Режисер "Залізних метеликів" Роман Любий про роботу над фільмом, реакцію глядачів і показ на Берлінале

Режисер "Залізних метеликів" Роман Любий про роботу над фільмом, реакцію глядачів і показ на Берлінале

Режисер "Залізних метеликів" Роман Любий про роботу над фільмом, реакцію глядачів і показ на Берлінале
. Фото: Олена Зашко / Суспільне Культура

"Залізні метелики" – документальний фільм Романа Любого, в якому поєднані архівні кадри, вирізки зі справ, фрагменти телеефірів, інтервʼю, документальні спостереження, анімацію, елементи перформансу й уривки розмов російських військових. Стрічка досліджує обставини збиття літака MH17 на Донбасі, риторику російських пропагандистів навколо цієї події та реакцію світової спільноти на злочин.

На 73-му "Берлінале" фільм показали у програмі Panorama Dokumente – ця секція фокусується на найбільш актуальному міжнародному кіно та присвячується суспільним та політичним темам. Журналістка Суспільне Культура Ірина Сорока поспілкувалась з режисером фільму Романом Любим про відчуття в роботі над трагічною темою, реакцію світового глядача та подальші плани в кіно.

Ваш фільм розповідає хронологію подій збиття Boeing MH17 російською ракетою ЗРК "Бук". З 17 липня 2014 року, коли сталася ця трагедія, до її обставин упродовж пів року була прикута увага журналістів і документалістів. Але потім вектор подій розсіювався, інформаційний простір наповнювався новими подіями, які ставали для кожного не менш жахливими. Розкажіть, як і чому ви повернулися до цієї теми?

Не думаю, що хоча б щось могло затьмарити цю подію. Досі це найбільший міжнародний військовий злочин російсько-української війни. Не ставалося нічого, що більше стосується всього світу і громадян всього світу.

Ми почали думати про цей фільм у 2019 році, тобто пройшло вже досить багато часу від самої події, та вона досі була актуальна. І вже на той момент, на 2019 рік, було відзнято багато документальних фільмів, але більш телевізійного штибу, з нарацією. Ми їх всі передивилися, але все одно чогось не вистачало. Мені здається, що не вистачало саме того, що українці відчувають стосовно цієї події.

Я дивлюся на це так, що у нас вдома трапилося масове вбивство, але якогось великого вислову про це так і не сталося. "Клондайк" теж, по суті, висловлюється про це – і мені здається, що це частинки одного пазлу.

Читайте також: "Берлінале-2023": українські фільми у програмі, українки у команді журі та синьо-жовтий символ фестивалю"

Переглядаючи стрічку, можна побачити кадри, коли спочатку російська журналістка в кадрі каже одне, потім зовсім інше. Наведено багато різних прикладів саме російської пропаганди. Коли я дивилася ці моменти, у мене була неабияка злість. Що відчували ви, коли працювали над стрічкою?

Наприклад, оператор і продюсер фільму Андрій Котляр емоційно дуже сильно включається у цю злість. Я набагато холодніше на це дивлюся, але відчуваю величезний сум за цими людьми, які не мають жодного стосунку до російсько-української війни. Цей холодний погляд мені потрібен, щоб дивитися з майже наукової точки зору на пропаганду. Я радий, що глядачів це емоційно включає, а мене просто вражає, що таке можливе у сучасному світі.

Ваш фільм "Залізні метелики" кардинально відрізняється від фільму "Зошит війни". У "Метеликах" є певні рефлексії, театралізовані дійства. Як виникла така ідея і чому вирішили саме так показувати емоції без слів?

Почну відповідь здалека. До того, як ми почали працювати над "Залізними метеликами", я робив два короткометражний фільми винятково з матеріалів кримінальних проваджень за найбільшими військовими злочинами: на той момент обстріл Волновахи і обстріл мікрорайону Східний у Маріуполі. Це короткометражні фільми, але разом із тим – це офіційні публікації про розслідування, тому треба було залишитися з холодним поглядом, бо це майже як документ. Нема тут місця для артистичних прийомів. І ми думали, що ми так само будемо робити і про MH17.

Але потім стало ясно, що такого самого унікального доступу до матеріалів у нас не буде, тому що на момент початку проєкту суд ще не почався. Тож ми почали працювати з тим, що було у відкритих джерелах: там і перехоплення розмов, і супутникові знімки. По суті майже непотріб, який лежить в інтернеті і з якого треба зібрати якийсь зміст.

Мені подобається розмаїття, але треба було це все зібрати докупи. Ми довго думали, шукали, що це може бути. Скоріше за все якась ігрова форма.

Спочатку це була просто прогулянка по майже замерзлому місцю події – 12 квадратних кілометрів місця злочину.

І потім ідея трансформувалася. Там з'явився фізичний театр, персонажі, з’явилася хореографія. Я коли робив фільми з матеріалів кримінальних справ, то хотів якимось чином використати хореографію. Мені цим зручно користуватися, не треба шукати слова, бо слова — це іноді дуже складно.

У другій частині фільму з’являється герой, який розповідає особисту трагедію – його племінниця загинула у цій авіакатастрофі. Розкажіть, де ви його знайшли, як познайомилися і як далі співпрацювали?

Я шукав когось із родичів загиблих і хотів когось із них залучити саме в цю артистичну частину, аби заблюрити межу між ігровим і документальним матеріалом. Вона зникає у момент, коли в нас є документальний герой, який виконує перформанс. Я тримав цю ідею, але всерйоз над цим не задумувався, бо це було трохи малоймовірно. Ми поїхали на пресконференцію об'єднаної слідчої групи, і там дуже активно брав участь – давав інтерв'ю – Роббі.

Я підзняв, як він дає інтерв'ю російським журналістам. Мені це здалося дивом: "О, ми ж потім можемо подивитися, як вони використають це, як вони виривають з контексту".

Роббі відразу пішов нам назустріч. Виявилося, що він музикант, колишній військовий. І він був відкритий, казав, що так, давайте подумаємо, що це може бути, у якому епізоді він може знятися – і разом придумали цей епізод про соло на останній струні.

Щодо фільму – є такі кадри, де Роббі присутній на весіллі місцевих мешканців на Донбасі. Або показує свої документи. Це було реально?

Абсолютно реально. Він поїхав на місце падіння літака через три місяці після. Бо його не влаштовувало, як себе поводить голландський уряд, оскільки тіла його племінниці Дейзі досі не було. Вони бачили, що уламки літака досі лежать у полі, їм здалося, що це обурливо. Голландський уряд розказує, що це дуже важко, там бойові дії. І Роббі вирішив показати на своєму прикладі, що ось я поїхав, я тут стою, у чому проблема? Займайтеся.

Використані його реальні фотографії з майже забутого телефону, він його дивом знайшов. Мені здалося дивовижним, як саме він показує ці фотографії, бо здається, ніби людина просто показує фотографії з подорожі. Ось таке бачив, таке, ось уламки. І в якийсь момент – ця фотографія з будинку. Він каже, що це весілля було в будинку, де якщо штору відкрити, то видно уламки літака. Це будинок прямо біля місця падіння.

Його племінниця Дейзі подорожувала разом із хлопцем, вони загинули разом. І мені це здалося тією самою парою, але у якому задзеркаллі, й у них весілля там на місці падіння.

Читайте також: "Співрежисер фільму "Східний фронт" і ветеран Євген Титаренко про створення фільму та співпрацю з Віталієм Манським"
Роман Любий
Фото: кадр з фільму "Залізні метелики"

Свою роботу над стрічкою ви розпочали у 2019 році. Як змінилися сенси після початку повномасштабного вторгнення?

Це дуже серйозний такий момент, взагалі не знаю, як ми "вигребли". Тому що 24 лютого цей фільм втратив свій сенс. Взагалі наша діяльність на якийсь час стала порожньою. Тому що поки ми працювали, то весь час вкладали засторогу для світу, що друзі, це все дуже небезпечно. А от воно втілилося у життя. Дуже багато часу пішло на те, щоби надати якийсь новий сенс.

Фільм більше став схожий на аналіз, може, навіть на притчу про "непокаране зло", і про взаємозв'язок "брехні й насильства".

Із суттєвих змін додався ще один епізод з Ірпінського мосту, який просто є іконою російсько-української війни. А мені й треба було ось таке зрозуміле продовження тієї ж історії – це продовження тієї ж війни, яка вбила 298 людей з різних континентів.

Як реагував глядач після світової прем'єри стрічки на Sundance, які питання найчастіше ставили?

Наш прем'єрний був у легендарному кінотеатрі "Egyptian Theatre", який є обкладинкою Sundance. Премʼєра там — це капець як круто. А сам кінотеатр дуже дивний, там дивний звук, якась дивна атмосфера, в основному був присутній професійний глядач. Була частина людей, яка активно реагувала, але загалом чортзна-що трошечки.

Наступні всі покази проходили у звичайних кінотеатрах на кшталт "Multiplex" у більш віддалених районах, як Солт-Лейк-Сіті, і там були звичайні американці, переважно 50+. Вони досиділи до кінця фільму, досиділи частину "питань та відповідей". Після підходили поспілкуватися, казали "дякую вам.

Зустрів так чоловіка, який сказав: "Я всліпу купую квитки на кіно, і думав, що це буде фільм про рок-гурт "Iron Butterfly" з 60-х. А тут таке. Круто, хлопці, нічого собі, Україна стала мені набагато ближчою".

Роман Любий
Режисер фільму "Залізні метелики" Роман Любий. Фото: Олена Зашко / Суспільне Культура

На яку реакцію очікуєте на "Берлінале"?

Якщо порівнювати, то думаю, що американський глядач звик зовсім до іншого, тобто і це занадто артистично, і вільний пензлик для них. На "Берлінале" така форма висловлювання буде ближчою глядачам. У нашій програмі "Панорама" є тільки "приз глядацьких симпатій", але я б залюбки привіз його в Україну, щоб сказати "Ура!" і щоб мої друзі сказали: "Так, ми можемо!".

Коли в Україні запланований показ стрічки "Залізні метелики"?

Не володію такою інформацією. Якнайшвидше. Але мене турбує, хто піде на цей фільм.

Для кого ви тоді знімали цей фільм?

Я багато про це думав, але мене це тільки в депресію заганяло. Мені здавалося, що загалом фільм більше зацінить професійна "двіжуха" й молодша аудиторія. Натомість ситуація Sundance показала, що усе навпаки – більше відреагувала старша аудиторія. Мені здавалося і досі здається, що українцям така форма висловлювання і стиль будуть не дуже цікаві. Але, можливо, я помиляюсь. Наш композитор Антон Байбаков заборонив мені думати про те, хто буде дивитися цей фільм.

Роль війни у твоє творчому житті відіграє значну роль. Чи не втомився ти від цієї теми і чи не думаєш про те, аби почати знімати ігрові фільми, по типу короткометражки "Свині"? Це ж фільм не про війну.

Може там хтось може знайти якийсь звʼязок з війною. У мене немає жодного права казати, що я втомився від війни. Але я про інше думаю: "Зошит війни" і "Залізні метелики" повністю присвячені темі російської війни. Я продовжую знімати короткі історії. У мене вже є певні плани по приїзду в Україну майже відразу стрибати в одну фронтову історію.

Але мені здається дійсно дуже важливим зараз шукати шляхи, як розмовляти не про війну, а про наше життя, про побут, про сімейні стосунки. Мені здається це дуже важливим, бо якщо наша культура буде повністю присвячена війні, я думаю, що це в певному сенсі теж означатиме програш.

Читайте також: "Шон Пенн: "Україна – це сучасний світовий "Бітлз""
Роман Любий
Фото: кадр з фільму "Залізні метелики"

І я зараз розробляю мультик. У мене є донька, їй 7 років. І мені здається, що українського контенту, м'яко кажучи, замало. Немає класного українського повнометражного мультика. У нас дуже класний фольклор, а я і не знаю, що мені дитині показати. Тому я вирішив взятися, оскільки в мене є певний досвід в анімації – я вирішив робити серйозну повнометражну історію, базовану на книжці "Нечиста сила", яку Василь Королів-Старий написав у 20-х роках. Мультик теж буде називатися "Нечиста сила".

І ще один проєкт, який я думаю після мультика зробити, але це вже років через два буде, напевно, – це горор. Смішний горор, такі собі смішні "Свині", але більш зрозумілі та не про свиней. От такі у мене плани. Я думаю, це дійсно дуже важливо, тому що ми можемо залізти в дуже глибоку якусь таку печеру, і не буде зрозуміло взагалі, як звідти вибиратися.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок