Самотність та відновлення: куратори про благодійний аукціон і виставку "беззвучно до глухоти" та допомогу армії

Самотність та відновлення: куратори про благодійний аукціон і виставку "беззвучно до глухоти" та допомогу армії

Самотність та відновлення: куратори про благодійний аукціон і виставку "беззвучно до глухоти" та допомогу армії
. Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

До 28 липня триває виставка та благодійний аукціон "беззвучно до глухоти", створена спільно художниками та військовими у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) в Києві. Організатори хочуть залучити кошти на підтримку батальйону "Свобода" в складі бригади швидкого реагування НГУ "Рубіж", у якому служить студент академії та художник Олександр Лень. Він, а також культурологиня й перформерка Анастасія Кузьменко — куратори виставки.

Назва виставки цитує строфу з вірша Ярини Чорногуз, написаного під час ротації поетки на фронті, та окреслює ключову тему виставки — самотність. Олександр і Анастасія розповідають, що йдеться про відчуття колективної одинокості: через втрату дому, виїзд за кордон, загибель рідних і знайомих, очікування членів родини, які несуть службу на фронті, відчуження України від світу.

Співкуратор виставки Олександр — військовий, художник і студент академії нещодавно взяв другу академвідпустку, щоб продовжити свою службу. Поки він залишається в Києві та має можливість частково (поза службою та під час неї) реалізовувати мистецькі задуми. Минулого року, виконуючи бойове завдання в Донецькій області, Олександр був поранений. Уламки розрізали зв'язки його правої руки. Для художника-живописця це поранення — на рівні життєздатності. Хірургу вдалось врятувати руку, але під час роботи рана постійно дає про себе знати. Період реабілітації Олександра закінчився, тож наразі він проходить ВЛКВійськово-лікарська комісія, яку проходять військовослужбовці після поранення, готуючись приєднатися до побратимів на фронті.

Цю виставку Олександр реалізовує разом з Анастасією, культурологинею, перформеркою та учасницею ініціатив — пам'яткоохоронного простору "Цегла" та видавничих і дослідницьких практик Addenda Press. Анастасія у 2022 році в складі "Цегли" зробила першу персональну виставку мистецького колективу, який співзаснував Олександр, та продовжила підтримувати художника. Так вони відкрили військовий збір і змогли придбати дрон. Наступний збір на безпілотник триває вже другий місяць. Тож як мистецькі й культурні діячі Анастасія та Олександр вирішили запросити художників і художниць та відкрити аукціон.

Суспільне Культура поспілкувалося з кураторами про ідеї виставки, різницю в сприйнятті мистецтва цивільними та військовими та загалом його роль під час війни.

Ідея виставки

Ви стали співкураторами виставки "беззвучно до глухоти". Розкажіть про ідею, яка закладена в ній, і ваш шлях до її реалізації.

Олександр Лень, військовий, художник і куратор виставки "беззвучно до глухоти"

Ідея самотності мені дуже близька особисто, та й загалом кожному українцю зараз. З Анастасією ми визначили три типи самотності, про які хотіли б поговорити на виставці та які формують нашу свідомість сьогодні.

Перша — усамітнення для художника як одна з умов творчої практики, друга — самотність під час пандемії та самоізоляції, третя — самотність під час російсько-української війни. Кожна робота так чи інакше розкриває один або декілька з цих типів самотності.

Крім мети допомоги українській армії, важливо, що виставка відбувається в стінах Академії образотворчого мистецтва і архітектури. Студенти моєї alma mater завжди, на жаль, були поза межами реалізації себе як митця, вони не ставлять собі питання: навіщо я цим займаюсь, кому це потрібно, і що мені з цим робити? Це велика проблема в сфері візуального мистецтва, і особливо в стінах головного мистецького вишу країни. Власне, це один із чинників кризи в мистецтві та культурі.

У травні цього року я отримав пропозицію від студентів академії виступити куратором і попрацювати над благодійною виставкою та аукціоном на підтримку батальйону "Свобода", в якому служу. Це, можна сказати, була співпраця митців із військовими. Кооперувались усі: художники, волонтери, студенти Академії, мої побратими, просто небайдужі.

Сам простір не був готовий впустити та прийняти сучасне мистецтво. Ми змушені були повністю реорганізувати його й добудовувати нові елементи. В цьому мені допомагали мої побратими Дмитро Шеремет "Шир" та Дмитро Борисов "Бур". З упевненістю можу сказати, що без їхньої роботи, без їхнього вкладу та безсонних ночей те, що ми можемо побачити на виставці, не могло би бути реалізоване. Також дуже важливий вклад у реалізацію надав Євгеній Оропай "Скіф" — в.о. командира батальйону "Свобода" у складі бригади швидкого реагування "Рубіж". Все відбувалося за його схваленням та підтримкою, він був присутній на вернісажі та відкривав виставку промовою.

Ми також вдячні за підтримку архітектору Артему Громницькому, який створив нам 3D-модель для планування експозиції; Київській бієнале, яка підтримала нас фінансово; виробництву БПЛА "Шуліка", які надали нам матеріали; та, звичайно, всім художникам, які надали нам свої роботи на підтримку армії.

"Об’єднали мистецьке коло з військовими": куратори про благодійний аукціон і виставку в НАОМА "беззвучно до глухоти"
Виставка "беззвучно до глухоти". Фото надані кураторською групою

Чому НАОМА

Анастасія Кузьменко, культурологиня, перформерка і кураторка виставки "беззвучно до глухоти"

НАОМА сприймається або як законсервована інституція або як занурена у власні процеси і відокремлена від інших, "академія на горі". До цього моменту я тут не була, хоча шість років навчалась на культурології в Могилянці (від однієї академії до іншої недалеко йти), вивчала мистецтвознавство і працюю в мистецькій сфері.

Майже всі художники і художниці, з якими я знайома, або навчаються чи закінчили НАОМА або відрахувалися звідти. Але я ні разу не була в академії. У нас не було спільних практик в університеті, екскурсій чи комунікації зі студентами і студентками в їхніх майстернях.

Мені здається, цей зв’язок підживив би наші практики. Культурологи могли би побачити наочно, як працюють митці, що було би корисно для розуміння контексту. Власне, як і митцям, які могли би так знайти потенційних кураторів для своїх проєктів.

Натомість, коли я вперше зайшла у виставкову залу НАОМА, то пережила відірваність.

Я побачила велику залу з двома колонами по центру, нашаруванням картин на стінах і слабке жовте освітлення. Цю залу необхідно було трансформувати в експозиційний простір для сучасного мистецтва. Власне, що ми й зробили. Ми перебудували простір, зробили його більш компактним.

Роль і сенс мистецтва під час війни

Окрім власне аукціону і збору коштів для військових, як би ви схарактеризували роль мистецтва для людей зараз? Чи можна сказати, що воно втішає, дає надію, або навпаки, допомагає рефлексувати і проживати травми? Розкрийте тему самотності як тему виставки.

Анастасія Кузьменко

Мені здається, мистецтво зараз не втішає і не дає надію. Воно рефлексує, документує, нащупує опору. Війна залишає після себе дуже глибокий слід, і щоб хоч трішки наблизитись до думок про майбутнє — спершу необхідно заглибитись у процеси, зафіксувати їх і проаналізувати.

Мистецтво комеморує досвід війни, об’єднує нас у спільній травмі.

Цікаво, що мистецтво стало також тим інформативним медіумом, який розповідає за кордоном про події в Україні. Цією виставкою ми, зокрема, об’єднали вузьке мистецьке коло з військовими.

А тема самотності насправді вже давно нашаровується в нашому суспільстві. 2015 року під час Київської бієнале були представлені Школи, одна з них — про самотність. Тоді кураторка Леся Кульчинська розглядала самотність із погляду Майдану і колективних та індивідуальних практик. Тож ми з Олександром обертаємось назад, до Київської бієнале 2015, згадуємо друзів і знайомих, змушених через війну на Сході та тимчасову окупацію Криму покинути свій дім, пригадуємо самоізоляцію під час ковіду і розуміємо, що повномасштабна війна ще більше замикає нас у собі.

Наше суспільство стомлене. В експозиції "беззвучно до глухоти" відчувається ця потреба в паузі, спокої, відновленні.

Олександр Лень

Важко сказати, яку роль зараз відіграє мистецтво. Моє особисте враження — що воно рухається за інерцією, до кінця не усвідомлюючи, що відбувається. Деякі митці стали такими собі пропагандистами, їхнє мистецтво скоріш перетворилось на політичний плакат. Часто можна зустріти взагалі спекуляцію на темах війни від людей, які зовсім не дотичні до цієї теми.

Як художник не можу не працювати в сфері мистецтва. Це мій світ, які б складнощі він зараз не переживав. Суспільство не може без мистецтва та культури — це її рушій, це відображення його стану. Як художник, а на цій виставці як куратор, я звертаю увагу на тему, розповідаю про неї, даю можливість пережити та відчути, але завжди лишаю вільними для інтерпретації висновки, з якими людина виходить, відвідавши експозицію.

Чи є різниця у сприйнятті або розумінні ролі, ступені важливості мистецтва між цивільними й тими, хто воює?

Я думаю, що мистецтво потрібне тільки тоді, коли базові потреби людини задоволені. У час війни воно помирає найпершим і після її закінчення відроджується останнім.

Загалом у більшості людей зараз купа своїх проблем і їм не до мистецтва. Воно стало ще більш елітарним, і переважно мистецтвом цікавляться тільки митці або люди, дотичні до культури. На відміну від того самого Заходу, де відбувається робота в сфері просвітництва, заохочення людей цікавитись мистецтвом. Це інша ментальність.

"Об’єднали мистецьке коло з військовими": куратори про благодійний аукціон і виставку в НАОМА "беззвучно до глухоти"
Виставка "беззвучно до глухоти". Фото надані кураторською групою

На цю виставку військові дивляться суто з практичного погляду — потрібні кошти на БПЛАБезпілотний літальний апарат., а як по-іншому? Я їх абсолютно розумію. На цьому тижні в батальйоні тільки й мова про те, що дронів не вистачає. Не вистачає дронів — значить більше ризику чергових 200 і 300. "Закінчуйте аукціон, купуйте і передавайте дрон" — ось що я чую. Тому основною метою лишається збір. У нас є роботи за 40–50 доларів, є й за кілька тисяч, і дуже важливо: якщо ти не можеш взяти участь в аукціоні — просто зроби донат. Заради цього це все.

Хто приходить на виставку "беззвучно до глухоти"

Як ви розповідаєте про свою ініціативу, грубо кажучи, як рекламуєтесь?

Анастасія Кузьменко

Через сайт, соцмережі й "сарафанне радіо". Через те, що основну роботу виконуємо ми з Олександром вдвох, всі процеси уповільнюються. Крім того, у нас є власна робота та інші проєкти. Тож зазвичай ми працюємо вечорами і вихідними. Через це ми затримались із анонсом виставки.

Однак на відкриття прийшло близько 150 людей. У нашій ситуації спрацювало "сарафанне радіо". Ми презентуємо 30 проєктів (27 індивідуальних практик і 3 колективні). Коли художники і художниці почали поширювати інформацію у себе на сторінках, їхні знайомі дізнались про відкриття і прийшли. Також нас дуже підтримала команда "Дукату"Аукціонний дім, основними напрямами діяльності якого є мистецтво першої половини ХХ століття, вітчизняне неофіційне мистецтво 1950–1990-х років та сучасне мистецтво.. Дуже вдячні їм за приділені час та увагу, вони від себе поширили наші запрошення на відкриття.

Для проєкту "беззвучно до глухоти" ми спеціально створили сторінки в соцмережах, сайт і рухалися з нуля. Instagram ми запустили опенколомВід англ. open call, у цьому контексті — заклик подавати свої роботи на проєкт для художників і художниць, що теж допомогло зібрати основну аудиторію. Ми також нещодавно відкрили наші телефонні книжки, Telegram і йшли по списку контактів, виписували тих, хто міг би зацікавитись у виставці чи розповісти про аукціон знайомим колекціонерам. Плануємо найближчим часом всім писати і дзвонити. Також щосуботи ми організовуємо кураторські екскурсії. Остання буде 22 липня. Хочемо також окрему подію створити. Можливо, artist talkПублічне обговорення з митцем чи мисткинею.

Наша історія охоплення — це теплі контакти та живі люди. Тож ми постійно намагаємось бути поруч, писати листи на "ти", організовувати спеціальні події і бути корисними. Нам подобається працювати взаємно. Коли всі мають можливість щось винести для себе, досвід, емоції.

Які люди приходять на виставку? Це найчастіше люди з "тусовки", митці, чи, можливо, вдається охопити і ширшу авдиторію?

Переважно це все-таки мистецьке і кураторське коло та їхні близькі, знайомі. Всі ходять одне до одного в гості дивитись експозиції та підтримувати. Але, крім того, виставка завершує маршрут екскурсій, який організовує "Капітан Київ" у НАОМА. Зазвичай вони відбуваються раз на тиждень в суботу чи неділю. Тож роботи бачить також ширша аудиторія, ті, кому цікава історія Києва.

Одного разу ми долучились до екскурсії і розповіли детальніше про нашу мету та деякі роботи. Група складалась переважно з людей середнього і старшого віку. Вони дуже уважно слухали. У кожного твору на нашій виставці є своя особиста історія, крім того, всі вони говорять про самотність. Тож відвідувачам і відвідувачкам цікаво було послухати про художні практики та біографію художників і художниць.

"Об’єднали мистецьке коло з військовими": куратори про благодійний аукціон і виставку в НАОМА "беззвучно до глухоти"
Виставка "беззвучно до глухоти". Фото надані кураторською групою

Виставка триває з кінця червня. Який фідбек ви встигли отримати від відвідувачів?

Поки що були переважно позитивні відгуки. Під час відкриття одна з відвідувачок сказала, що ми за місяць створили нову інституцію. Мені здається, позитивні відгуки ми отримуємо насамперед як комплімент організованому простору. Це також стосується експозиції. Ми з Олександром розміщували роботи з перспективи митців: Олександр як художник звертав увагу на композицію, а я як перформерка — на взаємодію робіт, простору і тіла людини.

Скільки коштів на потреби військових вже вдалося зібрати? Чи є конкретна сума, яку ви прагнете закрити?

Наразі на нашій банці близько 80 000 грн, а маємо зібрати 400 000. Сподіваємось, якщо ми не зможемо зібрати всю суму, то принаймні наблизимось до неї. Збір можна підтримати не лише купівлею роботи, але також просто донатом. 5, 30 грн — вирішують. Наш минулий збір на нічний дрон це підтвердив.

Над чим працює Олександр Лень

Знаю, що поміж службою й лікуванням поранення ви встигаєте реалізовувати власні мистецькі задуми. Будь ласка, розкажіть, про що вони й над чим ви зараз працюєте?

Олександр Лень

Передісторія, ліричний відступ — друге поранення я отримав рік тому, в серпні 2022-го у смт Зайцевому Бахмутського району Донецької області. Закінчити лікування після нього мені вдалось тільки навесні 2023-го. Разом із побратимами ми мали вночі знайти тіла та евакуювати наших загиблих, але наша група зірвала розтяжку в окопах сірої зони, після чого з чотирьох осіб тільки один зміг тієї ночі повернутись на позиції.

Я був серед тих трьох, які були відправлені в госпіталь. Мій побратим “Пірат”, який був поруч, втратив ногу. Я отримав травму руки середньої тяжкості, і вона близько двох-трьох місяців не могла функціонувати. Відповідно, про мистецькі практики в класичному розумінні мова йти не могла.

Розкажу про вибрані проєкти в межах артгрупи “Три вправи з реалізму”, які вдалось реалізувати разом із моєю дружиною Надією Рогожиною за останній рік.

Першим був уже готовий проєкт “Татарка”, який створювали протягом 2018–2022 років — про знищення історичної забудови і ландшафту одного з районів Києва, та про важливість збереження памʼяті й архітектури старого Києва на прикладі цієї місцевості. Проєкт складався з фоторобіт, відеоінсталяції та артефактів, знайдених під час польових досліджень місцевості. В 70–80-х роках почалось активне будівництво панелей, що потягнуло за собою руйнацію старовинних будинків, як на Татарці, так і в прилеглих районах, зокрема і на Подолі. В деяких фотороботах використані архівні світлини києвознавця та дослідника Василя Галайби, а також інші архівні, сучасні та авторські фото. Виставка відбулась у памʼяткоохоронному просторі "Цегла" і була інтегрована в квартиру будинку другої половини XIX століття. Вона охоплювала місяць подій: зокрема лекцію від місцевого мешканця та краєзнавця Олександра Тумаркінай екскурсію місцевістю від Павла Ковальова. Тоді ми і познайомилися з Анастасією. Вона виступила співкураторкою цієї виставки.

Відео “юдоль земна” — ще один проєкт, який було створено восени 2021 року, за півроку до повномасшабки, в місті Ізюм Харківської області. Робота взаємодіє з темою збереження культурної спадщини. Кам’яні баби, представлені на відео, були переміщені в радянські часи працівниками колгоспів із сусідніх пагорбів на гору Кременець для полегшення обробки полів. Так вони втратили своє істинне історичне місцеперебування. До того ж під дією атмосферних чинників і особливостей промислового регіону баби руйнуються рік за роком. Переміщені до музеїв, вони зовсім втрачають свій зв'язок із середовищем і своє призначення. Хоча вже втратили, адже перебувають у неприродному середовищі — на горі Кременець.

Це відчуття безвиході від того, що як не крути вони вже не зможуть зайняти своє місце. Проєкт абсолютно не був дотичним до теми війни, проте війна і події в Ізюмі (руйнування однієї з баб та пошкодження інших) дають нові сенси для інтерпретацій стрічки. Показати його вдалось у Києві в просторі “Цегла”, у Берліні та Гамбурзі у межах відео- та кінопрограми #Ukraine. How does it feel.

Пошкоджена вибухом половецька баба в Ізюмі. Вересень 2022 року Благодійний аукціон в НАОМА
Пошкоджена вибухом половецька баба в Ізюмі. Вересень 2022 року. Фото: t.me/otkachenkokyiv

Далі була резиденція “Коли оповідь було перервано?” та виставка в “Асортиментній кімнаті”. Ми презентували проєкт “Стати деревом”, в основі якого лежали мої спогади про дерева на лінії зіткнення в зоні бойових дій. Працюючи з простором, ми мали можливість зробити в окремому малому просторі інсталяцію, яка містила великий двометровий рисунок вугіллям, авторський текст про спогад-рефлексію та запах. Робота проводить паралелі з тілом дерева і людини. Українські солдати з пошматованими кінцівками в окопах і пошматовані стовбури дерев, які нагадують поодинокі стовпи. Запах окремо розробила для проєкту ольфакторна художниця Аріанна Хмельнюк. Він імітував сирий перепаханий грунт, вугілля, що тліє, та хімікати в атмосфері від зруйнованих хімічних заводів регіону. Це запах, який я відчував і який переслідував мене на фронті.

Далі — на виставці "Форми присутності" в "Мистецькому Арсеналі" ми представили три полотна про ексгумацію тіл на деокупованих територіях. Ця робота була створена 23 лютого 2022 року як передчуття чогось невимовно жахливого. Вона розповідала про долю тіл безхатченків після їхньої смерті, але після подій, зокрема в Ізюмі та Бучі, зʼявилось додаткове навантаження сенсів.

Загалом усі наші з Надією проєкти змінили форму: через моє поранення власне та й взагалі через повномасштабку, бо живеш кожен день як останній і не можеш будувати плани на майбутнє.

"Об’єднали мистецьке коло з військовими": куратори про благодійний аукціон і виставку в НАОМА "беззвучно до глухоти"
Виставка "беззвучно до глухоти". Фото надані кураторською групою

Кураторська група "беззвучно до глухоти" запустила тихий аукціон, сайт і шукає можливості залучитись увагою колекціонерів і колекціонерок та аудиторії, яка могла би підтримати збір якщо не купівлею творів мистецтва, то хоча би донатом.

Представлені на виставці художники і художниці: Михайло Алексеєнко, Степан Будулак, Андрій Волков, Анастасія Дицьо, Руслана Ключко, Євген Коршунов, Дмитро Купріян, Ілля Кучер, Роман Лахманець, Інга Леві, Анастасія Лелюк, Наталія Лісова, Данііл Немировський, Владислав Паламаренко, Юрій Пікуль, Анастасія Піщанська, Надія Рогожина та Уляна Сукач-Кочеткова, Антон Саєнко, Олеся Саєнко, Тіберій Сільваші, Каріна Синиця, Богдан Сокур, Олена Топольян, Тамара Турлюн, Мітя Фєнєчкін, Максим Ходак, Даша Чечушкова, Тереза Яковина, Atelier 36, etching.room1.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок