Однією з ключових причин нападу Росії на Україну є історична. Мовляв, тут "Русская земля", "Русские святини", "Киев – мать городов русских", мовляв, їхні звитяжні "русичи" "собирают русские земли". Проте факти свідчать, що до Русі та її надбань Росія не може мати стосунку. Що це за факти? Як Росія фальсифікувала свою історію? Як бути з історичною пропагандою? Що нам робити, аби позбавити Росію фантомних болей за українськими територіями?
Можна перерахувати багато причин, чому Росія напала на Україну. Політичних, економічних, територіальних, лінгвістичних, релігійних, історичних тощо. Усі вони – безпідставні спроби виправдати вторгнення в Україну і у 2014, і у 2022 роках. Усі вони – абсолютна у своїй нахабності та брехливості пропаганда. Усі вони – спроби завуалювати справжні мотиви Путіна і його кривавої армії – завоювати Україну.
Але саме "історичне підґрунтя" цієї війни – один з найсильніших елементів російської пропаганди. Адже завдяки російській історії росіяни вважають, що так звана "спеціальна воєнна операція" – це просто повернення їхньої історичної землі, що вони мають право направити на істинний шлях свого "молодшого брата", що вони здійснюють хрестовий похід з відвоювання їхніх святинь в "укрофашистів". Окрилені своєю вигаданою історією, вони відчувають себе героїчними "русичами".
Читайте також: "Чи можлива Росія без царя – пояснює Олег Криштопа"
Судячи з російських підручників і нових шкільних методичок, це так зване "історичне підґрунтя" починається з Русі. У нього входять колишні мовна єдність, а також культурна, релігійна, територіальна, етнонімічна, династична тощо.
Ми наведемо факти, які спростовують існування цих ефемерних колишніх єдностей. Розглянемо трохи довший часовий проміжок, ніж часи існування Русі. Розглянемо також поструську історію до часів початку Російської імперії, тобто до часів, коли історія була повністю перекручена і сфальсифікована. Побачимо, якою була політична, культурна, мовна, релігійна дійсності станом від IX до XVIII ст. у частині світу, яку історики іноді називають "Руссю в широкому смислі слова".
Спростуємо кілька фейкових постулатів, на яких тримається російська історія, наприклад, міфічність Рюрика і Рюриковичів, міфічність "собирания русских земель", міфічність існування поняття "Русь в широкому сенсі", понять "Київська Русь", "Київ – мать городов русскіх", "братній народ" чи те, що тиранію в Росію принесла Орда. Також підкажемо, якою є справжня історія Росії та звідки вона має починатися.
Деякі спростування
Русь
Русь існувала лише на території сучасної України. Завдяки дослідженим першоджерелам жодних дискусій у цьому питанні не може бути. Першоджерела цього твердження – літописи. Зокрема, Повість временних літ, Новгородський літопис. У цих текстах є понад 700 згадок про Русь IX-XIII ст. І всі вони свідчать – територія Русі не існувала за межами Київського, Переяславського та Чернігівського князівств. Ось три очевидні дослідження істориків. Усі інші версії – це лише фантазії.
Цей факт легко перевірити власноруч в онлайн-режимі. Відкрити будь-який список Повісті временних літ, через пошук (F5) написати "рус" і знайти усі згадки. У жодній з них нема вказівки на те, що Русь – це Новгород чи Псков, чи Полоцьк, чи Володимир-на-Клязьмі, чи Рязань, чи Суздаль, чи будь-де інде. Навпаки, ці міста і землі часто протиставляються Руській землі. Загалом це не були території Росії чи Білорусі.
- "...поиде Дюрги с Ростовци и съ Суждалци и съ всими дѣтьми в Русь"
- "Изяславъ да дары Ростиславу, что отъ Рускыи землѣ и отъ всихъ царьскихъ земель, а Ростиславъ да дары Изяславу что отъ Верхнихъ земль и отъ Варягъ"
- "Иде архепископъ новъгородьскыи Нифонтъ въ Русь"
- "Приде кнѧзь Всеволодичь Ст҃ославъ . с Новгородци и с Половци с поганъıми и с Черниговци . на Всеволода Юргевича (в Судзаль – ред.)"
Після нашестя Орди у середині XIII ст. Русь просто перестала існувати як державне утворення. Усе, що було потім – це окремі, інші князівства, королівства, царства. Усі назви, пов’язані з Руссю – похідні від корінної землі. Центр Русі з містом Київ ніколи не був у іншому місці. Хіба що, крім уживаної у латиномовних джерелах назви Галицького князівства – Королівство Русь, яке з’явилося відразу після зруйнування Русі татаро-монголами.
Тож Росія, центр якої знаходиться за 800 кілометрів, не має права претендувати на правонаступництво Русі, на території Русі, на кілька століть її історії.
Северо-Восточная Русь
"Северо-Восточная Русь попала в ордынскую зависимость…” – Путін у статті "Об историческом единстве русских и украинцев". Ніколи не існувало жодної іншої Русі, крім територій Київщини і навколо неї. З таким самим успіхом, як Путін у своїй статті писав про Північно-Східну Русь, зараз можна говорити про Русь Брайтон-Бічеську в сучасному Нью-Йорку. Коли чуємо "Северо-Восточная Русь", "Новгородская Русь", "Московська Русь" тощо, розуміємо, що нас вводять в оману.
Київська Русь
Те саме і з Київською Руссю. Термін "Київська Русь" вперше використав аж у 1837 році історик Михайло Максимович. Ніколи раніше, у доімперські часи, цього терміну не існувало. Таким чином допускалися існування й інших Русей – Новгородської, Московської, будь-якої іншої, що розмивало чіткі території Русі. Що дозволяло претендувати на Русь іншим територіям.
Читайте також: "Правління Миколи І – імператора, якого історики порівнюють із Путіним"
Як бачимо, у Максимовича використовуються й інші ніде не згадані у літописах поняття, зокрема "русси", "Южная Русь". Так само і зараз Росія намагається впровадити вигаданий термін "Древнерусское государство", тим самим завуальовуючи поняття Русь.
Русич
Цікавим мемом є термін "русич”, який дуже часто вживається в російській ойкумені для позначення історичної величі народу, який ніби-то був їхніми історичними предками, для позначення воїнів, героїчних звитяжців тощо. Наприклад, у Росії існує диверсійно-штурмова розвідувальна група "Русич", яка також окуповує українські території.
Проблема в тому, що термін "русич" в історичних першоджерелах вживається лише двічі. До того ж, лише в одному тексті. До того ж, в художньому творі. До того ж, оригінал тексту не зберігся. У "Слові о полку Ігоревім". Більше ніде і ніколи в історичних джерелах не вживається "русич". Нуль разів.
Ось єдині цитати:
- "Русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша"
- "Ту пиръ докончаша храбріи русичи".
Тож, "русичі" – це поетична прикраса. Мешканці Русі ніколи себе так не називали.
До речі, російська Вікіпедія вводить в оману, стверджуючи про 4 згадки терміну "русич" у "Слові…". У інших випадках вживаються або "русици" або інші варіації.
"Слово о полку Ігоревім"
Більшість істориків схиляється до того, що річка Каяла, на якій відбулася битва з половцями, описана у "Слові о полку Ігоревім", знаходилася не на території сучасної Росії. І сам князь Ігор був князем у містах сучасної Сіверщини.
Отже, ні "Слово о полку Ігоревім", ні термін "русич", ні територія подій "Слова…" не мають жодного стосунку до історії Росії.
Русин як назва національності
Самоназвою ж мешканців територій Русі були русини. Або рутени (rutheni), в артикуляції європейських писемних згадок.
Основними свідченнями про етнонім "русин" X-XIV ст. є літописи.
ПрикладиЦитати за виданням [ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 21-35.]:
- "кто оубиєть крс̑тьӕна Русинъ . или хрис̑тьӕнъ Русина . да оумреть" (912 рік)
- "или Русинъ или Грѣчинъ".
Після розпаду Русі етнонім русин поширився серед мешканців територій саме сучасної України. Так, основними свідчення про самоназву "русин" XIV-XVIII ст. є згадки про студентів з території сучасної України в європейських вищих навчальних закладах.
До часів російської імперії етнічними землі сучасної центральної, північної і західної України займали русини. До російської імперії не існувало жодних малоросів як ентоніму. Існували лише русини, починаючи щонайменше з X ст. і до зміни самоназви на "українець" орієнтовно у XVII-XVIII ст.
Отже, з точки зору етноніму, самоназви, національності в сучасному розумінні, правонаступниками Русі є мешканці сучасних територій України. Саме русини, а не "русские", і ось чому:
"Русский" як самоназва
Поняття "русский" – це насамперед конфесіоналізм, а не національність.
За місцем започаткування Церква Київської митрополії називалася руською. За цим же принципом були грецька, болгарська, сербська церкви тощо. Терміни "русский" і / або "правовірний" вживалися у сучасному значенні "православний".
Наприклад, у книзі "Московія" (1586 рік) особистого представника Папи Римського у Східній Європі Антоніо Поссевіно, який кілька разів був у Московії, вказується: "Московія по традиції дуже залежить в справах релігії від Русі, яка знаходиться під владою польського народу (зовсім нещодавно московські єпископи затверджувалися київським митрополитом руської віри)".
"Багато неприємностей сталося через Шевригіна, чи, швидше, через його супутника, що колись був католиком, потім лютеранцем, і, зрештою, загрузнув у помилках руської віри".
Також у літописах на позначення православності писалиЦитата за виданням [ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 112-136.] саме "правовірний", "права віра":
- "инѣмь приходѧщимъ правою вѣрою . даєта ицѣлениє"
- "правовѣрнии цри"
А поняття "православний" до кінця XV ст. вживалося рідко і в розумінні "християнський" взагалі. Православними могли називали, наприклад, і католиків, і монофізитів тощо.
Християнство на території Залісся поширювалося з Русі. Тож, наприклад, коли заліські тюрські чи угро-фінські народи охрещувалися, вони ставали русскими, тобто православними. Не за національністю, а за віросповіданням.
А за національністю населення і далі лишалося татарами, болгарами, московитами тощо. Отже, "русский" – це хрещена людина будь-якої національності. До часів Російської імперії назви національності "русский" не існувало. До того ж, в часи імперії її мешканців називали росіянами або великоросами. А це – аж ніяк не за релігійною ознакою.
Поняття "Русь в широкому сенсі слова"
Поняття "Русь в широкому сенсі слова", звісно, не існувало в часи Русі. "Русь в широкому сенсі слова" – це території, на які розповсюджувалася руська віра, або території, з які платили данину в Русь. Проте це поняття і ці території використовуються російською історією і пропагандою на позначення російських земель. Воно використовується зокрема для того, щоб поширити вплив сучасної Росії на території, які входять у це ефемерне поняття.
Для окреслення "Русі в широкому сенсі слова", наприклад, використовується "Список руських міст далеких і близьких", укладений аж наприкінці XIV ст, відомий за списками XV-XVI ст. Укладення "Списка" пов'язують з іменем митрополита Кипріана, це насамперед релігійний документ. У цьому списку – перелік з 358 міст. Серед цих міст є болгарські, волоські (молдовські). Чи могли бути молдовські і болгарські міста у 14 столітті "русскими" з точки зору національності? Ні. Бо у той час уже існував термін для позначення людини, яка жила в Русі або походила з неї. Це термін "русин".
Отже, це карта міст, де була поширена руська церква.
Читайте також: ""Русский мір" – єресь чи неонацизм? Розбирається Костянтин Дорошенко"
Також досліджені і нанесені на мапи міста, які згадані в літописах до монгольської навали. Російські дослідники пишуть про ці міста і як про міста Древньорусского государства, і як Древньої Русі, і як Київської Русі. Мовляв, це і політична, і мовна, і релігійна, і культурна, і етнічна цілісність росіян, українців і білорусів. Мовляв, ось які руські землі потрібно об’єднати. Мовляв, ось туди Росія має право вводити танки.
Ця карта – не про політичну єдність, тому що, наприклад, Новгородське князівство не платило данину в Київ з 1136 року. Не культурну чи етнічну єдності, бо Муром, Рязань і багато інших міст не були започатковані східними слов’янами. Не про мовну єдність, бо живі мови на Півночі й на Півдні були різні. Це поширення місцевого християнства.
Різниця між руською, московською, словенською мовами
Для читання церковних текстів використовувалася писемна мова, впроваджена Кирилом та Мефодієм (або їхніми учнями). Тобто той же татарин чи мерянин, прийнявши руську віру, з часом переймав і мову. Особливо, коли хрестили все його поселення, регіон і місцевими центрами ставали церкви. Здавалося б, ось відповідь, що руський – це той, хто говорить на руській мові. Ні.
Самоназва тодішньої церковнослов’янської мови була – "словенський язик". У ті століття "руський язик" – це жива мова мешканців територій, які зараз належать Україні і Білорусі. Згодом руська мова була державною, діловодною мовою Литовського князівства. На території Росії, однак, руської мови ніколи не було. Там була церковнослов’янська, тобто словеньска.
Існує чіткий розподіл між мовою русинською і словенською. Про це свідчить, наприклад, словник Лаврентія Зизанія, виданий у 1596 році "Лексис".
Тож Росія не може претендувати на назву "руська мова" чи "русский язык", оскільки ця мова була поширена на територіях сучасної України та Білорусі. Натомість у Московському князівстві з’явилася московська мова. І ось чому:
Московитська мова – не руська
Наведемо кілька першоджерел XV-XVII ст, які свідчать, що російську мову називали саме московською.
Є важлива для історії Московії праця італійця Антоніо Поссевіно. В абзацах, де йдеться про місцеву мову, російські перекладачі вводять в оману, називаючи московитську мову "руською".
Варто поглянути на оригінальний уривок, переклад на російську й український переклад. Навіть без перекладу ми не бачимо в оригіналі слова "слов’янський" або його варіацій. Також без перекладу ми бачимо, що в оригіналі згадується слово Moscovitica, що росіяни перекладають як "русский".
- "Jam quod attinet ad Sacrum, officiave Divina haec omnia Rutenice, seu potius lingua Moscovitica recitantur, quae fere prorsus eadem est, qua subditi Poloniae Regis Rutheni utuntur".
- "Что же касается богослужения и исполнения церковных обрядов, то все это делается на славянском или, скорее, на русском языке, а он почти таков, как язык, принятый у русских подданных польского короля".
- "Тепер, що стосується Священних і Божественних чинів, то все це читається по-русинськи, точніше по-московськи, що схожий на той, який використовують русинські піддані польського короля".
І ще один приклад російської фальсифікації з цього ж джерела. При перекладі російські перекладачі плутають російську мову, московитську і русинську, в той час як в оригіналі русинська і московська мови чітко розмежовуються:
- "Nec vero Slavicam linguam norunt, nisi quantum haec cum Polonica, Ruthenica, et aliis ejusmodi sic habet affinitatem, ut quem Moscvam misi Sacerdotem, natione Slavum, is pleraque jam multa Moscoviticae linguae statim assequebatur".
- "Они не знают славянского языка, хотя он настолько близок к польскому и русскому, что тот священник, славянин по национальности, которого я послал в Москву, уже очень скоро стал многое понимать из московитского языка".
- "І справді вони не знають слов'янської мови, хіба що вона споріднена з польською, русинською та іншими подібними, так що священик, якого я послав до Москви, слов'янська нація, він одразу освоїв московитську мову".
Або ще один приклад, де вказується про існування московської мови. Тези місіонера Ботвіді для шведського короля. "Я був позбавлений знань в московитській мові".
Друге джерело – вчений Михайло Ломоносов (він підписувався саме як Михайло).
По-перше, у його праці ніде не вживається поняття "русский язык". Натомість для позначення російської мови він пише "московский діалект": "2...главныхъ Россїйскихъ дїалектовъ, которые суть три: Московской, Сѣверной, Украинской".
Цікаво, що у XX ст. були опубліковані рукописні "Материалы к Российской грамматике" Ломоносова. І там, у друкованому виданні ХХ століття українська мова заміняється на "малоросійську". Самих рукописних оригіналів у мережі не існує.
Або ще один приклад. Видання Іллі Копієвського за 1707 рік. "Введення в граматику словеноросійську, або московську". У назві також чітко згадано про московську мову. Цікаво, що терміну "русский" тут нема.
Отже, російська мова у часи до Російської імперії й на початках її існування називалася московитською або московською.
Російська мова – це не "русский язык"
Власне російська, або краще московська мова, утворилася орієнтовно у 16 столітті на базі староболгарської, з впливом тюркської лексики і субстратами угро-фінських мов. Місцева мова, якою спілкувалися в Русі, практично не впливала на мову, якою спілкуються в Росії. Вплинула лише писемна мова Русі.
Як саме це відбувалося?
Після хрещення Русі в 988 році церковні тексти Русі IX-XIV ст. записувалися староболгарською мовою, тобто церковнослов’янською. У часи, коли було прийняте хрещення, на території сучасної Росії, навколо якої сформувався політичний центр у XII-XIII ст. (сюди не враховуємо завойоване Москвою Новгородське князівство у XV ст.) мешкали угро-фінські племена – мокша, ерзя, мурома, мордва, мордва, пермь тощо. З ходом займання нових земель князі ставили тут свої міста, а також заволодівали уже наявними центрами угро-фінських племен. Наприклад, Рязань – центр народу ерзя, Муром – центр народу мурома.
Угро-фінські племена під час християнізації з часом переходили на церковнослов’янську мову і в побуті. Також ця мова прижилася в місцевих монастирях, взагалі в релігійному середовищі. Під час переходу на церковнослов’янську у вимові місцевих народів лишалися фонетичні звички своїх рідних мов. Так виникає, наприклад, акання.
Російський мовознавець В.Литкін дійшов висновку, що "акання" в російській мові виникло під мокшанським впливом ("Ще до питання про походження російського аканняПитання мовознавства. – N 4. – 1965 рік"). Найбільш древнім типом якання (акання після м'якого приголосного) вважають архаїчний. Він був поширений у басейнах верхньої та середньої Оки та міжріччя Оки та Сейму, тобто на території сучасних Курської, Орловської, Тульської, Рязанської областей
Ця суміш зрештою стає московським койне, на базі якої уже в XVII-XVIII ст. науковці і лінгвісти визначають сучасну писемну російську мову.
Чому сучасна російська зберегла найбільше церковнослов’янізмів, тобто болгаризмів у своїй мові? Тому що на територіях, де вона розвивалася, практично не було інших слов’янських мов чи діалектів. Там були переважно угро-фінські племена, які переймали саме церковнослов’янську.
- Московська – це назва мови від місця започаткування.
- Російська – це від назви імперії.
- Руська – це від місця Хрещення Русі – Київщини.
У Новгороді також існувала своя мова. У Русі – своя. У Московії – своя.
Про новгородську мову X-XV ст. найкраще свідчать берестяні грамоти.
Про руську мову X-XII ст. свідчать наприклад, "Повчання Володимира Мономаха" 1117 року або графіті на стінах Софії Київської.
Читайте також: "Як розвивалася російська пропаганда"
Рюрик
Рюрика не існувало. Це легендарна особа.
Ніде, крім "Повісті временних літ", про Рюрика не згадується. Жодне європейське, арабське чи будь-яке інше першоджерело про нього не пише. Нема жодних інших доказів, крім легенди про заклик до Рюрика княжити в Ладозі й Новгороді.
До того ж, якщо і вважати, що Рюрик існував, то його династією по крові є безліч європейських правителів. Тому що в ті століття у Європі різні правителі родичалися з одне з одним шлюбами доньок, синів. Так, британська Королева Єлизавета ІІ, яка померла у серпні цього року, теж Рюрикович. Рюриковичами були і галицькі князі, і литовські, і московські, і французькі, і британські тощо.
Навіть якби Рюрик справді існував і сидів у Ладозі й Новгороді, то права на нього у російської історії не може бути. Тому що Рюрик був скандинавом, сидів у скандинавському місті Ладога, а Новгорода, згідно з російською археологією, в роки життя Рюрика не існувало. Новгород заснований щонайраніше у 930 роках, Рюрик жив щонайпізніше у 870 роках. До того ж, Рюрикове городище, яке знаходиться за два кілометри від Новгорода, через річку – жодним чином не прив’язане ні до Новгорода, ні до Рюрика (Рюриковим це городище назвали лише у XIX ст.), ні до Росії (ну хіба що тим, що Росія колись завоювала ці території).
Російська історична пропаганда намагається висунути свої претензії на Київські землі також тим, що правління в середньовіччі часто передавалося по крові, і що Рюриковичі правили Руссю від Рюрика через Новгород, Київ і аж до часів династії Романових у Москві. У Росії існують цілі дослідження, мовляв, росіяни – генетичні Рюриковичі.
Отже, династії Рюриковичів не існує. Тяглість історії Росії зі скандинава Рюрика – легендарна і не підтверджена.
Новгород і Ладога – перші столиці Русі
До історії Росії в розумінні її тяглості не можна відносити ні Новгород, ні Ладогу.
Новгородська республіка, яка з 1136 і наступні триста років була незалежною, була надзвичайно жорстоко завойована Московським князівством. Перший псковський літопис свідчив, що загалом у Новгороді загинули 60 тисяч людей. Усе в місті й околицях було розграбоване й знищене. Іван ІІІ вивіз із Новгорода 300 возів зі сріблом, золотом, дорогоцінним камінням. Вперше у своїй історії Московське царство вдалося до виселення цілих народів. Щоби змінити національний склад Новгородської республіки, Іван ІІІ виселив народ до Московії.
2022 рік дуже схожий на завоювання Новгорода Москвою.
Це до питання про "збирання руських земель".
Тому історію Новгорода Росія може розглядати лише як частину чужої цивілізації. Як, наприклад, історичні території Греції у Туреччині. До того ж, Туреччина не стверджує, що турки беруть початок з Афін чи Спарти. А росіяни намагаються почати свою історію із захоплених земель.
А Ладога – це просто не слов’янське поселення. Там жили скандинави, поселення кілька разів спалювалося в умовні часи правління Рюрика, і слов’янський елемент там був не більшим, ніж скандинавський чи угро-фінський. Це все класичні дані археології.
Багато столиць Росії
У Росії існує позиція, що столиці Росії переносилися багато разів. Тут просто наведемо вигаданий перелік російських столиць, який дійсно намагаються просувати у Росії: Ладога, Новгород, Київ, Суздаль, Володимир, Москва, Санкт-Петербург, Москва. Усе це робиться для того, щоб розмити єдиний центр Русі в Києві, центр хрещення східних слов’ян.
Росія як Русь
Термін "Росія" – це перекладене на кирилицю грецьке написання слова Русь – "Ρωσία". Росія – це еллінізмСлово або мовний зворот, запозичені з давньогрецької мови.. Проте грецький термін "Росія" – це уже перекладений з руської мови на грецьку термін "Русь". Відповідно, назад на руську мову він має перекладатися саме як Русь, а не Росія.
Майже завжди сучасні країни називаються за назвою одного з племен чи народів, яке жило на території цієї країни. Франки – Франція, шведи – Швеція, англи – Англія, греки – Греція, чехи – Чехія, поляки – Польща.
На території сучасної Росії не жили мешканці Русі – русини. Відповідно, права на назву Русь, Росія чи Русія, чи будь-яку іншу варіацію росіяни не мають.
До Орди
Битви між князями в Русі відбувалися постійно. Проте ще до нашестя Орди саме заліські князівства відзначилися особливою жорстокістю.
Приклади.
До руйнування Києва у літописах нема інформації про руйнування міст. Битви відбувалися зазвичай поза містами, у полях тощо. Проте Андрій Боголюбський, князь, який виріс у Заліссі, зруйнував стольний град Київ і не став його займати. Тобто його метою була не боротьба за столицю, а її знищення.
Ще показовішим було повне знищення міста Білгород-Рязанський у 1208 ще за 30 років до приходу Орди. Так, заліський Володимирський князь Всеволод Велике Гніздо знищив це місто. Археологи його досі не можуть знайти. Хоча у літописах воно згадується тричі і його локалізація досить чітко прочитується.
Місто просто стерли з лиця землі.
Аналогій з війною Росії проти України в 2022 році можна провести багато.
Московити
Щодо назви московського народу. Як бачимо з безлічі джерел, назвою мешканців Московії були московити.
Наприклад, ось записи XV-XVIII ст..
- Вищевказаний Поссевіно пише: "Московити пішли від змішання скіфів з татарами".
- Арабський мандрівник Евлія Челебі у "Книзі мандрів" згадує про "народ московів".
- Мандрівник Павло Алеппський у своїй праці "Подорож патріарха Макарія" пише: "Московити міцно охороняють свою країну і свої володіння".
- Мореплавець Річард Ченселлор у "Книзі про великого і могутнього царя російського і князя Московського", пише: "Московити за своєю природою дуже схильні до брехні; стримують їх тільки сильні побої".
- Церковний діяч Даніел Крман пише у своїх "Подорожніх щоденниках": "Московити хотіли зашкодити нам переправитися".
- Літературознавець Дмитро Наливайко писав: "Так її називала і вся Європа, країни Сходу, турки, араби та інші народи, а мешканців Московщини іменували "москвинами", "москвитянами", "московитами", "московитянами".
Отже, московити – це корінний народ сучасної Росії і саме з його початків починається тяглість Росії.
Титул "Всія Русі"
Титул "Всія Русі" вперше в Московії не в церковній практиці був наданий Івану Калиті татарським ханом Узбеком за заслуги перед Золотою Ордою.
Професор Г. Півторак пише: "У 1051 році глава руської православної церкви дістав титул "митрополита Київського і всія Русі", який зберігся в Україні аж до нашого часу. У 1299 р. за наказом вселенського патріарха київський митрополит Максим, за походженням грек, перебирається на Суздальщину, в улус Золотої Орди. Спочатку і титул "всія Русі", і назви Мала Росія та Велика Росія вживалися лише в церковній практиці й не поширювалися на світське діловодство. Московський князь Іван Калита за заслуги перед Золотою Ордою дістав від її хана Узбека титул великого князя "всія Русі" (1328 р.). Проте цілком зрозуміло, що титул не поширювався і не міг поширюватися на всю Русь, тому що вона знаходилася на території Великого литовського Князівства. Малася на увазі лише Русь татарська, в якій існувала "руська" (тобто православна) церква".
Титулами "всія Русі" свого часу володіли і Київські князі, польські князі і навіть угорський князь Людовик Угорський.
Титул "всія Русі" жодним чином не може свідчити про претензії на ті чи інші території.
Карти Московії та Русі
І насамкінець нашої короткої розвідки додамо кілька карт, де чітко зазначені території Русі.
Читайте також: "Як пояснити дерусифікацію за кордоном"
Таких карт значно більше. Наприклад, це мапи Семена Ремезова, Шарля Анрі Сансона, Антоніо Дженкінса, Урбано Монті, Ніколаса Ферра, Лоренца Фрієса, Гійома де Боплана, Ніколя Вішера, Абрагама Ортеліуса, Вільгельма де Рубрука, Плано Карпіні, Де Вітта, Ісаака Масси, Баптіста Гамана, Герарда Меркатора тощо.
Як бути Україні з історичним баластом Росії
Одна з причин, чому росіяни завжди будуть "класти лапу" на Київські землі – їхня викривлена історія, оманливо прив'язана до Русі, до територій сучасної України. Століттями фальсифіковувана, переписувана, додумувана історія.
У підсумку в головах мільйонів росіян живе історія чужої нації, чужої території, яку вони вважають своєю. Живе мемоподібна ностальгія за русичами, за богатирями, за плачами Ярославни, за походами Ігоря чи Святослава, за Хрещенням Русі, за Києво-Печерською Лаврою, за "матір’ю городів руських" Києвом, за знищеним і привласненим Новгородським князівством, за об’єднанням русских земель. За тим, чого ніколи не існувало на територіях сучасної Росії.
Для них Україна – це коріння всього російського, це їхня "ісконна" земля, частина "Київської Русі", а згодом Російської імперії.
Тому, якщо не знищити ці стереотипи, ці додумування і вигадки, у них завжди будуть фантомні болі за Києвом і за "южнорусскими землями".
Це питання на мільйон. Потенційно на мільйон і більше людських життів.
Перемога України у нинішній війні – це лише один з кроків. Один з наступних кроків – зміна російської історії. Тому що їхній воєнний програш без програшу в питанні історії значитиме, що претензії на "київські святині" нікуди не зникнуть і через сто, і через п’ятсот років. В історичній перспективі головною має бути саме зміна початкової російської історії.
Які кроки, насамперед дипломатичні, освітні, юридичні можна зробити, щоб змінити бачення світової спільноти на історію Росії?
Насамперед, і це найпростіше, закарбувати в головах українців, що Русь – це історія України і Україна є правонаступником Русі. А історія Росії починається з Московського князівства і ні на день раніше.
По-друге, варто змінити міжнародний історичний дискурс. А саме – правда про історію Русі та її правонаступника має звучати на міжнародних конференціях, у політичних заявах, в історичних дослідженнях, у культурних проявах тощо. Наприклад, коли ми просимо зброю в США, додатково зазначати, що ані Росія, ані Московія ніколи не були Руссю. Це потрібно артикулювати вголос на найвищих дипломатичних рівнях. Збільшувати впізнаваність формули "Україна – правонаступниця Русі". Показувати чіткі межі між історіями Росії та України.
По-третє. Звучить надто нездійснювано, але. Перейменувати Росію на Московію. Петиція до Президента саме з цього питання набрала наразі уже десять тисяч голосів.
Також постійний представник України в ООН Сергій Кислиця закликав українських урядовців та парламентарів ухвалити закон, за яким Україна офіційно називатиме Росію – Московією.
Також Львівська облрада ухвалила звернення до президента України та Верховної Ради з проханням затвердити використання на всіх рівнях в Україні назви "Московія" замість "Росія" та "Російська Федерація", а щодо громадян Росії відповідно вживати "московити".
Перейменувати не лише в офіційних українських документах, а й рекомендувати і спонукати до цього міжнародну спільноту. Саме завдяки відсутності прив'язки до Русі у назві Московія відпаде стереотипне і автоматичне уявлення про взаємозамінність понять Русі та Росії. Факти і причини – вказані вище і їх значно більше.
До того ж, в сучасному світі є абсолютно аналогічний приклад – перейменування країни Македонія на Північну Македонію. Саме цей прецедент може стати відправною точкою.
Насамкінець ми маємо як додатковий аргумент всюди наголошувати, що в цивілізованому світі народи, які вважають своїми історичними територіями землі інших країн, не нападають на ці країни.
Так, англи, які прийшли з території сучасної Данії в сучасну Англію, не обстрілюють ракетами свої корінні території. Угорці, які довгий період стояли на півночі Азовського і Чорного морів, не направляють сюди мобілізовані війська. Румунія не посилає танки в Рим, щоб забрати центр своєї колишньої імперії. Греки не висаджують десант на узбережжі Західної Туреччини для повернення своїх тисячолітніх земель.
До того ж завойовники ніколи не починають відлік своєї історії з земель чи народів, які були ними завойовані. Так, турки не починають свою історію з Греції. Араби не починають свою історію з Римської імперії. Так і росіяни не можуть починати свою історію з Новгородських земель, зі Смоленського князівства чи з будь-яких територій поза колискою Росії – Залісся.
Україна – переможе. Тому що вона змінює історію сьогодення і здатна змінити історію минулого.
Ця публікація створена у співпраці з програмою Democracy Frontline за підтримки Федеративного Міністерства закордонних справ Німеччини. Організатори програми ГО Media Frontline e.V. (Berlin) та ГО "Тинк Тенк Юкрейн" (Харків). Телеграм, Фейсбук, Інстаграм.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
