Довкіллєва гуманітаристика не інституціалізована в українській академії, але має дуже довге і багате коріння. Це міждисциплінарне поле також швидко розвивається у міжнародному контексті. А проте, саме в Україні ця тема набула особливого значення – від проживання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року до сьогоднішніх досвідів війни: руйнувань, замінованих площ та зміни кордонів територій (наприклад, зміна ландшафту острова Джарилгач російськими військами).
Суспільне Культура звернулася до Дар'ї Цимбалюк – української дослідниці родом з Миколаєва, що нині перебуває на стажуванні у Оксфордському університеті та вивчає впливи колоніалізму на довкілля та культуру.
Коли я почала брати інтерв’ю в людей, які були вимушені переїхати з Донецької та Луганської областей після їх часткової окупації Росією в 2014, для мене була неочікуваною присутність великої кількості історій про сади і рослини. Проте з часом я зрозуміла, що, говорячи про переселення, ми говоримо про втрату світів, і це бачення було часто відсутнє в статистичних звітах великих організацій з питань міграції. Але втрата кожного світу – це безкінечна скорбота.
Те, що не передається звітами і новинами, і те, що знають всі українці та українки, — це те, що російська колоніальна війна – це руйнування тисячі світів, які населені як людьми, так і багатьма різними істотами, про існування деяких з них ми навіть можемо не знати. Затоплення тисячі світів на півдні України – це скорбота і лють, безкінечні. Будь-які сенси життя руйнуються, і мої дослідження в галузі довкіллєвої гуманітаристики також здаються марними.
Довкіллєва гуманітаристика – це міждисциплінарне поле, яке об’єднує в собі історію, літературознавство, антропологію, географію, історію мистецтв, соціологію, політологію та інші дисципліни через призму фокусу на питаннях довкілля та надзвичайної ситуації, пов’язаної зі зміною клімату.
На відміну від природознавчих наук, які напряму працюють з екосистемами, довкіллєва гуманітаристика працює з формуванням розуміння наших відносин з екосистемами, які нас оточують, а також наративів, які створюють це розуміння.
Може здатися, що в ситуації війни наративи не є першочерговою задачею, але, як це показує вплив пропаганди і хибне розуміння українського контексту поза Україною, наративи також мають прямий вплив на рішення, які формують матеріальні світи. Протягом цього року разом з Танею Річардсон (канадська антропологиня, дослідниця дунайських плавнів та бджільництва на Закарпатті – ред.) ми намагалися відбудувати траєкторії розвитку довкіллєвої гуманітарної думки в Україні, і ми вже писали про вплив Володимира Вернадського на гуманітаристику, і про Миколу Шарлеманя, і готуєму розгорнуту академічну статтю і спецвипуск з багатьма іншими авторами та авторками на весну. Під час цього дослідження було неймовірно сумно, коли деякі написані відносно нещодавно тексти майже неможливо знайти, коли розумієш, наскільки швидко губиться знання про довкілля й Україну, яке так потрібне нам в часи російського колоніального екоциду і надзвичайного стану зміни клімату.
Наша пам’ять про себе і свою історію – це також частина антиколоніального спротиву.
Колоніалізм оперує через фрагментацію нашого знання і розуміння світу, де частина знання знищується: архіви руйнуються, гинуть вчені, культурні діячі та діячки, можливості для дослідження зменшуються або зникають загалом. Це призводить до того, що нам важко відстежувати довші зв’язки й історії й тому розуміти глибшу динаміку процесів і внаслідок цього ефективніше чинити опір і розхитувати колоніальну систему. Довкіллєва гуманітаристика дозволяє нам спробувати відстежити довші процеси, пов’язані з екологією, часто з інших геологічних епох, і зібрати розрізнені фрагменти в глибше розуміння.
Останні декілька років я переважно досліджую історії Донецької і Луганської областей, і намагаюся окреслити взаємозв’язки між російським геологічним й індустріальним колоніалізмом та сьогоднішнім військовим колоніалізмом. Коли починаєш дивитися на ці довші траєкторії, то розумієш, що насилля, які прийшло на ці землі у 2014 році, – це фінальний епізод набагато довших колоніальних процесів. Таке розуміння дуже важливе для процесу деколонізації, без якого ми не можемо уявити вільне майбутнє для України.
Капіталістична організація знання також оперує через фрагментацію, де теми подрібнені на роз’єднанні питання: російська війна проти України, колоніалізм, надзвичайна ситуація, пов’язана зі зміною клімату. Такий розподіл на категорії не дозволяє бачити взаємозв’язки між цими процесами, а тому часто не сприяє формуванню розуміння всієї складності й багатошаровості російського вторгнення в Україну.
У момент антиколоніального спротиву особливо важливо комплексно розглядати російське колоніальне насилля, невід’ємною частиною якого є руйнація та виснаження довкілля. Багато людей писали сьогодні про колоніальне насилля затоплення екосистем під час будування Каховської ГЕС – на цю тему є прекрасне (і болюче) дослідження історикині Анни Олененко, в якому вона писала про це з погляду довкіллєвої історії, описуючи, наскільки важливими були дніпровські плавні, які затопило з розбудовою ГЕС і які відігравали важливу роль в житті півдня як світи-екосистеми і як архіви культурної пам’яті. Сьогодні багато також писали про підрив греблі ДніпроГЕСу радянськими військами в часи Другої світової війни. Усі ці процеси також глибоко пов’язані з геологічним колоніалізмом на сході України, і з іншими процесами, які сформували історію України і які ми маємо розглядати в діалозі один з одним та крізь призму впливу колоніалізму й колоніальної індустріалізації на життя і смерть місцевих екосистем. Для колоніальної логіки ці екосистеми є не світами, а (природними) ресурсами.
Довкіллєві питання завжди відігравали центральну роль у формуванні бачень майбутнього України: чи то в забороненому совєтами романі "Собор" Олеся Гончара, чи в записах і фільмах Олександра Довженка і Юлії Солнцевої, чи в чорнобильській документальній повісті Юрія Щербака, який став першим міністром охорони навколишнього середовища в Україні. Вони також мають стати невід’ємною складовою відновлення України, не просто окремою категорією, якою займаються екологічні організації, а нашим баченням тисячі світів, з яких формується Україна. Це бачення неможливе без глибокого розуміння колоніальної історії, яка сформувала інфраструктуру й пейзажі сучасної України, і логіки інструменталізації, експлуатації й виснаження українських земель та водних просторів як ресурсу, логіку, яка так само, як інфраструктурна спадщина, глибоко інтегрована в наше розуміння довкілля.
Екосистеми і села навколо Каховської ГЕЦ зникають під водою, і ми плачемо разом з усіма їхніми мешканцями та мешканками. У сусідній області, яка приймає людей, що рятуються від потоплення, роками точиться боротьба за збереження унікальних екосистем національного природного парку "Бузький гард" від потоплення. Ці унікальні світи можуть зникнути в разі завершення будування Ташлицької ГАЕС і підняття рівня води в Олександрівському водосховищі. Нещодавно завдяки невпинній багаторічній боротьбі екогромади Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України знов відмовило НАЕК "Енергоатом", як пише одна з лідерок екоруху Інна Тимченко.
Сьогодні багато хто згадує Олександра Довженка, який написав багато рядків любові до Нової Каховки:
"Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманність в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов'ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів" (12.09.1954).
У щоденниках Довженка трапляються хвилини сумніву і внутрішнього конфлікту стосовно розбудови Каховської ГЕС:
"Навіщо ж сі складні архаїчні, божевільне дорогі гідроелектрогіганти на прекрасних ріках? Ці затоплення міст і сіл?" (26.10.1954)
Сьогодні ці рядки читаються із зовсім іншим болем.
Я сподіваюся, що з наших скорботи й люті ми зможемо викарбувати справедливе й інклюзивне бачення і розуміння довкілля та нас у довкіллі й наших світів як довкіллєвих. Я точно не можу знати, як це може бути, але я знаю, що тільки деколонізуючи колоніальну логіку ресурсів, ми зможемо намагатися будувати більш справедливе майбутнє, і це дає надію. Як і люди, які сьогодні рятують і людей, і тварин – як UAnimals, Humanity (Нова Каховка), Українська природоохоронна група.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
