25 квітня PinchukArtCentre оголосив лавреатів сьомої Премії PinchukArtCentre Prize. Це загальнонаціональна премія в галузі сучасного мистецтва для українських художниць та художників віком до 35 років включно. Визначили п'ятьох переможців — володарів Головної премії, трьох Спеціальних премій та Призу громадськості.
Суспільне Культура побувало на церемонії нагородження та поспілкувалося з митцями про їхні роботи та досвід проживання війни.
Переможці
- Головну премію PinchukArtCentre отримала Дана Кавеліна.
- Три Спеціальні премії PinchukArtCentre — Катерина Лисовенко, Ніколай Карабінович та Антон Саєнко.
- Приз громадськості отримав Михайло Алексеєнко.
Дана Кавеліна отримала Головну премію за роботу "Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути". Це науково-фантастичне відео про утопічний світ майбутнього, в якому люди присвячують себе накопиченню знань та роздумам про події минулого й вирішують воскресити всіх загиблих у ході російської війни проти України, щоб відновити втрачену рівність минулого та майбутнього.
У коментарі Суспільне Культура Кавеліна розказала, що для неї участь у премії стала приводом повернутися до Києва, а також я зробити свою першу художню роботу після повномасштабного вторгнення:
"Цей фільм означав для мене вихід із тривалої кризи. Тоді я намагалася зрозуміти, що може бути можливим у полі мистецтва, що неможливо в жодній іншій формі діяльності – це конструювання утопії. Не тільки утопії як політичної моделі, хоча багато в чому мій фільм про це – але й створення моделі чуттєвості, чуттєвого середовища, образу.
Фото: moma.orgМені здається, багато інших художниць крім мене, теж міркували про утопію — перебувати в середовищі інших творів цієї виставки було особливим досвідом. Тому в "перемозі" є збентеження – тому що це відокремлює тих, хто був об'єднаний – коли одне ім'я з ряду вимовляється раптом окремо від інших. У певному сенсі перемога не може бути заслуженою.
Мені здається, що мистецтво зараз, як і раніше, – це форма конструювання та налаштування моделей існування. Пошук способів зберегти множинність голосів та дослідів, способів пам'ятати та сумувати. Виробництво нових способів радикального не-виключення, моделювання опор, а також у якомусь сенсі пошук способів існування-співіснування з постійним болем".
Робота української мисткині потрапила на виставку до Музею сучасного мистецтва в США
Спеціальною премією відзначена робота Катерини Лисовенко "Я неможлив_а без тебе". У ній вона досліджує маніпулятивний потенціал поняття героїзму та культу, що його супроводжує. Це вівтарний триптих, який зображує міфологічних персонажів, які в сюжетах давньогрецької міфології є ворожими постатями. Попри це, в роботі Лисовенко істоти, що зазвичай уособлюють зло, стають основними ліричними героями: тут вони борються, захищаючи своїх близьких. Авторка пропонує поглянути на знайомі сюжети з незвичної точки зору та побачити, що ці монстри теж мають свої почуття й мотивацію.
У коментарі Суспільне Культура Лисовенко розповіла, що першопочатково подавалася на премію в інших умовах і з іншою роботою, до повномасштабного вторгнення. Та робота мала називатися "Двадцять голих художників/ць, що дивляться на тебе":
"Я хотіла зробити свою кімнату "райською", намалювати ідилічні пейзажі і двадцять пасторально голих учасників і учасниць премії, що дивляться на глядачів. Я хотіла критично, але в ідилічному вакуумному просторі мого раю для мертвих подивитися через зустріч очей художників і глядачів на саму ідею відбору когось з групи багатьох людей, що зараз і тоді працювали і створювали історію мистецтва окремо і разом, на те, як функціонує історія мистецтва в Україні, виключення і включення когось в цій історії, вразливе положення художників і художниць в полі мистецтва але з купою насолоди, яка тримає всіх в професії, не дивлячись на труднощі й незахищеність".
Але невдовзі після оголошення шортлиста почалася війна. Художниця розповідає, що тоді більше думала, як знайти собі й своїм дітям безпечне місце, як вивести їх з шоку, як не з'їхати з глузду повністю і як показати жах тотального насильства і терору з боку Росії.
Фото: Secondary ArchiveЦе змушує тебе багато рухатися чи щось робити, щоб бути на одній швидкості з цим вітром, інакше все, чим є ти, полетить швидше за тебе, розвіється, і залишиться тільки мертве тіло. Живопис допомагав мені наздоганяти себе і війну.
Пізніше, коли стало зрозуміло, що Україна вистояла, ми почали думати, що можна зробити тепер. Я була в Австрії в оточенні співчуваючих людей. Але більшість з людей за кордоном, які співчувають постраждалим від війни, можуть бути з нами тільки в співчутті жертвам.
Мало хто може думати і розуміти те, що багатьом громадянам України довелося зняти табу на вбивство і вбивати, щоб захищати себе. Більшість людей на заході це жахає, вони не можуть цього прийняти і зрозуміти.
І мені хотілося зробити роботу, це цикл, частина якого показувалася за кордоном, яка б допомогла зрозуміти, що люди захищають своїх близьких, себе і свободу. Я не знаю, що таке свобода, але знаю, що не можна дозволити зробити концтабір розміром з цілу країну.
З іншого боку, я бачу небезпеку міфологізації медіа і політиками народної війни і абстрактної героїзації її учасників, для того, щоб потім реалізовувати будь-яку владу іменем героїв. Ми пострадянське суспільство і слова "Батьківщина", "Герой" тощо мають бути деконструйованими, я вважаю.
Я зробила стілець з текстом, який би звертався б до кожної і кожного персонально. Бо вмирають і калічаться на війні реальні окремі люди, яким потрібна турбота і реабілітація, а не лозунги. Те саме з внутрішньо переміщеними особами: усім потрібна турбота щодо окремих груп, і щодо кожного і кожної. Ми є вже суспільством турботи. Волонтери, люди, що пішли на війну. Турбота — це те, що досі, не дивлячись на пряму агресію, тримає Україну. Треба тепер зробити цю турботу не тільки низовою і самоорганізованою, а і ввести через реформи в державні інституції".
Автор роботи "Тут і деінде. Концерт для органа, литавр і струнного оркестру" Ніколай Карабінович став лавреатом Спеціальної премії. Відзначена робота є частиною трилогії, у якій митець розповідає про досвід життєвих перипетій, з якими зіткнулася його матір. Особистим історіям власної сім'ї художник надає лаконічної форми, зводячи до мінімуму подробиці, що дозволяє глядачам ідентифікувати себе з героями цих робіт.
У відео мати митця виконує Концерт для органа, литавр і струнного оркестру Франсіса Пуленка на уявному органі. При цьому в кадрі не видно слухачів і не чути музики, а героїню оточує тиша та безлюдна пустеля.
Цією розповіддю про маленьку особисту трагедію митець натякає на те, що подібні нещастя трапляються ще з мільйонами інших людей, та їхні страждання проходять непоміченими на тлі злочинів і жахіть війни.
Антон Саєнко отримав Спеціальну премію за роботу "Краєобраз". Він створив її в формі просторової картини, використовуючи в якості інструментів світло, тінь і звук. Глядач потрапляє до похмурої кімнати з вікном, прочиненим у порожнечу, з якого долинають звуки — вірш репресованого Радянським Союзом українського поета Василя Стуса: "Нехай горить трава по осені…".
У коментарі Суспільне Культура автор розповів, що робота створювалася ситуативно, але вона є продовженням його дослідження тем темряви й порожнечі:
"На цей вірш я випадково натрапив у Інстаграмі — мій друг прокоментував мою пейзажну фотографію цим віршем. Він зацікавив мене і я почав з ним працювати. До цього на професійному рівні я не цікавився поезією, але як культурною спадщиною й пошуком словом художнього образу то звісно. Також цікавлюся як виконавець — інколи мені цікаво зробити з вірша пісню.
Фото: МіТЄЦ
Михайло Алексеєнко отримав приз глядацьких симпатій за роботу "Уламки". Вона складається із двох частин: кришталевого фужеру, який художник знайшов у одному зі зруйнованих будинків на Київщині, та відео, у якому він намагається склеїти та відновити фужер, повернувши йому стару форму та вигляд.
Може здатися, що тепер келих знову придатний для використання, та вся його поверхня вкрита тріщинами, тож тепер це радше артефакт, який зберігає спогади про війну, ніж посудина, в яку справді можна щось налити.
Вільна Київщина: п’ять українських творів про окупацію та травму Бучі, Мощуна та Ірпеня
Про виставку "Об'єднані"
Цьогоріч організатори премії отримали більше 1000 заявок, з яких комісія обрала 20 номінантів, 18 з яких представили свої роботи на виставці в PinchukArtCentre.
Відчуття, яке виникло між усіма учасниками процесу протягом роботи над експозицією, втілилося в назві виставки "Об'єднані", говорять організатори. За їхніми словами, продовжувати робити мистецтво під час війни – це не лише можливість рефлексувати травматичний історичний досвід, але й потужна форма спротиву.
Учасники виставки
- Михайло Алексеєнко (32, Київ)
- Ян Бачинський (30, Львів)
- Юрій Білей (33, Ужгород/Вроцлав)
- Артем Гумілевський (35, Миколаїв)
- Вікторія Довгадзе (29, Львів)
- Юрій Єфанов (31, Київ)
- Дана Кавеліна (26, Львів)
- Ніколай Карабінович (33, Київ/Брюсель)
- Дарія Кузьмич (30, Київ/Берлін)
- Катерина Лисовенко (32, Одеса/Київ)
- Кристина Мельник (28, Київ)
- Павла Нікітіна (24, Брно)
- Антон Саєнко (32, Суми/Київ)
- Олександр Сіроус (25, Харків/Київ)
- Максим Ходак (20, Біла Церква/Київ)
- Петро Владіміров (28, Київ) та Олександра Майборода (25, Київ)
- Даніїл Ревковський (28, Харків) та Андрій Рачинський (31, Харків)
- commercial public art (Київ/Одеса)
Зумерам про політику. Максим Ходак про ТікТок-арт, улюбленого олігарха й тверк у будинку "Слово"
Кураторки виставки: Ксенія Малих, керівниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre та Олександра Погребняк, молодша кураторка PinchukArtCentre.
Про премію та нагороди
Премія PinchukArtCentre — загальнонаціональна премія у сфері сучасного мистецтва, що присуджується українським художникам у віці до 35 років кожні два роки, починаючи з 2009 року. Це перша в Україні приватна премія, метою якої є відкриття, підтримка та розвиток нового покоління молодих українських художників.
- Головна премія PinchukArtCentre – 370 000 гривень. Володар Головної премії автоматично потрапляє в список номінантів на Премію Future Generation Art Prize – міжнародної премії молодим митцям віком до 35 років, також його робота буде представлена в рамках персональної виставки у PinchukArtCentre та "The Future Generation Art Prize 2023 @ Venice" на Міжнародній виставці мистецтв la Biennale di Venezia.
- Спеціальні премії PinchukArtCentre – по 90 000 гривень кожна.
- Приз громадськості – 37 000 гривень, визначається шляхом онлайн-голосування відвідувачів виставки номінанток та номінантів Премії.
Цього року членами і членкинями журі стали:
- Барт Де Баре, директор Музею сучасного мистецтва в Антверпені,
- Євгенія Бєлорусець, українська мисткиня, письменниця і фотографка,
- Бйорн Гельдхоф, артдиректор PinchukArtCentre,
- Марта Кірценбаум, кураторка Французького павільйону 58-ї Венеційської бієнале.
Українка стала лавреаткою європейської культурної премії KAIROS
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
