Пам’ять і вдячність: Суспільне Культура пропонує головні тези публічного обговорення проблем створення Національного військового меморіального кладовища, яке має стати національним пантеоном для вшанування пам’яті героїв.
Подія відбулася в Київській школі економіки, її ініціювала група за участі депутатів Верховної ради України та Київської міської ради, Центру міської історії (Львів), Платформи культури пам’яті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" та спільноти "Марш за Київ".
Участь у панельній дискусії взяли ветерани, рідні та близькі полеглих воїнів, фахівці й активісти з міського розвитку, архітектури, екології, культурної та природної спадщини.
Друга частина дискусії — "Практики пам’ятання". Спікери: українська архітекторка та народна депутатка України IX скликання Ганна Бондар, волонтерка, військова медикиня ЗСУ, депутатка Київської міської ради IX скликання Аліна Михайлова, перший заступник директора департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради, головний архітектор міста Євген Совінський, заступниця директора департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради Софія Гула та генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло.
Конспект першої частини дискусії — "Війна і пам’ять. Україна у світовому контексті" — читайте тут.
Чи на часі мистецькі конкурси для меморіалів, якщо поховання загиблих героїв уже відбуваються
На питання, чи потрібно проводити конкурси, я завжди відповідаю — лише тоді, коли неможливо без конкурсу. Проєкти меморіалів якраз і є такими, коли без конкурсу неможливо. Чому? Будь-який архітектор знає, що якщо він робить проєкт садибного житлового будинку, він розраховує приблизно на 50 років. Якщо він робить проєкт багатоквартирного житлового будинку, він розраховує приблизно на 100 років, і мається на увазі не лише конструкції, а й моральні якості цієї будівлі, стиль.
А якщо в місті споруджується пам'ятник, то це фактично назавжди. Ми знаємо ситуації в Києві, коли пам'ятники, які руйнувала радянська влада, були потім відтворені на тому самому місці, як, наприклад, пам'ятник княгині Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу та Мефодію на Михайлівській площі. Це місце стає сакральним, священним. Відповідно, відповідальність людини, яка пропонує бачення й образ цього об'єкту, є набагато вищою.
Те саме стосується і кладовищ. Будинок можна знести, площу перепланувати, а кладовище залишається в місті назавжди. Якщо ми говоримо, що це назавжди, то це вимагає особливого рівня якості. Якщо ми говоримо про якість, ми маємо включити конкуренцію між фахівцями, серед яких можна буде обрати найкращий проєкт — це загальна рамка, яка працює в усьому світі.
Пантеон Героїв на Аскольдовій горі
Пантеон і Меморіальне кладовище — різні історії
Пантеон — це історія про пам'ять на століття, а питання Національного меморіального кладовища кричуще сьогодні, адже це питання поховання тих, хто загинув у російсько-українській війні. Це питання стоїть настільки гостро, що, наскільки я знаю, було вже декілька акцій від сімей загиблих бійців з питаннями, де нам ховати наших синів, дочок, дітей, якщо ми, наприклад, проживали на територіях, які зараз тимчасово окуповані.
У нашому підрозділі була така ситуація, коли загинув боєць родом із Бердянська й постало питання, де його ховати. Відбулася кремація в Києві й виникло питання, що робити далі з цією урною — брати її з собою, в якому місці ховати... Одним словом, питання стоїть дуже нагально й воно мало би бути вирішене ще кілька років тому.
Основна різниця в тому, що Пантеон героїв — це про певні заходи, про більш широку історію пам'яті нашої країни, зокрема перепоховання. Загалом це питання відкрите до дискусії, я вважаю, що до нього має приєднуватися багато експертів. А ось питання Національного меморіального кладовища, щодо якого ми вже розуміємо, що це буде Биківня, — на мою думку, воно має бути зроблено якомога скоріше, не на швидку руку, також виважено, з концепцією, але це питання мало бути вирішеним на вчора.
Відповідальність за проєкти Мінкульту й Мінвету
Наголошу, що концепція окремо Пантеону була пріоритетним завданням від Уряду для Міністерства культури, а Меморіальне кладовище — від Уряду для Міністерства ветеранів. Впорався із цим завданням Мінвет, адже був розроблений законопроєкт, який сьогодні вже є в Раді. А от Міністерство культури, коли був дедлайн у грудні 2021 року, нічого нам так і не надало. Так само, як у 2017 році виділялися навіть бюджетні кошти на розробку хоча б проєктної документації щодо Пантеону, не Меморіального кладовища, — ці гроші просто повернулися в державний бюджет.
Якщо ми сьогодні на дев'ятому році війни не будемо розуміти не те, щоб нагальність питання, а хоча б єдиного уніфікованого кладовища в столиці, далі ми можемо говорити про уніфіковані кладовища по всій Україні — на мою думку, це має мати якийсь єдиний вигляд. Це величезний сором, що сьогодні ми маємо стикатися з тим, що сім'ї наших героїв задаються питанням, де їм ховати бійців.
Відповідальність міської влади
У цих питаннях має мати хоча б якусь діяльність або видимість цієї діяльності міська влада, тому що те, що відбувається на Лісовому кладовищі, — це мій сором як депутатки міської ради і просто як громадянки. Я проходжу повз могили своїх друзів і бачу оголошення, які пише мама бійця з такої-то ділянки: "Давайте скинемося на бетон, щоб залити ділянку і її не підтоплювало, коли дощі"... Ну, вибачте, це абсурд, сором і дикість.
Пам'ять — питання національної безпеки
Наш шлях — не загубити пам'ять. Україна бореться з московською ордою не рік і не дев'ять. Україна бореться за свою незалежність і свободу століттями. І постаті, які за це боролися, мають бути відзначені якраз у тому Пантеоні. Суспільство, яке не долучене до війська, має піднімати ці питання, які сьогодні є в тому числі питаннями національної безпеки. Бо не буде в нас нашої пам'яті й історії — ми забудемо через декілька років, хто ми і для чого це все було.
Меморіальні практики міста Вінниці
Тризуб воїнам АТО поруч із радянським Меморіалом слави
Процеси декомунізації і деколонізації пам'яті тривали в Україні з 2014-2015 років. У нас також відбувався цей процес із вулицями, площами, але територію пам'ятників він оминув. У Вінниці був величезний об'єкт, який іменувався Меморіалом слави, який містив дуже багато контекстів радянської пам'яті. Також другий об'єкт — Меморіал визволення, одне з цих місць на кладовищі, одне в середмісті, і там, і там були поховання.
До 2022 року не було можливості розбирати цей радянський Меморіал слави просто у центрі міста, оскільки на це ставилися блоки певними частинами суспільства й то не було політичної волі, то якоїсь відправної точки. Влітку 2022 року вже і суспільство, і влада поставили питання, що необхідно розібратися із сенсами й змістом, які сюди закладені.
Цікаво, що цей меморіал закінчив формуватися лише у 2015 році — тоді, коли вже відбувалися перші сценарії меморіалізації героїв АТО. Тоді до цього меморіалу докомпоновується український контекст — серйозна, як виявилося згодом, помилка. Поруч з будьонівцями був встановлений тризуб і відбувалися процесії, присвячені і "новим", і "старим" датам пам'яті. Добре, що там хоча б червоного стягу не було. Але вічний вогонь був.
Цей тризуб, встановлений як пам'ять героїв АТО, з'явився там через діалог влади та громади — родини загиблих висловили бажання, що жодного іншого місця вони не бачать.
Рішення. Оновлене місце пам'яті про Другу світову
Нам вдалося перенести контексти пам'яті про Другу світову на те місце, яке вже існувало, так званий Меморіал визволення на вулиці Київській — він отримав доповнення у вигляді близько 250 таблиць із 6500 імен, які були перенесені з Меморіалу слави. Вони уже реалізовані в дусі такого лабіринту, 8 травня вже відбулося вшанування пам'яті на цьому меморіалі.
Раніше ці плити були на величезній трьохметровій похилій стелі — а це реальні імена вінничан, родичі яких досі приходять до них покладати квіти. І ці квіти доводилося, нахиляючись, кидати до тих імен... Зараз ми їх розділили, сегментували й перетворили на такий умовний лабіринт пам'яті.
Територія ж колишнього Меморіалу слави зараз готується до архітектурного конкурсу на громадську територію. Тут ми не говоримо про відновлення, традиції пам'яті, ми хочемо, щоб це місце заспокоїлося. Територію, яку займав меморіал, у результаті рекультивації займе газон і декілька, я припускаю, років, доки буде готуватися й проходити архітектурний конкурс, вона буде зеленою галявиною.
Пам'ятник трьом солдатам відправився до Музею тоталітарної спадщини, який формується на території ставки Гітлера, біля смт. Стрижавка, а тризуб зайняв місце на іншому майданчику в центрі міста, інтерактивна стела поряд із ним транслює інформацію про військових.
На сьогодні продовжуються консультації з родинами, оскільки вони бажають, аби портрети й інформація про військових були не тільки на інтерактивній стелі, але і окремо розміщені, за прикладом Алеї героїв Небесної сотні та інших традицій по Україні, до прикладу, банерів, розміщених на площах міст.
Досвід Луцька
Алея почесних поховань
Хочу поділитися з вами досвідом, що стосується військового кладовища. На сьогодні ми маємо не просто обговорювати це питання, а вже реалізовувати ці проєкти, тому що питання військових кладовищ нагальне, ми мали втілювати це ще на вчора.
У нас у місті ще в 2014 році була облаштована Алея почесних поховань, місце, де почалися захоронення військових, які загинули під час проведення військових дій. Звичайно, ніхто не думав, що війна затягнеться так надовго й кількість загиблих буде значно зростати. На сьогодні в Луцьку майже кожного дня відбуваються захоронення й кількість місць на Алеї почесних поховань критично зменшується, тому облаштувати сектор військових поховань стало нагальним питанням.
Облаштування сектору військових поховань
Чому було ухвалене рішення облаштування саме сектору військових поховань? Тому, що це територія діючого міського кладовища. Наш департамент переконав керівництво нашого міста, що облаштування сектору ми маємо проводити через архітектурний конкурс. Тому що ми хотіли бачити, можливо, це трохи неправильно звучатиме, нові погляди, нові вирішення питань, відійти від радянського стилю кладовищ.
Тому ми оголосили відкритий всеукраїнський конкурс. Єдине, що це був бліц-конкурс, адже часу в нас вкрай обмаль, також тому, що міська рада не може витрачати багато коштів на проведення архітектурних конкурсів. На сьогодні він на завершальній стадії й ми готуємося до презентації, тому, якщо цікаво, ми згодом розмістимо посилання на презентацію цих робіт.
Ми хотіли зменшити зарегульованість цього конкурсу й дати архітекторам можливість проявити себе, показати, як вони бачать сектор військових поховань. У свою чергу, ми ставили й певні завдання — це стосувалося сполучення з Алеєю почесних поховань, проведення офіційних заходів, щогла для прапорів, окремий вхід для техніки. Тому що для нас це місце — не лише захоронення, а й місце, де ми могли би вшановувати пам'ять, показувати свою повагу до героїв і не лише сьогодні, а й упродовж багатьох років.
"Усі чекали від держави уніфікованих речей"
Окремим завданням у нас було винесено розроблення уніфікованої намогильної споруди, ми ще дискутуємо про це. Усі чекали від держави уніфікованих речей, це неодноразово озвучувалося самими архітекторами. Адже якщо ми маємо військові ритуали того, як проводиться захоронення, то яким має бути військове кладовище, — цієї інформації ми не маємо. І ми своїм архітектурним конкурсом ніби спрацювали на випередження.
Про Музей Майдану в Києві
У процесі створення міського меморіального кладовища або нового сучасного меморіального простору ми, у першу чергу, маємо дати собі відповіді на питання: "Де? Коли? Що саме? Як? Для кого?"
Музей Майдану був першим проєктом, пов'язаним зі складною, драматичною історією, який народився передусім завдяки низовій ініціативі, яка була інституціалізована владою. А саме фізичне втілення цієї ідеї розпочалося завдяки міжнародному конкурсу — напевно, першому в Україні щодо об'єктів, які пов'язані з драматичною історією.
Ми повинні поставити собі питання: наша мета — лише вшанування пам'яті? Ми вшановуємо героїв заради них самих, заради їхніх рідних, друзів, чи це дуже важливе місце для мобілізації, передачі героїзму, жертовності, громадянської відповідальності й соціального активізму наступним поколінням?
Проєкт Меморіалу героїв Небесної сотні
Дві складових нашого проєкту — це Меморіал героїв Небесної сотні, для започаткування якого відбувався міжнародний конкурс із назвою "Територія гідності". Мова йшла не лише про меморіалізацію й музеєфікацію подій Революції Гідності, а й про трансформацію громадського простору центру Києва. Події актуалізували цю потребу. Люди виходили на Майдан у Києві, в інших містах, і це був їхній простір — громадський, комунікаційний, простір знайомств і спільної дії.
На жаль, цей конкурс не завершився логічним результатом через кілька конкретних причин — не була відведена земельна ділянка, не було достатньої політичної волі зокрема від міської влади й не було інституцій, юридичної особи, яка взялася би за реалізацію результатів конкурсу.
Саме тому постав інший міжнародний конкурс у 2017 році на замовлення Уряду: окрема велика історія, дуже багато перешкод, викликів, але також певних здобутків і уроків. Один з уроків — дуже ретельне, продумане планування конкурсного завдання, бо від нього залежить усе. Питання, як у центрі міста можна зробити комеморативний, скорботний меморіальний простір, досі лишається відкритим.
Проєкт музею Революції Гідності
Музей Революції Гідності — це друга складова меморіального музейного простору, проводився окремий міжнародний конкурс. Для просторів важливим є також певний меседж, наратив, назва. Цей проєкт називається "Штурм пагорба", також він сформував символічний простір "Українська аура", тобто Майдан Незалежності — місце, де народжуються й поширюються ідеї демократії. Паралель із Грецією, де зародилися принципи демократії.
Будівля музею неокласицистична, це ідея Парфенону, храму свободи. Цей зв'язок з Агорою й Парфеноном, адже сучасні українці не лише словами, деклараціями й конституціями виборюють і закладають принципи свободи, а й ціною крові. Цінностями є гідність і свобода, саме про це цей музей.
У перші дні війни ми заснували Штаб порятунку спадщини, зараз збираємо свідчення, докази злочинів Росії проти культури України, проти цивільного населення, маємо кілька виставок, які поєднують, показують тяглість боротьби українців у попередніх століттях, під час Майданів і в російсько-українській війні. І тому концепцію нам не потрібно переосмислювати, вона із самого початку задумана як боротьба українців за свободу і їхня перемога.
Перспективи реалізації Музею Майдану
Робота не на паузі, сьогодні активно проєктується Музей, розробляються його важливі складові. Наш проєкт включений до проєкту відбудови України, бо там мова не лише про відбудову знищених, а й про створення дуже важливих інфраструктурних об'єктів про нашу історичну пам'ять й ідентичність. Тобто наша команда працює над практичними завданнями, і сподіваємося, що буде політична воля.
Дивитися дискусію "Пам’ять і вдячність: На шляху до створення Національного військового меморіального кладовища" повністю:
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
