У Національному академічному театрі імені Лесі Українки в Києві відбулась прем’єра вистави "Тренди твіттера", присвячена сучасній війні в Україні та людям, яких вона зачепила.
Про закодовані сенси, історію створення й трагікомічних персонажів — у матеріалі Суспільне Культура.
За лічені хвилини до прем’єри білетерки шукають місця для запізнілих. Надворі вирує злива, тому по хвилині ходьби з "Театральної" глядачі прибувають трохи промоклими. Попри імовірність повітряної тривоги й грозу, що могли б завадити показу, вистава не переривалась, а люди вщент заповнили "Нову сцену" Національного театру Лесі Українки.
Що б ви робили, якби у ваш будинок поцілила ракета?
"Тренди твіттера" Слави Юшкова заявлені як трагікомедія. Уже з перших слів вистави зала усміхається: за кадром нібито йде суперечка двох працівників театру — чи не забула суфлерка нагадати вимкнути телефони? А потім грає легка пісня "Радуги" Latexfauna й показують головні події минулого півтораріччя на екрані — тренди Twitter та факти про війну в Україні.
Тепер про сюжет: у будинок потрапляє ракета, і троє сусідів намагаються дати собі раду з руйнуваннями. Чи уявляли ви колись себе в такій ситуації? Виживете ви чи ні — залежить від ваших сусідів, яких ви терпіти не можете: одна постійно робить ремонт, інший бурчить і записує до блокнотика "компромат" на вас. Герої твору — Кіра, Марина та Борис Аркадійович — саме й опинилися за таких обставин. Вибратися їм не вдається, тому, очікуючи на рятувальників, вони змушені спілкуватися ближче, допомагати одне одному та починають міркувати про своє особисте життя, меблі й сомбреро, цінності й війну.
Сюжет і персонажі
Кіра — яскрава персонажка, тверезо мислить, пряма, готова допомогти. Навколо неї крутиться назва "Тренди твіттера": вона — блогерка, і після влучання ракети транслює в прямому ефірі те, що відбувається. Вона бачить сусідку Марину, в якої поранена нога, надає їй першу допомогу та шукає вихід із верхніх поверхів будинку. Марина сама мало діє: боїться за ногу, хвилюється, що їх не знайдуть, і дуже-дуже хоче після всього піти в гори.
Через стінку в них Борис Аркадійович — людина старшого віку. Він не завжди розуміє, що відбувається в суспільстві. Питає, чим у ракетах винен Булгаков, і поривається врятувати болгарський сервант чи чехословацький килим, хоча в завалах це може коштувати життя. Борису Аркадійовичу страшно запросити на побачення жінку, бо вона не подобалась покійній мамі. Мама померла (як і зник СРСР), проте для людини старшого віку все це залишилось у голові.
Режисер Слава Юшков — про задум "Трендів твіттера"
Юшков — драматург, режисер, комік. Українці можуть знати його попередні роботи: вебсеріал "Нармальная руская женщіна Тарама", телесеріали "Коли ми вдома", "Доньки-матері" тощо.
До 24 лютого митець працював над двома з половиною проєктами, а після початку повномасштабного вторгнення робота змінилась. П’єса "Тренди твіттера" оформилась із задуму в готову постанову в межах міжнародної творчої резиденції START. Це проєкт для молодих режисерів з України та Литви, який відбувався з 15 до 28 травня у Києві, на базі театру Лесі Українки. Потрібно було зробити виставу хронометражем 40–60 хвилин. У нього вже була в голові ідея п’єси за мотивами сучасних українських реалій. Як він каже, ці два тижні в резиденції спонукали відкинути з думок усе зайве, весь хаос, максимально сконцентруватися на допрацюванні ідеї.
За результатами проєкту автори мають можливість зробити виставу в національному театрі. Український режисер — у Вільнюсі, литовський — у Києві. І Слава став одним із переможців. Його вистава попередньо тривала 60 хвилин (на прем’єрі ми бачили 1 годину 45 хвилин). Показ був настільки успішним, що художній керівник театру Кирило Кашліков запропонував Юшкову поставити прем’єру ще до кінця театрального сезону (перший показ — 7 липня). "Так все й відбулося — доволі спонтанно, у стислі терміни", — розповідає режисер.
Смисли постанови
"Я боявся, щоб людей стригерило щось, зробило боляче, — каже Слава Юшков про роботу над твором. — Але те, що вони плакали в залі — це є терапевтична функція театру, це означає, що дійство знайшло відгук, не було байдужим".
Вистава, за словами автора, — це певна метафора. Юшков на прикладі історії одного будинку хотів створити мікромодель суспільства. Для цього обрав саме сусідів: це люди наче й окремі, закриті у своєму світі-квартирі, але водночас близькі, щось їх поєднує. Визначив три архетипи і вже на них нарощував деталі.
Перший — Кіра — активна молодь, свідома, готова вести за собою людей, мріє увійти у тренди Twitter.
Другий — Борис Аркадійович — людина старшого віку, родом з СРСР, яка взяла звідти певні пережитки й живе минулим, відклав побачення з Людою на чотири роки, але досі ховає у кишенях подарунок для неї.
Третій — Марина — це представниця молодого покоління після незалежності, але пасивного: ненавидить оливки й з усім погоджується.
Режисер нагуглив, що приблизно 11% українців досі ностальгують за СРСР (ця цифра висвітлюється на екрані сцени під час вистави — час від часу такі коментарі доповнюють гру акторів як своєрідний "закадровий голос"). Юшков каже, що показав зміну свідомості Бориса Аркадійовича впродовж історії — саме таким врешті-решт він би хотів бачити сьогодні покоління віку 60+ років.
Наприкінці вистави Борис Аркадійович рве книжку улюбленого Булгакова, щоб утеплити поранену Марину та врятувати їй життя. Потім міркує про референдум, чому не обрали Чорновола і що за 32 роки у вільній Україні він так і не навчився говорити "Так" українською, а не "Да" російською. Наприклад, "на референдумі 1 грудня я сказав «Так», а на виборах за Кравчука я сказав «Да»". Але це не лише про мову.
Війна онлайн
Юшков пояснює й назву вистави: зараз триває перша велика війна з часів Другої світової і перша, яку ми бачимо в прямому ефірі. Він також хотів підкреслити різність дистанції та досвіду: багатьох війна торкнулась лише 24 лютого; попри сльози на очах глядачів, вони все-таки зараз живуть більш-менш звичним життям; ну а для закордонних "спостерігачів" нашої війни усе це й існує лише у Twitter чи інших соцмережах. Водночас для українців це щоденні реалії, які важливо відрефлексувати тут і зараз, важливо говорити в мистецтві про війну в реальному часі, не колись, не після перемоги, а сьогодні. Не тільки щоб показувати жахи війни, а і щоб показувати, що життя триває: крім обвалу будинку, Кіра показує рецепт пасти із сиром парміджано реджано.
Поєднання трагічного і комічного — так само як у звичайному житті українців зараз — теж важливий прийом вистави. Перші меми з’явились уже 24 лютого. Українці швидко реагують на події. Те, що у виставі багато гумору попри трагізм ситуації, якраз і показує, що люди тримаються за будь-яких обставин та підбадьорюють себе та інших. "Життєлюбність та трагедії щільно сплелись для нас, — наголошує Юшков. — Ми прокидаємось вранці й не знаємо, які новини прочитаємо. Ми не знаємо, про що буде наступна сториз у нас в інстаграмі. Кілька годин тому людина відпочивала з друзями, а далі може бути так, що в неї зруйнувало будинок".
Актори про свої враження від вистави та гри
Акторки кажуть, що дуже хвилювались через те, що було мало часу, й через те, що у висвітленні подій сьогоднішніх немає права на помилку. Коли зображають давні події, можна щось прикрасити непомітно, а тут не збрешеш, бо всі глядачі — свідки зображуваних подій, всі скажуть: "Ні, цього не було!" Виконавиця ролі Кіри, Анастасія Капінус, описує свій страх: "От наче й підготувалась, вивчила всі діалоги, але сьогодні за кілька хвилин перед початком у мене був ступор. Думаю: Боже, ну чому я взагалі обрала цю професію?" Марія Агапітова, яка грала Марину, поділилась: агент переплутав сценарії та надіслав її роль як Кіри.
Дівчина думала, що гратиме Кіру, радо погодилась взяти участь, каже, що ця героїня близька їй по духу. А коли зрозуміла, що буде Мариною, була шокована, проте відступати вже нікуди. Актриси зізнаються: на прем’єрі не все йшло чітко за сценарієм — імпровізували, і раді, що це було непомітно. На питання, чи не так уже буде страшно грати наступного разу (попереду в театрі Лесі Українки ще 4 покази "Трендів") одноголосні: буде ще страшніше, треба багато чого допрацювати.
Анатолій Ященко (Борис Аркадійович) натомість не вважає, що ця роль далась йому якось складніше, бо вона — про події сьогодення. "Це моя робота. Я цьому навчався", — твердо відповідає. Хитро усміхається, позираючи на режисера Славу — розказати, мовляв, як я погодився на таку авантюру — вистава з нуля за два тижні?
Пан Анатолій пояснює, що герой йому був у якихось моментах близький — зрештою, він і сам представник того покоління СРСР, кого грав. Він вважає виставу важливою, бо вона показує: можна змінити радянську свідомість, можна далі продовжувати життя, що б не сталось в історії. "Коли я дивлюсь новини, я переймаюсь. Це жах, який зараз нас оточує. Я не можу зрозуміти, що то за істоти — росіяни, що таке виробляють. Я не розумію, у мене не вкладаються в голові, як таке може бути", — розповідає Ященко.
Маленька перемога
Слава Юшков підсумовує: так, планує й надалі писати п’єси на теми тут-і-зараз. Які саме — ще не знає. Це покажуть події, що відбуваються.
"Для мене «Тренди твіттера» — маленька культурна перемога, — каже Слава Юшков. — Адже тепер на театрі, який ще донедавна мав звання "русской драмы", висить промо вистави з цитатою: «Якщо я колись опинюся перед творцем, я спитаю: а нахіба ти створив росіян?»"
Це слова героїні Кіри з її уявного звернення до Бога про всі злочини росіян проти українців і не тільки. Бог же відповідав їй в дусі "хороших росіян-лібералів", які, проте, не усвідомлюють своєї відповідальності за війну в Україні.
Актори та режисер задоволені, глядачі кілька разів переривали виставу оплесками посеред дії. Злива наприкінці вистави вщухла. Тривогу цього вечора таки оголосили, але пізніше. Обійшлося.
Наступні покази п’єси "Тренди твіттера" відбудуться 17, 18, 24 липня та 6 серпня в Національному театрі ім. Лесі Українки.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
