Барбіленду. Створений у найкращих традиціях кемпу (естетичний стиль і чуттєвість, які вважають щось привабливим через його поганий смак та іронічну цінність, за Сьюзен Зонтаг) та дитячої уяви, що, буквально, ожила. Тут немає води, ляльки спускаються з будиночків методом граційного польоту, не витрачають часу на переодягання і туалет. Такий портрет іграшкового світу переносить дорослих глядачів у дитинство, а більш юним показує, що їхня фантазія прекрасна.
При цьому фільм не боїться серйозності. Героїні відкрито промовляють феміністичні маніфести про тяжкість існування у соціумі, як система засуджує та маргіналізує жінок за кожен їхній крок. Для великобюджетного літнього блокбастера такий підхід є справжнім подарунком і яскравим маркером того, що "проблеми жінок" крок за кроком, перестають сприйматися як теми для рефлексії тільки у маленьких інді-фільмах зі скромним фінансуванням, а виходять на широкий загал. І, що не менш важливо, аудиторія з великим зацікавленням дивиться такі історії.
Критика патріархату дотепно відображається в образі Кена, якого неперевершено зіграв Раян Гослінг. Своєю присутністю на екрані він затьмарює колег по знімальному майданчику, через його комедійний талант та жестикуляції Кен стає одним із найяскравіших елементів стрічки й на нього хочеться дивитися ще і ще.
Хоча "Барбі" і суттєво відрізняється за масштабом від попередніх робіт Гервіг ("Леді Птаха", "Маленькі жінки"), режисерка залишилася вірною собі та привнесла у свою нову стрічку прийоми з авторського кіно. Питання про життя та смерть ніжно та емпатично розглядаються крізь призму людського досвіду, що підкреслюють фрагментарні кадри, ніби зняті у форматі документалістики.
Усі ці елементи, безперечно, роблять фільм "Барбі" вартим уваги. Як зазначається у самому трейлері: "Якщо ви любите Барбі – цей фільм для вас. Якщо ви ненавидите Барбі – цей фільм також для вас".

Огляд зі спойлерами
Незважаючи на хвилю позитивних відгуків та високі рейтинги на сайтах IMDB та Rotten Tomatoes, "Барбі" все ж таки є за що критикувати.
Стрічці бракує логіки світобудови, а також послідовності у загальному сюжетному настрої та концептуальності.
Сам Барбіленд виглядає яскраво та наповнено, але автори відмовляються окреслювати чіткі правила цього світу та його існування. Коли один із персонажів фільму буквально напряму запитує, чим є Барбіленд — чи це паралельний вимір, чи витвір уяви та мрій, йому відповідають: "Так". Це звучить кумедно та дотепно у межах окремої сцени фільму, але в довгостроковій перспективі залишає лише більше запитань. Можна припустити, що це свідомий вибір сценаристів, щоб глядач міг створити свою легенду про світ та його правила, але натомість це виглядає як закручена відповідь: "Ми не знаємо".
І ця тенденція простежується протягом усього сюжету фільму. Гервіг та Баумбах маскують усі незручні питання під гумором та креативом, і під час перегляду це відволікає увагу глядача, однак, коли той виходить з кінозалу, питання та відчуття непродуманності все ще можуть крутитися в голові, а смішних сценок стає недостатньо.

Стрічка також періодично провисає у своїй неоднорідності. "Барбі" намагається водночас апелювати й до молодшої публіки, залишаючись актуальною і для дорослих. Через це сцени, що могли б чудово вписатися в жанр дитячого фільму, перебиваються жартами, які будуть зрозумілі лише дорослим, а потім додаються ще й соціальні коментарі, які своїм наповненням явно апелюють до старшої аудиторії.
Коли героїня Америки Феррери промовляє монолог про те, як світ стигматизує жінок, їй хочеться аплодувати (що буквально і зробили глядачі на сеансі, який відвідала журналістка), але її слова спрямовані до жінок та чоловіків, а не маленьких дівчат. А потім сюжет знов перемикається на легкі комедійні сцени. І таких різких змін тональностей у фільмі повно.
Гервіг залишається вірною жіночій оптиці та феміністичним наративам у своїх історіях, але у тих же "Маленьких жінках" (попередня стрічка режисерки) питання місця жінки у суспільстві було вплетено у сюжет значно органічніше. Воно напряму відображалося в досвіді самих героїнь та в їхніх переконаннях. "Барбі" ж місцями більше нагадує нарізку яскравих скетчів про сексизм, які перебиваються кемповими по-хорошому абсурдними вставками з Барбіленду, а потім серйозними діалогами про те, що означає бути людиною.
Складається відчуття, що фільм намагається сподобатися всім, і водночас на глибинному рівні не може відгукнутися нікому.
Екзистенційність стрічки, якою так підживлювали увагу потенційних глядачів, теж доволі обмежена. Гервіг наче і хоче поговорити про смуток, біль та несправедливість людського світу, але боїться налякати дітей, які із захватом прийдуть на фільм про улюблену ляльку. Тож зрештою все зводиться до теми "світ несправедливий, але він вартує того, щоб у ньому жити" без глибинної рефлексії.
Мимоволі починаєш думати про те, що "Барбі" мала б цілісний вигляд як фільм, що орієнтується на дитячу аудиторію, але при цьому може зацікавити й батьків (дотепний гумор та феміністичні наративи ніхто, зрештою, не скасовував). Або ж як історія, яка обирає рожевий формат ляльковості, але з кожною новою сценою занурює глядачів у глибші переживання людського світу та пошук сенсів (що, знов таки, чудово виглядало як розвиток героїні Барбі від несвідомої ляльки до особи, що бажає стати людиною, навіть попри увесь біль та складності людського буття). Але фільм намагається взяти усе, поєднати ці два сюжети — і в підсумку видає змішаний, яскравий, проте неорганічний наратив.
Звісно, у цьому калейдоскопі з блискіток, естетичних кадрів та різноманітних сцен кожен зможе знайти щось для себе. Проблема полягає у тому, що з кожним новим переглядом сенси "Барбі" будуть тьмяніти, а питання до сюжету все наростатимуть та наростатимуть.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]