У Берліні створили багатокомпонентний проєкт Checkpoint Peace, що критикує сучасні тенденції до мирного врегулювання та примусового діалогу з агресором. У його межах з'явилися перформанси від українських митців, які переосмислюють культуру пам'яті та проводять паралелі між різними часами.
Культурна менеджерка й кураторка міждисциплінарних програм у Vitsche e.V. Berlin Катерина Тарабукіна розповіла Суспільне Культура про роботу над проєктом та про те, де і як довго його можна побачити.
Виникнення Checkpoint Peace
Проєкт реалізували берлінська громадська організація Vitsche та маріупольська "Платформа ТЮ" за підтримки фонду Prague Civil Society Center. Під час роботи над проєктом торкались теми німецької політики пам’яті, її політичних та економічних зв'язків із Росією, а також OstpolitikНормалізація відносин між Західною Німеччиною (Федеративна Республіка Німеччина) та Східною Європою, зокрема Німецькою Демократичною Республікою під контролем СРСР..
"Крім того, проєкт наважується виявити, відкрити та поділитися чотирма різними практиками й підходами, які привели сучасну Німеччину до поширення спотворених ідей абстрактного миру. Це доволі сміливий проєкт для Німеччини: він критикує та переосмислює найвидатніші історичні події та їхні сучасні інтерпретації, а також показує ці контексти у сучасній топографії Берліна", — розповіла Тарабукіна.
Частиною Checkpoint Peace стала весняна резиденція для українських митців, програму якої кураторка створила на основі есе від німецьких науковців. Метою резиденції визначили:
- показати сліпі плями та сірі зони німецької культури пам’яті;
- висвітлити наявність суперечливих радянських меморіалів;
- вказати на історичні міфи навколо викривленого у Німеччині поняття "liberation" (звільнення) на противагу "defeat" (поразка) щодо російського солдата та інших міфів Другої світової війни;
- провести паралелі між минулим та сучасністю.
Німецькі академіки та спеціалісти провели два тижні з українськими митцями, які обрали теми для опрацювання. У цей час досліджували місто та проводили архівну роботу.
"Завдання було виявити та окреслити в топографії пам'яті німецької столиці саме ті локації, які не нанесені на карту міста як місця нацистських злочинів перед Україною, та опрацювати радянські монументи й героїзацію Росії як наступницю імперії. Ми створили простір для дискусії та висвітлення імперіалістичних і тоталітарних відносин в російському та німецькому історичному минулому, спробували знайти зв’язок між пам’яттю й сучасними розбіжностями в тому, як ми думаємо про агресію Росії проти України", — каже Катерина Тарабукіна.
"Nothing personal, it's just war", Тетяна Корнєєва, саунд дизайн та музика Дарії Вештак (Sirakusy)
Художниця Тетяна Корнєєва зібрала свідчення українських примусових робітниць, які працювали на фабриках в Німеччині, підкреслюючи забуті злочини, які відбувались також на локації Kulturbrauerei, де наразі розташований багатофункціональний простір під культурні та туристичні події. Під час Другої світової війни там, крім пивної фабрики, був один із примусових робочих таборів компанії Telefunken.
"На базі цих свідчень і знайдених архівних даних про компанію Telefunken Тетяна дізналася, що примусові робітниці збирали в підвалах на фабриці високоточні радіолокаційні деталі для винищувачів та радіозв'язку військових. Знайшла інформацію про обсяг виготовленої техніки та про прибутки компанії під час Другої світової війни. Вони були приголомшливі", — розповіла кураторка.
Тож Тетяна вирішила створити об'єкт з оригінальних частин деталей, які виготовляли на підприємстві. Під час перформансу біля будівлі колишньої фабрики мисткиня взаємодіяла з деталями. Перформанс отримав назву "Nothing personal, it's just war" ("Нічого особистого, це просто війна").
"Ба більше, у своєму перформансі Тетяна проводить паралель із сучасністю, наголошуючи на розслідуванні щодо компанії Wintershall Dea (головний гравець у Nord Stream 2), що досі продає парафін для ракет Х-22 та "Калібр" до Росії, сліди якого знаходять в уламках розбомбленого житлового будинку в Дніпрі та Кременчуку", — зазначила Тарабукіна.
"На периферійному зорі", Ян Бачинський
Бачинський створив серію малоформатних наліпок. Вони зроблені спеціально для німецької аудиторії, у формі мемів наліпки розповідають про сучасну війну Росії проти України.
"Розташовані у вбиральнях барів та подібних мало пристосованих до таких тем місцях, наративи про війну конкурують із буденністю дозвілля", — пояснює задум Катерина Тарабукіна.
"Trapped in air", Анна Івченко
Тарабукіна запросила Анну на весняну резиденцію після того, як познайомилася з мисткинею на іншій міжнародній резиденції для учасників з України, Польщі та Німеччини де вона працювала над темою "Freedom/Peace".
Наприкінці весняної резиденції Ганна створила "естетичну багатоканальну site-specific аудіоінсталяцію" біля будинку за адресою Sophienstraße, 18, де примусово працювали й українські жінки. Робота називається "Trapped in air" ("У повітряній пастці"): Івченко начитала більше ніж 20 цензурованих німцями листів робітниць фабрики з виготовлення шліфувальних машин до себе додому.
"Реконструйовані історії вцілілих у примусових таборах праці (остарбайтерів) демонструють забуті місця культури пам’яті та дають жертвам і тим, хто вижив, змогу підкреслити неможливість повного відновлення пам’яті про них. Однак завдяки цій мистецькій роботі Ганна започатковує практику посилення їхніх голосів, щоб встановити їхнє місце в пам’ятній топографії міста", — розповідає кураторка.
Тарабукіна згадує, що були труднощі з отриманням дозволу для акції від власника будівлі. За її словами, сучасний театр "виявив величезну зайнятість, незацікавленість, залякуючи нормами проїзду в будівлю, щоб завадити працювати з нацистськими злочинами".
"Сучасна статистика та опитування показує, що міф «опрацювання» та «ніколи знову» розбивається об реальність відгородження та викривлення історичної пам'яті", — зазначила менеджерка. Додає, що врешті організація знайшла спосіб, як зареєструвати інсталяцію, а німецька влада погодила проведення акції та "навіть оберігала нас поліцією".
"Sensitive content monument", Віталій Шупляк
Ця інсталяція-інтервенція є продовженням попереднього проєкту Віталія про побутове цензурування та рефлексії щодо російської агресії в Україні. У новій інсталяції він зачіпає тяглість історичних наративів, перехід від радянського до московського.
Робота бере початок з рефлексії на те, як зображення війни в Україні та злочинів російської агресії сприймаються через призму екранів пристроїв та зокрема соціальних медіа. Дивлячись у дзеркало в формі смартфона з написом "Sensitive content", глядач може побачити власне відображення та емпатично відчути себе в позиції жертви.
Окрім власного відображення, у дзеркалі можна побачити російське посольство у центрі Берліну, побудоване в стилі сталінського ампіру, декороване символікою комуністичного тоталітарного режиму. Відповідно, порушуючи цим проблему російських маніпуляцій та пропаганди в історичних наративах, також присутніх в просторі міста.
Дзеркало дозволяє глянути на посольство з альтернативної перспективи та підіймає питання про гегемонію Росії як правонаступниці СРСР, яка нехтує правами інших республік, та продовжує вести експансивну імперіалістичну політику. Ця інтервенція має намір спонукати до роздумів про взаємодію між минулим і сьогоденням, фізичним і цифровим, правдою і брехнею.
Що буде далі з CheckPoint Peace
Усі акції — інтервенції в простір Берліна проводили на один день. Однак Vitsche та TU platform планує з партнерами Pilecki-Institut Berlin 28 липня зробити захід, на якому презентують звіт, а також знову представлять роботи митців і мисткинь. Крім того, відбудеться панельна дискусія з німецькими науковцями, які брали участь у проєкті, на тему "No peace without justice" ("Ніякого миру без справедливості").
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
