Як відмічати Різдво та Новий Рік під час війни та чи доречно це зараз? Як змінилися соціальні правила свята? Як не нашкодити тим, хто втратив близьких? Чи є місце святкуванню в окопах? Нам допомагають розібратися письменник та засновник YouTube-каналу "Твоя підпільна гуманітарка" Остап Українець та психотерапевтка Вероніка Конончук. Також згадаємо про головну ялинку України як неодмінний символ різдвяних свят.
Ялинка
Навіть такий звичний елемент свята, як ялинка, цьогоріч викликав сумніви ─ чи доречні різдвяні прикраси, коли навколо стільки горя та руйнувань. Деякі українські міста після опитувань жителів відмовилися від ялинки. У Харкові різдвяні декорації облаштували в метро, туди й запрошують святкувати в новорічну ніч. Головну ялинку України на Софійській на площі все ж таки після деяких вагань поставили. Вона майже втричі нижча від тогорічної — всього 12 метрів — та прикрашена синіми та жовтими кульками з минулих років, білими голубами та прапорами країн-союзників, що допомагають Україні боротися з російськими загарбниками.
Читайте також: "Ялинки незламності: де встановили головний символ різдвяно-новорічних свят"
Енергоощадні гірлянди на ялинці підключені до генератора. Київ не витрачав бюджетні гроші на ялинку, вона з'явилася коштом благодійників та бізнесу. Різдвяного ярмарку, фудкортів, розважальних заходів не буде через війну. Але всі українці, які не будуть спати в новорічну ніч, загадають одне й те саме бажання. І коли воно здійсниться, до нас у наступному році повернеться і новорічний ярмарок, і величезна яскрава ялинка, і новорічний настрій.
Щодо святкувань: вони загалом необхідні. Не в тому плані, що кожен на Різдво має як стій йти до церкви чи на Новий Рік ставити ялинку з гірляндами. Просто свята — це доволі важливий чинник, так би мовити, "культурного здоров’я". Збираючись за щорічними обрядами, ми маємо змогу пригадати, "оновити" свої соціальні контакти. Спільне виконання однакових дій робить нас ближчими.
Зрештою, маємо юдейсько-християнську традицію, в якій проводить зимові свята більшість українців. Юдейська Ханука, що припадає саме на кінець різдвяного посту в західній церкві — свято саме про стійкість під час випробувань. І християнська, і світська новорічна символіка звертається до важливих сьогодні мотивів: це перемога світла, це повернення світла після найтемнішої години, це новий світ, настання якого ми бачимо на обрії. Навіть якщо ми заплющимо очі на велику культурну необхідність, зимові свята — це та історія життя і перемоги, яка навряд чи комусь із нас буде зайвою.
Можна, звісно, казати, що "це все просто обряди", маючи на увазі, що "магія" цього святкового періоду існує лише в головах тих, хто святкує… Але нам насправді й не треба, щоб ці обряди працювали деінде. Люди просто відчувають потребу у спільних діях, в ритуальних вчинках, які будуть єднати їх з ближніми, полегшувати сприйняття "свого". У перші роки Першої світової Різдво намагалися святкувати в окопах саме через його роль як соціального свята.
Безліч родинних історій в Україні згадують саме свята під окупацією чи під час війни, бо сам процес єднання дозволяє нам прив’язатися до реальності.
Ясна річ, тут не йдеться про якісь обов’язкові елементи святкування чи навпаки — елементи, яких треба позбутися, щоб усе було правильно. Те свято, яке ми тут обговорюємо, йде зсередини людської спільноти. Окрім будь-якої персональної цінності — релігійної, культурної чи соціальної — свято нині варто розглядати як спосіб зміцнити свою спільноту".
"Там, де є люди, є місце всьому людському. Щоправда, в окопах доступний спектр атрибутів для свята суттєво вужчий, ніж у цивільному житті. Але ми з вами бачимо регулярні приклади того, що наші військові самотужки або з допомогою волонтерів і близьких знаходять сили та створюють можливості для того, аби жартувати, співати, танцювати, майструвати щось, готувати смаколики, доглядати за улюбленцями, писати вірші, вести щоденники, робити сюрпризи та подарунки близьким, що ведуть боротьбу на своїх цивільних фронтах. Власне, часто саме військові нагадують цивільним, що вони воюють і задля того, аби в тилу їхні земляки могли мати гідне життя, сповнене потрібного, цінного, а також радісного", ─ каже психотерапевтка Вероніка Конончук.
Читайте також: "Нічого святого: як Радянський Союз репресував Діда Мороза, а потім взяв його до себе на службу"
Святкувати — чи це взагалі доречно зараз? Як святкувати, щоб нікого не зачепити та не образити?
Не існує універсального рецепта. Українці боронять у війні своє право на повноцінне життя, а конкретні його складові у кожної людини свої. Місія українців — посеред зовнішніх нездорових обставин приходити до здоров’я. У нас усіх є певний запас ресурсів, у тому числі емоційних. Саме вони рухають нас вперед за несприятливих обставин. І кожному потрібно поновлювати ці резерви так само, як запаси води, провізії чи заряджати павербанк при нагоді.
З результатів соціологічних опитувань і з того, чим діляться зі мною клієнти під час консультацій, бачу, що українці мають рішучий намір радувати близьких подарунками й в умовах війни. І це теж для мене як для професіонала та як для людини – приклад незламності. Ми маємо намір уперто виборювати своє щасливе життя та докладати зусиль, аби хороші речі продовжували відбуватися
Можливо, серед трендів подарунків під ялинку цього року опиняться термобілизна, туристичні пальники, свічки, ліхтарики, набори харчів для укриття, аптечки, павербанки, зарядні станції, паперові книги й інші корисні речі. І, якщо нам вдасться "запакувати" нашу любов і турботу у якийсь матеріальний вияв, котрий допомагатиме близьким справлятися з труднощами повсякденного життя, стане підтримкою для локальних бізнесів – це також буде інвестуванням у позитивні мікроподії, а отже, і в добробут як зовнішній, так і внутрішній.
Чим жорсткіші умови довкола нас, тим ціннішою є навичка помічати маленькі радощі, створювати їх, просити про них ─ нанизувати їх одна до одної у намисто життя, яке для нас буде символом перемоги людяного, доброго, чуйного, винахідливого, мудрого, іронічного над найбільш суворими обставинами.
Читайте також: "Чому все більше українців підтримують перенесення Різдва: коментуємо результати соцопитування"
Звісно, є якісь загальні обмеження, продиктовані здоровим глуздом. Війна змінила ряд правил. З’явилися нові правила соціальної поведінки, продиктовані спільними викликами та повагою одне до одного. Зокрема: дотримуватися комендантської години, не використовувати піротехніку, не вмикати надто голосно музику, свідомо обмежити споживання електроенергії навіть тоді, коли ми маємо до неї доступ.
Втрата близьких
Для багатьох українців ці різдвяні та новорічні свята стануть першими після втрати близької людини. Оскільки традиційно це родинні свята, то відчуття втрати може посилюватися у процесі підготовки та безпосереднього святкування. Людина, що проживає скорботу, може хотіти усамітнення, а не спільного святкування. І вона має на це право. Ми зі свого боку маємо право запросити, можемо бажати підтримати та допомогти, але мусимо пам’ятати, що непрохані та небажані спроби допомогти та підтримати завдають болю та шкодять.
Тобто ми маємо бути готові почути та прийняти відмову навіть на нашу найщирішу пропозицію, котра особисто нам видається найкращим варіантом зарадити чужому лиху. Для іншої людини це може бути не так. Людина може відмовитися від нашого запрошення взагалі; може долучитися ненадовго тією мірою, у якій має на це сили, адже спілкування теж потребує сил, яких може не бути у того, хто проживає скорботу; а може прийти та посеред зустрічі відчути, що підкотили емоції та от саме зараз хочеться побути на самоті або ж навпаки дозволити собі поплакати й бути прийнятою ось такою, сумною, навіть під час свята. Коли ми дозволяємо собі та близьким мати право на проживання усіх емоцій, ми практикуємо одну з найбільш цінних форм любові та підтримки.
Якщо людина бачить, що її смуток не намагаються засудити чи прогнати штучною радістю, за будь-яку ціну підбадьорити, натомість готові прийняти як даність і просто бути поруч, не занурюючись у те ж саме почуття, але визнаючи його право мати місце – це додає сил і це привносить особливу красу та зрілість у взаємини.
Алкоголь
Цьогоріч є сенс свідомо обмежити споживання алкоголю при святкуванні. Алкоголь справді розслабляє. Водночас він знижує самоконтроль і притупляє мислення. Надмірне вживання алкоголю може спричинити виплескування назовні глибоко захованого гніву. Злість на обставини, котрі щодня несуть загрозу нам, нашим близьким, нашим цінностям є природною та здоровою реакцією.
Проте у ясній свідомості у нас є спроможність знаходити для неї конструктивні та безпечні передовсім для нас самих способи вираження. У стані сп’яніння злість та лють мають усі шанси вилитися не на далекого ворога, а на того, хто поруч: на близьку людину чи сусіда.
Якщо ж святкування не обійдеться без повітряних тривог і обстрілів, то є ризик пережити страх, а може, й панічну атаку, посилену дією алкоголю. Також слід пам’ятати, що алкоголь має і депресивну дію. Він може спровокувати сильний смуток. Усі ці типові ефекти навряд є бажаними супровідниками свята.
Висновок
Не святкувати – це нормально. Святкувати, дотримуючись певних правил, з оглядом на війну – це нормально. І навіть бажано, бо людина – соціальна істота, а святкування разом зміцнюють наші соціальні зв'язки.
Не святкувати – нормально. Як і не мати настрою та сил на веселощі. Прислухайтеся до себе, що зараз потрібно саме вам.
Щасливого Нового року попри все. І давайте всі разом загадаємо у Новорічну ніч, щоб 2023 став роком нашої перемоги.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
