Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року

Ексклюзивно
Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Чимало з тих, хто читатиме цей текст, уже й не помічає навколо себе розмаїття (а можливо, й засилля) здизайнованих у патріотичному дусі речей і просторів. Десь це можна назвати креативним підходом, якісь із дизайнів настільки вдалі, що отримують міжнародні нагороди. Натомість якісь ми визначимо як вульгарні й навіть зневажливі щодо державних символів.

Як говорити про реальність, у якій ми живемо, мовою дизайну? Чому над цим важливо думати професійній спільноті та як саме цей інструмент допомагає Україні здобувати підтримку на міжнародній арені? Якщо це можна назвати брендом, то яким на вигляд є бренд "війна в Україні"?

Про те, як змінився світовий та український дизайн, про поширення жовтого й блакитного кольорів та інші тренди, законодавство у сфері використання державних символів, а також про вдалі приклади дизайну книг, які вийшли в Україні в 2022 році, авторка Суспільне Культура Олеся Котубей розпитала в дизайнерів Альони Соломадіної, Богдана Стрільчика, Саші Биченка та Володимира Гавриша.

Тенденції дизайну

Яким чином трансформується світовий дизайн останнім часом, за вашими спостереженнями? Куди ведуть глобальні тенденції, навколо чого вони концентруються?

Альона Соломадіна, дизайнерка

З одного боку, можна спостерігати великий вплив діджітал-естетики, дизайн стає більш доступним завдяки багатьом інструментам різноманітних застосунків, платформ. Зараз без співпраці з дизайнером можна зробити собі який завгодно дизайн, намалювати яку завгодно ілюстрацію за допомогою штучного інтелекту.

З іншого боку, у професіоналів-дизайнерів є певний супротив до подібних тенденцій і велике бажання створювати більш унікальні, чуттєві, концептуальні рішення, які не можуть створити алгоритми: все ж таки керувати машиною, а не навпаки; міксувати візуальні методики минулих століть із сучасними технологіями, тримати зв’язок зі своєю історією.

Можливо, це і є та сама концентрація навколо того, що людині потрібна людина, а машина має залишатися помічником для втілення ідей.

Богдан Стрільчик, займається рекламним дизайном у креативній агенції Publicis Ukraine

Стосовно 2022 року у сфері дизайну й книжкового дизайну – він не дуже піддається впливу трендів. Книжка — це довготривалий продукт, для її виготовлення потрібен час і праця багатьох залучених людей, тому це скоріше про напрацювання, традиції, які зберігаються конкретно в певному видавництві, у певному книжковому жанрі, до якого це стосується.

Що прикметно за цей рік? Я зі зрозумілих причин не настільки уважно слідкував за світовим книжковим дизайном, за лідерами ринку, як я це робив в попередні роки, але можу відзначити, що досить багато комерціалізованих речей знову повертаються.

Речі, які були для нас новими в середині нульових, знову повертаються через велику кількість адаптацій.

Маю на увазі, коли певне видання перевидають, передизайновують під потреби споживача, який ознайомився з книжкою за допомогою екранізації.

У нас перевидали Герберта під фірмовий стиль "Дюни". Те саме стосувалося раніше, наприклад, кінематографічних обкладинок – того ж таки Сапковського, який поновив актуальність через Netflix шоу "Відьмак". Із великих кінематографічних історій менше це зачепило "Оповідь служниці" Етвуд, тому що там уже був своєрідний стиль оформлення книжкової серії. Те саме, що відбувалося із поттеріаною свого часу.

Також повертається до передових позицій колаж і колажування. Що закономірно, час до часу були якісь спроби інтегрувати у дизайн роботу нейромережі, або, як називають, ШІ, в тому числі Midjourney. Але я поки не бачив на глобальному ринку прикладів, які би могли бути вдалими. Територія цих інструментів поки незвідана.

Штучний інтелект в ілюстрації: про обкладинку книги "ВСЛ", художню цінність та авторські права

В американському книжковому дизайні все стабільно. Уже довгий час росте кількість типографічних експериментів, а на європейському ринку продовжується тенденція уваги до матеріалу видання книжок, тобто якихось поліграфічних оздоб.

Володимир Гавриш, книжковий дизайнер

Зараз найактуальніше в дизайні — певне спрощення й мінімізація засобів, які використовуються, з одного боку, а з іншого — відповідальність. Більше відповідальності при створенні дизайну — і щодо засобів створення, і щодо ідей, які він несе, як він потім впливає на користувачів і глядачів.

Яким чином у дизайні виражаються рефлексії авторів стосовно реалій життя під час повномасштабного вторгнення?

Альона Соломадіна:

Важливо, коли ці рефлексії втілюються в конкретних, життєствердних речах. У багатьох дизайнерів змінилися пріоритети, хтось почав створювати дизайн новітньої техніки та обладнання для ЗСУ, захисного одягу, взуття для військових, хтось розробляє інформаційний дизайн. І такі зміни в інтересах дизайнерів зумовлені запитом суспільства.

Сама я сфокусувалася на проєктах, які можуть репрезентувати Україну за кордоном, утверджувати українську культуру у світі. Головним постає питання доречності, багато дизайнерів в Україні замислилися над тим, як дизайн-розробка може допомогти та підтримати.

Коли графіка, предметний дизайн у стилі мілітарі створюються саме для військової галузі, то це зрозуміло, але постає питання щодо маніпулювання стилем мілітарі у створенні речей широкого вжитку.

Саша Биченко, дизайнер візуальних комунікацій, співзасновник та креативний директор студії Kultura

Складно говорити відсторонено, поки ми перебуваємо в стані повномасштабної війни. Як саме вона змінює дизайн в Україні, певно, можна буде говорити по певному часі. Але вже зараз можна точно сказати що спільнота стала більш згуртованою і впевненою у собі. Ми почали голосніше говорити про українську культуру, наші потреби, російську багатовікову культурну експансію.

Дизайнери та ілюстратори (вони найбільш активні) домагаються через розголос виключення росіян з головування в міжнародних професійних організаціях. Слідкують за випадками, коли росіяни приховують своє громадянство і раптом виникають на міжнародних конкурсах ледь не від імені українців.

Тріумф українських дизайнерів, fashion week, флешмоб з леопардами — як працює модна дипломатія

Візуальний бренд "Україна". Як дизайн комунікує зі світом

Чи існує візуальний бренд "Україна" чи бренд "війна в Україні"? Чи має він якийсь образ, який легко може впізнати і зчитати аудиторія у світі? Як він трансформується?

Альона Соломадіна:

Є сталий візуальний впізнаваний бренд України: соняшник, дівчинка з віночком на голові. На жаль, така візуалізація України ще є вигідною для багатьох і в самій Україні, і на Заході.

Багато хто ще впевнений, що Україна має залишатися на рівні нерозвинутої країни, яку будуть постійно навчати професіонали Заходу.

Зараз на міжнародних заходах цей образ починає витіснятися, українські дизайнери все сміливіше пропонують інші образи для презентації сучасної України. Пошук триває.

Шароварщина, український дизайн, україночка, Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року війни

Коли "війна в Україні" використовується як бренд, то часто очевидне маніпулятивне підґрунтя цього. Українці всьому світу продемонстрували і демонструють свою незламність, багато хто з іноземців мені казав, що вони не змогли б так захищати свою країну, і це найголовніше, що ми у собі відкрили: стійкість і сміливість, це дійсно сильні складові, і саме вони мають трансформуватися у "бренд" України в світі.

Богдан Стрільчик:

Напевно, це приглушена кольорова гама, здебільшого монохром або монохромізована графіка. Також це щось, що пов’язане із нашим побутом — або про скотч, або про протитанкові їжаки. Іде мова про досить важку, депресивну урбаністику, можливо, навіть дещо естетизовану.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Роботи Жені Полосіної та Анни Іваненко @polosunya та @anaivan

На відміну від патріотичного піднесення 2014 року, повномасштабне вторгнення стає ключовим символом комунікації, зокрема на західні ринки.

Так, час до часу трапляються синьо-жовті маркування, вкраплення етніки чи чогось такого. Але вони є маргінальними в дизайн-комунікації, це точно.

Цікаво, що другим за поширеністю візуальним кодом у нас є піксель, він часто з’являється в дизайнах.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Робота Жені Полосіної @polosunya

І третім, напевно, — віднайдення і актуалізація наших ілюстраторських, графічних і шрифтових знадібок, їхня інтеграція у сучасний дизайн-процес. Від Нарбута з Кричевським до чогось більш нішевого, більш локального.

Саша Биченко:

Наш головний бренд — це поліфонія наших голосів у світі та наша згуртованість. Під одним брендом (навіть найкращим) неможливо охопити всіх і донести всі потрібні меседжі.

Поки я пишу цей коментар, президент поїхав у Британію і Францію домовлятися про подальшу збройну підтримку з європейськими політиками. Десь працює бренд Brave Ukraine на ширшу аудиторію їхніх громадян. Музиканти збирають гроші на генератори на концертах. Ті з нас, хто працює з іноземними колегами, розповідають про те, що відбувається на війні. Тому наш головний бренд — це ми самі, наша активність і наші голоси.

Володимир Гавриш:

Звичайно, є речі в маскультурі, які формувалися одразу після початку повномасштабного вторгнення — наприклад, проєкт Banda з постерами, які були по всьому світі. Те, що найбільше запам'ятовується — це поєднання кольорів, також короткі текстові меседжі, які були на постерах.

Але це не можна назвати якимось брендом, адже це швидше стихійна реакція. Вона створена для того, щоб збільшити впізнаваність, підтримувати зацікавленість, але не факт, що це працює так само на сьогодні, як воно працювало в квітні.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року

Відповідно, таке поняття, як сталий бренд для України й війни в Україні, я не знаю, чи може бути сформоване. Час змінюється, наше ставлення, ставлення людей за кордоном змінюється і це природно. Відповідно, на кожен цей етап потрібні нові ідеї, нові посили й подачі. Поки що з такого нового я нічого не бачив.

Як дизайн комунікує зі світом, наскільки це потужний спосіб донесення ідей?

Альона Соломадіна:

Дизайн таким і виник, як потужний спосіб щодо візуальної комунікації, таким і залишається дотепер. Дизайн-рішення щодо ідей, які важливо донести, постійно змінюються, але як діяльність він глибоко увійшов у сучасне життя.

Після повномасштабного вторгнення я обрала інстаграм-сторіз як найбільш зручний медіум для передачі інформації світовій аудиторії.

На мій погляд, час плакату як жанру минув. Під час і після кожної війни з‘являються нові художні жанри, течії, зараз також відбувається такий процес. Щодо сторіз, то інстаграм має зручний інструментарій, яким можуть користуватися як професіонали, щоб робити більш складні композиції з типографії, так і користувачі без дизайн-освіти легко можуть опанувати інструменти сторіз. Головне, що і у такому застосунку все одно ідею повідомлення можна донести через дизайн. Важливо, що контент сторіз зникає через певний проміжок часу, що забезпечує комунікацію через актуальну для тебе інформацію.

Саша Биченко:

Дизайн — насправді один з найважливіших, в одному ряду з медіа, соціальними мережами, об’єктивною журналістикою та дезінформацією. Хоча дизайн іноді і сам по собі може нести певний меседж, але частіше він є "обгорткою" для ідей і повідомлень. Від того, наскільки якісною буде ця обгортка, залежить і те чи дійдуть ці ідеї до адресата взагалі, чи сприйматимуться ним довірливо або з підозрою, чи будуть зрозумілими. Лекцію з фізики елементарних частинок можна прочитати в автобусі людям, які їдуть на роботу, але чи буде це корисно?

Тож так, дизайн створює умови, щоб ідеї були донесені.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Кілька книг на полицях у Великій Британії. Фото: Катерина Яковленко / Суспільне Культура

Більше того, дизайнерам для роботи треба не так багато. Пам’ятаєте ті перші тижні повномасштабного вторгнення, коли ми всі сиділи по підвалах, не вилазячи з новин, було страшно і ми ще мало що розуміли?

Уже з першиих днів нам з харківським колегою Олександром Лихораєм вдалося організувати майже двотисячну спільноту дизайнерів, які почали "волонтерити" інформаційно: створювати інфографіку, мінісайти, інструкції, пости для соцмереж. Для українців — про заходи безпеки, боротьбу з окупантами, інструкції для цивільних. Для світу — заклики до допомоги, пояснення, що відбувається, протидію російській дезінформації.

Так само навколо себе згуртували дизайнерів й інші наші колеги. Таких спільнот було багато, кожна в якійсь своїй ніші. Але це мінімально наша заслуга, а насправді — всіх наших колег, які самоорганізовувалися та включалися в процес, хто з відносно спокійних міст, хто — буквально з підвалів під обстрілами.

Чи зберігається тенденція до того, що дизайн стає більш мінімалістичним? На що зміщуються акценти (текст, колір, форми)?

Альона Соломадіна:

Так, ця тенденція зберігається, мінімалізму в усьому вимагає наше сучасне життя, безпосередньо, коли усі твої речі мають вміститися в одну маленьку валізу, ти переїздиш з міста до міста, з країни до країни.

Такий спосіб життя кочівника став для мене новим, важким, це відображається на професійній практиці. Мінімалізм стає загальною формою буття. Саме у моїй практиці зараз акценти змістилися на колір. Війна викликала у мене потребу в кольорі на фізичному рівні, я оточую себе кольровим папером та яскравими речами, щоб це мені надавало енергії. Так само і у роботі наразі я пропоную візуальні рішення у яскравій гамі кольорів.

Жовтий і блакитний

Жовтий і блакитний: чому ці кольори стали трендом, чи досі вони в тренді? Де проходить межа доречності й чи є ситуації, де використання кольорів державного прапора стає недоречним? Також наскільки це явище поширене у нас і за кордоном?

Альона Соломадіна:

Використання жовто-блакитних кольорів працює як код, українські прапори на вулицях іноземних міст є демонстрацією підтримки з боку міжнародної спільноти. Зараз це прояв міжнародної солідарності, це глибше, ніж швидкоплинний тренд. Вступ України до ЄС відбувається де-факто зараз.

Коли я розробляла візуальну айдентику для українського павільйону на Франкфуртському ярмарку-2022, то мала чіткий бриф, що на цій події вважається недоречним презентувати країну дизайном у державних кольорах, і це саме позиція ярмарку. Ця вимога в першу чергу підштовхує представити країну більш неочікувано для іноземної аудиторії. Все ж таки використання державних символів як масове явище в роботах українських дизайнерів можна пояснити скоріше тим, що дизайнери у такий спосіб стверджують державність України.

Як виглядатиме український стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку: надихнули знищені мозаїки Алли Горської
Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Фото: кадр з візуалізації, Олександр Манукьянс

Саша Биченко:

Я розумію всю критику фарбованих у кольори нашого прапора парканів, як і пісень про "Байрактари". Так, іноді це виглядає трохи (або навіть і не трохи) недолуго, перебільшено, недостатньо естетично.

Чи хотіли б ми жити в містах, повністю пофарбованих в синій і жовтий? Ясно що ні. Але. Є речі, важливіші за дизайн. І насправді майже все важливіше за дизайн.

Дизайном ми опікуємося тоді, коли все добре: ми в безпеці, ми облаштовуємо свої будинки, вулиці, міста, покращуємо свій побут, розвиваємо бізнес.

Нещодавно я їхав повз містечка в Київській області, які побували в окупації. Чи непокоїть мене як дизайнера, що десь якось косо намальований український прапор, або те, як вписується в навколишнє середовище нещодавно встановлений флагшток з величезним прапором? Чи, може, якось недолуго реставрували зруйновану будівлю?

Аж ніяк. Для мене головне те, що мій прапор майорить над містом. Це означає одне: що я в безпеці, що я серед своїх, на нашій землі. Я радий, що будівлю нашвидку відремонтували й людям тепер є де жити або працювати.

На окупованих територіях України зараз розповсюджується рух "Жовта стрічка". Її активісти на знак спротиву потайки пов’язують стрічки на дерева і паркани, розклеюють наліпки з символікою та інформацією для жителів окупованої території. Чи непокоїть мене те, як зверстана така листівка? Аж ніяк.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Фото: Жовта стрічка/Telegram

Такий дизайн ніколи не здобуде "Ред дотів"Red Dot Design Award – одна з найпрестижніших премій у дизайні, яку з 1954 року вручає інститут Центру дизайну землі Північний Рейн–Вестфалія, Німеччина. У різні часи премію отримували Apple, Google та Sony., його не покажуть на "Каннських левах", але будь-які подібні прояви – це в першу чергу спосіб сказати "я українець, я боротимусь, це моя країна".

Українські креативні агенції відмовилися від нагород Red Dot, щоб передати кошти на ЗСУ

Володимир Гавриш:

Питання комплексне, місцями тут важко відділити життя й дизайн. З одного боку, ти можеш міркувати про це як дизайнер, а з другого — як громадянин, і це природно. Треба дивитися, на яку авдиторію це транслюється. Те, що ці кольори за кордоном є частиною якогось тренду й брендування України, це чудово, це те, що дозволяє швидко показати ідею, просто пов'язавши її з національним символом.

Якщо це відбувається в Україні — з одного боку, це природно, тому що це спосіб підтримки й нагадування, навіть певною мірою психотерапія.

Але з другого боку, є ризик знецінення, тому що кожне таке використання нівелює загальну цінність. Цей символ, ці кольори замилюються й стають менш важливими, надто поширеними, надто буденними.

Й у випадку дійсно потрібного використання це вже буде працювати гірше.

Але ці парканчики, які в кожному селі фарбують у жовто-блакитний, — так, до цього можна ставитися, як до шароварщини, але і як до бажання висловитися патріотично, при цьому відсутності розуміння, як це можна зробити по-іншому.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року, шароварщина
Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Коли ж це прапори, які майорять, коли ти заїжджаєш на деокуповані території, де будь-яке маркування кольорами прапора сприймається... ти не можеш це спокійно сприймати, це надто важливо, там воно несе набагато більше емоційного навантаження.

Тема складна, тут кожен має вирішувати для себе. Я як дизайнер розумію, що це дуже важливий, певною мірою, сакральний образ, і тому використовувати його будь-де не варто для того, аби він зберіг свою чистоту і важливість.

Про бум синьо-жовтого поєднання кольорів в Україні та світі – мистецтвознавиця Дар’я Шестакова

Щодо державних символів і прапора зокрема — в Україні існує закон про заборону їхнього використання (або імітації) в рекламних цілях (Закон "Про рекламу", стаття 8). Тим не менш, прапори й герби ми наразі бачимо повсюдно — як оцінити це явище?

Богдан Стрільчик:

У сфері маркетингових комунікацій дуже багато хто грішить тим, що прив’язує свій продукт до актуальних потреб, до так званих хот-топіків, і це викликає у багатьох людей, в тому числі у мене, спочатку обурення, а потім щире нерозуміння, як можна пов’язати шоколадний батончик із псом Патроном чи морозиво із перемогою, наприклад. Це просто трендові слова і штуки. Мене тут скоріше турбує питання не блюзнірства або якогось використання державної символіки, яка є для нас дуже важливою, особливо зараз. Мене більше турбує питання, для чого це, і чому я не бачу там креативності, якогось переосмислення.

Приклад використання державної символіки на одноразовій упаковці
Приклад використання державної символіки на одноразовій упаковці.

Тому що є приклади, комунікація, коли ці речі подаються хоча б у жартівливий спосіб (не маю на увазі державні символи). Наприклад, якщо ви називаєте свій кондитерський виріб "Борис Джонсонюк" і стилізуєте його під Бориса Джонсонюка відповідно, то це спроба в анекдот, легкий шарж. Тобто там принаймні є творчий мотив. А в інших випадках виходить просто лейблування.

Крім того, невмілим рукам легко знищити всю красу тризуба, який робив Кричевський, який є, на мою думку, одним із неймовірних прикладів того, як поєднується геральдика і бренд. Це наполовину геральдичний символ, наполовину логотип, наскільки він простий у використанні і зрозумілий. Незрозуміло, я не знаю, яким чином це регулюється, яким чином це допускається в комунікаціях.

Велика розмова про дизайн тризуб Кричевського
Великий державний герб УНР за проєктом В. Кричевського. 1918

Я і мої цехові колеги намагаємося цього уникати, окрім тих випадків, коли це передбачає контекст, тобто, наприклад, якщо йдеться про айдентику чи обкладинку для чогось, пов’язаного із власне символікою чи певними організаціями, наприклад, Пластовими організаціями, там можна собі дозволити таким чином інтегрувати державну символіку в дизайн. Але просто ось так маркувати продукт — це трохи дико, як на мене. Утім, нас це чекає найближчі роки. Чомусь у багатьох цільових аудиторій такі продукти викликають емоційний відгук і, можливо, приносять більше прибутків власникам цих продуктів, що для мене знову ж таки, залишається незрозумілим.

Гайд: як захистити своє авторське право на ілюстрації, фото, текст. Поради юристів

Володимир Гавриш:

Це закон, який написаний до активної фази війни. Він зрозумілий: пов'язувати якісь приватні інтереси з символами держави й тим більше використовувати їх для маркетингу — це некоректно. Вони мають окреме місце для використання, визначені простори й моменти і це надає їм особливої ваги. І, відповідно, кожна така реклама або будь-яке використання в публічному просторі їх нівелює.

Інколи це набуває геть нездорових проявів і про це варто говорити. Але ось мої спостереження — одного разу ми в Краматорську заїжджали до будки, де можна купити бургери, а там не так багато таких місць. Нам дуже довго їх робили і ці бургери виявилися з синьо-жовтими булками. В іншій ситуації ти б міг сприйняти це як якусь трешову подію, але там це було доречно.

Серед усього, що відбувається, такі геть неприйнятні для тебе в іншому середовищі прояви національної позиції там доречні. Це викликає емоційне піднесення.

Українські книги про війну

Як має або може виглядати книга про війну, в чому тут варто бути обережним? На які книжкові проєкти, які з’явилися за час після 24 лютого, ви б радили звернути увагу?

Альона Соломадіна:

Війна стала для нас важким випробуванням, також і у професійній сфері, багато засобів виразності стали неактуальними. Однієї книги про війну замало, їх має бути сотні, тисячі, які будуть говорити різними візуальним мовами, для різних аудиторій. Для мене найважливішим жанром зараз стала фотографія, документація, фіксація подій. Художні рефлексії на війну я, на жаль, перестала сприймати.

Тексти, інфографіка та документальна хроніка у форматі інформаційного дизайну зараз мають великий вплив на сприйняття аудиторії. Якщо говорити про книгу, як на мене, ця книга має містити саме такі складові візуального концепту.

Обережним треба у цій книзі бути щодо естетизації трагедії війни, маніпулювання шок-контентом, також у графічному супроводі не впадати в декоративність.

Після 24 лютого я мала можливість побачити деякі книжкові проєкти в онлайні. Інтерес викликав книжковий проєкт Oberih (Understructures). Для мене це цікавий експериментальний підхід до дизайну, сміливий пошук засобів виразності та точно знайдене рішення в розкритті теми війни.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Богдан Стрільчик:

Мені дуже подобається те, як зараз розвивається український книжковий дизайн, тобто як ми прожили цей ренесанс книжково-дизайнерської сфери з 2014 року. Він у нас дуже-дуже різноманітний, задовольняє багато і естетичних, і споживацьких потреб.

Мені подобається, як працює дизайн у видавництві "Віхола" з їхніми серійними оформленнями нон-фікшн і класики. Зокрема в них вийшла книга Світлани Поваляєвої “Мінлива хмарність з проясненнями”, вона виконана дуже добре.

У Олександра Михеда вийшла дуже хороша книжка "Котик, півник, шафка". Цікавий випадок, тому що це водночас і книжка про одну із найстрашніших воєн на території Європи, і це книжка для дітей. Вона виглядає як дитяча, але водночас трохи моторошна, тривожна. Ще була "77 днів лютого" у "Лабораторії". Це жахлива, дуже важка книга, але її стриманий дизайн дозволяє не ретравматизувати причетних людей і читачів.

Це, напевно, і є одним із найбільш важливих завдань книжкового дизайну у стосунку до геноциду, який ми переживаємо – не ретравматизувати.

Тобто функціонувати радше як застереження, ніж як документальний показ, тому що документалістику ми спостерігаємо. А тут потрібне якесь конденсоване осмислення, кроки назустріч читачам і українським, і закордонним.

Здається, ще в тій же "Лабораторії" були експерименти з Midjourney для обкладинки книги "З любов’ю – тато" Валерія Пузіка. Мені здається, це одна із небагатьох книжок на нашому ринку, у якій був застосований штучний інтелект.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Саша Биченко:

Трохи складно говорити про це, поки війна триває в активній фазі. Тут мова, напевно, може йти не тільки про книжки, але й про культурні та мистецькі практики загалом. Треба трохи відійти від стресу, болю і жаху, щоб мати змогу відрефлексувати події.

Делікатність та емпатичність зараз видаються особливо важливими. Тепер немає нетравмованих психологічно, ніхто з українців та українок не залишився осторонь. Але водночас кожен травмований по-своєму. І ми як суспільство вчимося бути більш чуйними та уважними один до одного.

Востаннє ми переживали такі інтенсивні зміни в суспільстві під час Революції гідності, анексії Криму та початку російського вторгнення на сході України. Мистецькі проєкти, які намагалися нашвидкуруч осмислити ці події, часто були недоречними або поверхневими. Це ставало зрозуміліше вже по певному часі.

Згадаймо той самий вже згорілий і чорний від сажі будинок профспілок, розмальований художником яскраво-рожевими цятками.

Будинок профспілок України 2014 рік дизайн Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Будинок профспілок України, 2014 рік. Фото: Олеся Котубей / Суспільне Культура

Натомість далі вирізнялися ті проєкти, які робилися пізніше, вже відрефлексовані та зважені. Як-от книга Юлії По "Барикада" про ландшафт Майдану Незалежності або її ж артістбук "Зелені чоловічки. Щоденник". Документальність та сила висловлювання тільки виграють від тактовності та емпатичності автора.

Зараз часто бачимо намагання якось "прикрасити сірі часи війни", розмалювати зруйновані будинки та техніку, "їжаків" на блокпостах якимись квітами, перетворити бетонні загородження на мультяшних персонажів. Захисники таких "прикрас" висловлюють аргументи від того, "що воно ж некрасиве", до намагання приховати війну від дитячих очей. Але війну від дитини не приховаєш, як не старайся.

Одна з його чеснот дизайну — це щирість. Дизайн не має приховувати, маскувати та прикрашати правду.

Цим займається або реклама (у кращому випадку), або пропаганда (у гіршому). Але тут і погода на стороні дизайну: фарбу змиють дощі та вітер. А якщо це нікому не нашкодить — то йой, най буде.

Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Розмальовані протитанкові їжаки в Дніпрі й Києві. Фото: Дніпро ТБ і УП

Утім, достатньо і книжкових небезпек на європейському ринку. Так, нещодавно розголосу набула історія з книжкою You Don’t Know What War Is. The Diary of a Young Girl from Ukraine ("Ти не знаєш, що таке війна. Щоденник дівчинки з України"), яка від імені маленької дівчинки з Харкова розповідає про війну. Вона вже видана у Британії, планується видання іншими мовами (зокрема й українською). Але виявилося, що сюжет книжки просякнутий проросійськими наративами.

Такі кейси треба широко обговорювати на світових майданчиках. Поки з цим дають раду окремі активісти, але хотілося б, щоб на рівні міністерств також було більше уваги до контрпропаганди в креативних індустріях.

Мій особистий топ останнього року:

  • серія "Неканонічний канон" від "Віхоли" та видання Воннегута "Божої вам ласки, містере Роузвотере" від "Вавилонської бібліотеки" як приклади чудово оформленої художньої прози;
  • каталог українського павільйону на Венеційській бієнале про роботу Павла Макова "Фонтан виснаження" від IST Publishing та "Онуфрій" від "Родоводу" серед мистецьких видань;
  • "Довідник безбар’єрності" від IST Publishing як найважливіша і найпотрібніша книга останнього року;
  • другий друкований випуск журналу Telegraf Magazine (видавництво ArtHuss), який буквально фіксує сучасну історію українського дизайну.
Велика розмова про дизайн. Візуальний бренд "Україна", жовтий і блакитний кольори, книжковий дизайн, рефлексії року
Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

Володимире, розкажіть про збірку "Повітряна війна і література" авторства В.Ґ. Зебальда, яку видає ist publishing, дизайн для якої розробили ви. Обмежена кількість кольорів, стримана ілюстративність — такий підхід не випадковий?

Володимир Гавриш:

Це перша книжка з серії книг різних авторів, які розповідатимуть про культуру й війну і якісь їхні, можливо, неочевидні зв'язки. Те, що це серія, накладає певні обмеження для дизайну, тобто треба було придумати дизайн, який би був деякою мірою універсальним для всіх текстів.

Почалося все з пошуку формату, бо це одна з найважливіших для мене речей, коли я працюю над дизайном книжки. Зважаючи на реалії, в яких ми живемо, мені здається, невеликі, камерні формати й м'яка обкладинка дозволяють швидше взяти з собою книжку, мати її в бомбосховищі. Щоб вона займала мало місця, була ближчою до читача — це є ознакою нашої дійсності.

Коли ми визначилися із цим, почалася робота над обкладинкою, версткою всередині. У тексті Зебальд аналізує наслідки килимових бомбардувань Німеччини часів Другої світової війни і те, як це було відрефлексовано німецькими авторами.

Коли я познайомився з текстом, з'явився чіткий образ — ці авіанальоти переважно відбувалися вночі. Так виникла ідея темно-сірого картону, який використаний для обкладинки, і чорного патерну, який буде змінюватися від книжки до книжки, але буде нести емоційно навантажені елементи — у випадку з Зебальдом фрагменти вибухів, фрагменти документальних зйомок з бомбардувальників. Звичайно, це все оброблено в певний орнамент, який лише кількома елементами нагадує про те, що там насправді відбувається.

Поверх цього накладається типографіка — у цьому випадку був використаний червоний колір, кольорове поєднання темно-сірого, чорного й червоного — мені здається, що вони створюють емоційний заряд, але в той же час не дають багато конкретики, що теж важливо.

Бо текст складний і коли ми зараз це читаємо, нам зрозуміліше, ніж якби ми читали цей текст рік тому. Але мені видається, що використання будь-яких конкретних образів зараз та й надалі не потрібне для дизайну на таку тематику. Тому що такі образи для людини, яка не знайома з війною, не дадуть розуміння, а будуть швидше загальним, порожнім маркетинговим ходом. А для людини, яка розуміє, про що цей образ, вони будуть зайвим, недоречним нагадуванням. Вона не для цього бере читати цей текст. Мій підхід у тому, що обкладинка не має зловживати конкретикою.

Сашо, ви були в журі конкурсу  "Найкращий книжковий дизайн-2022", тож цікаво поговорити про те, за якими критеріями ви обирали переможців, які проєкти стали улюбленими, як би ви тенденційно оцінили вибірку українських книг, які переглянули?

Саша Биченко:

Суддівство насправді було досить непростим, адже попри меншу кількість поданих книжок (цього року, як зазначили організатори, приблизно вдвічі менше, ніж торік), їхня якість все ж таки зростає. Особисто мене вразило, що попри всі складнощі цього року під час повномасштабного вторгнення автори, дизайнери та видавці все ж знаходять сили та наснагу для продовження роботи. Якусь книжку на конкурс привезли ледь не з-під обстрілів.

Мені видається, що одна з запорук успішної України в майбутньому — це креативна економіка, і ті тенденції, які я спостерігаю за останні роки, дають привід для оптимізму. Це і покращення якості дизайну, і видання класичного нонфікшену в українському перекладі (це досі наша величезна незаповнена ніша), і зростаюча сміливість видавництв, і те, що з’являється все більше авторських, експериментальних підходів, і те, як малі інді-видавці стають помітними гравцями на ринку, змінюючи його правила.

Звісно, повномасштабне вторгнення уповільнило деякі процеси. Але вони гальмуються тільки тимчасово. Натомість і серед професіоналів, і серед читачів тільки зміцнюється цікавість до наших власних культурних надбань (зокрема й візуальних), ми почали помічати і заповнювати порожні ніші та просто набралися сміливості та мотивації для створення власного культурного продукту замість заміни його російським сурогатом.

Важливим критерієм для мене є увага до всіх деталей (а їх насправді безліч у будь-якій книзі. Адже робота дизайнера з текстом дуже багатошарова і книгу ми роздивляємося ніби в кількох масштабах, то віддаляючись, то дуже зблизька — з будь-якої перспективи книжка має виглядати цілісною.

Та найголовніше для мене — відповідність дизайну книги сьогоднішньому дню. Дуже дивним виглядає, коли продукт робиться у ХХІ столітті, а виглядає, ніби його зробили ще в 90-ті, а то й раніше. Мені пощастило працювати з книжками зокрема і про українську візуальну історію. Тож я неодноразово мав можливість пересвідчитися, що сучасний дизайн, з повагою до матеріалу та в хорошому сенсі (та до певної міри) "модний", тільки допомагає залучати аудиторію та сприяє продажам.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок