Микола Хвильовий, справжнє прізвище Фітільов, — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла "Геть від Москви!".
"13" було улюбленим числом Миколи Хвильового. 13 грудня він народився, а 13 травня добровільно пішов з життя. До дня народження митця Суспільне Культура, спираючись на публікації дослідників Хвильового, зокрема літературознавця й кандидата філологічних наук Ростислава Мельникова та доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, згадує його біографію, погляди й думки, які в наш час стають дедалі актуальнішими.
Особистість, формування світогляду
Микола був бентежною дитиною й підлітком — його двічі виключали з гімназій: Охтирської й Богодухівської. Пишучи про причини цього, земляк і біограф письменника Павло Петренко згадує зв’язки хлопця з соціалістами-революціонерами (есерами), але, окрім цього, говорить і про його "шалений" характер та зухвале ставлення до гімназійного начальства.
Батько Хвильового походив зі збіднілого дворянського роду й через свою революційну діяльність змушений був покинути Харківський університет та піти вчителювати на село. Як писав сам Хвильовий у "Короткій біографії", його батько був народний учитель, народник, мрійник та "у вищому ступені безалаберна людина".
Через це й через зловживання алкоголем, мати Хвильового розлучається з батьком і разом з дітьми переїжджає до сестри. Саме подружжя Смаковських, тітка й дядько, у яких вони оселилися, а також ще одні материні родичі – бездітне подружжя Савичів — найбільше вплинули на освіту й формування світогляду Миколи.
Мандри й чорна робота
Відтак деякий час він живе в родичів, а по тому відправляється в мандри, оскільки в цей час у його житті знову з'являється батько й саме за його упливу хлопець захопився Горьким та його "бродячей Русью", як пізніше згадував сам письменник. Батько також спонукав Миколу простудіювати російську класичну літературу, познайомитися з європейськими авторами, а також захопив революційними ідеями.
У своїх подорожах Хвильовий ніде надовго не затримувався. Працював чорноробочим котельного цеху Дружківського заводу, вантажником у Таганрозькому порту, на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської, вантажником коксу в Горлівці.
Таким було його життя аж до початку Першої світової війни, поки майбутнього письменника призовного віку не заскочила загальна мобілізація.
Письменник Микола Хвильовий: "Сьогодні 13-те. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число?"
Участь у Першій світовій
За свідченням самого Хвильового, на початку 1915 року він пішов добровольцем на війну й у складі маршової роти був відправлений на фронт. Служив рядовим у 325-му Царевському полку, разом з яким його шлях пролягав через волинські болота, Галичину, Карпати, Польщу, Буковину й закінчився в Румунії.
Лютнева революція 1917 року застала Миколу Хвильового в Румунії.
Після Жовтневого перевороту й розпаду Російської імперії він повернувся на батьківщину, де взяв активну участь у встановленні радянської влади у Слобідській Україні. Воював проти військ Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР. Згодом вступив до КП(б)У й у складі політвідділу кінного корпусу продовжував службу на Кавказі.
Пісні спротиву: як "За Україну" Миколи Вороного стала символом соборності часів УНР
Багато трагічного сталося з ним за цей час — загинув брат, комуніст-більшовик, Олександр Фітільов, найближчий помічник Хвильового швидко розчаровується в новій владі й пристає на іншу сторону, в одному з боїв гине весь його полк, а самого Хвильового кілька разів його арештовували й засуджували до страти, й лиш випадковості рятували йому життя.
Тією дівчиною була Юлія Уманцева, яку він через багато років зустріне в Харкові й котра згодом стане його другою дружиною.
Письменник!
Усе змінилося, коли Хвильовий перевівся з Кавказу, куди його завела служба, до Харкова. На цей час припадає його літературний дебют — в журналі "Знання" за 1920 рік з’являється вірш "Я тепер покохав го́род…" за підписом "Стефан Кароль".
Більше того, письменник кардинально міняє своє життя й складається враження, що зі змінами псевдонімів (згодом він зупиниться на прізвищі "Хвильовий") він намагається викреслити свій "фітільовський період".
Панфутурист, провокатор, небезпечний елемент: ким був поет епохи Розстріляного відродження Михайль Семенко
Щодо цього цікавий момент відзначав сучасник Хвильового Григорій Костюк, який писав, що Хвильовий зайвий раз не згадував свого військового минулого:
"Від кінця 1929 року до смерти Хвильового 13 травня 1933, я особисто був близький до вужчого середовища Хвильового. При тій чи іншій нагоді я чув різні пригадки про офіцерство й уенерівство Панча, про гайдамацтво Сосюри, його розстріл денікінцями й урятування чудом, про офіцерство й протиденікінське партизанство Куліша, про героїчний рейд Досвітнього в польське запілля, арешт і визволення, про санітарну службу гімназиста Смолича в армії УНР і УГА під час тифозної пошести 1919 року і щось подібне про багатьох інших.
Але про Хвильового — ні про організатора й воєнного керівника повстанським загоном, ні про його збройний виступ супроти військ УНР, ні про його якусь причетність до ЧК, ні про його комісарство в дивізії, — тобто про факти, які б мали його дуже підвищувати в очах офіційного радянського і партійного читача, — нічого не говорилося".
Романтик, авангардист... й український націонал-комуніст
Хвильового визнають одним з ідейних лідерів українського націонал-комунізму, що виник унаслідок активізації опору більшовицькій великодержавницькій політиці. У літературі він від початку починає шукати шляхи самостійності й окремішності організації саме українського літературного процесу — і спочатку це збігалося з політикою українізації, проголошеної партією в 1923 року.
Важко переоцінити роль Хвильового в створенні й діяльності об'єднань українських письменників того часу — це і Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців, і "Гарт", згодом студія "Урбіно" та врешті ВАПЛІТЕ.
"Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник", — так у 1928 році писав літературознавець Володимир Коряк.
"Геть від Москви!"
Центральною для Хвильового була проблема історичного буття України, української культури. І він бачив порятунок лише в тому, щоб заперечити москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів. Окрім цього Хвильовий відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.
У 1925 році він висунув гасло "Геть від Москви!", вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за "московським шаблоном".
За рік Хвильовий набирає обертів і пише публіцистичний памфлет "Україна чи Малоросія?" (але друком він вийде лише в 1990). Епіграфом були обрані рядки Фрідріха Шіллера: "Рабство — річ ганебна, але рабська психологія у свободі — гідна зневаги".
Визначальною у памфлеті є думка:
Тоді про Хвильового говорили, що він "той, хто вивів з рівноваги навіть Сталіна в Кремлі". Про це пише літературознавець Григорій Костюк після першої зустрічі з письменником:
"Непоказна середнього зросту, щупленька, зі смуглявим обличчям людина. Я глянув і остовпів. Оце Хвильовий? Це той, хто вивів з рівноваги навіть самого Сталіна в Кремлі?"
Хвильовий говорив і про українську державність:
"Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки не пройде той природний етап який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав.
І про російську мову теж висловлювався:
75 річниця злочину радянської влади проти українців. Що таке операція "Захід"
"Дайош Європу!"
Треба відзначити, що Хвильовий не лише відрікався від шляху на Москву, а й показував напрямок руху — до Європи.
Його памфлети серій "Камо грядеши?" (1925), "Думки проти течії" (1926), "Апологети писаризму" (1926) відстоювали рух України до Європи й закликали позбутися психологічної залежності від Москви. Його відоме гасло "Дайош Європу!" було у першу чергу літературним, але цікаво, що в 1927-28 роках письменник побував на лікуванні в Берліні й Відні, провів там майже чотири місяці, отож бачив Європу на власні очі.
"Микола Хвильовий фактично був лідером тієї України, яка ще була червоною, але вважала себе незалежною. Хвильовий розробив емоційну, але обґрунтовану концепцію культурної політики для європейської нації, яка стосувалась певних середовищ", – каже в інтерв’ю Радіо Свобода письменниця Оксана Забужко.
Німець, який обрав українську, чудермайстер, мандрівник: що ви знаєте про письменника Майка Йогансена
Як вважає письменник Сергій Жадан, гасла Хвильового майже столітньої давнини виявились якраз напрочуд дуже потрібними для сучасної України.
"Виявилось, що історія зробила дивовижний фінт, і переважна більшість вихідних позицій наших літературних (і не лише) дискусій за останні сто років мало змінилась. Українці так само прагнуть відірватись від колишньої (ну, принаймні, формально колишньої) метрополії, вбачаючи єдину альтернативу в орієнтації на Європу", – говорить Сергій Жадан.
Репресії
Після цих висловлювань і гасел у 1926-му Йосип Сталін році ініціював боротьбу з так званим "хвильовізмом". Твори Хвильового конфісковували, його не друкували, а кілька його літературних журналів закрили.
Палкі заклики Хвильового повернутися обличчям до Європи викликали жорстку реакцію Кремля. Постановою політбюро ЦК КП(б)У від 15 травня 1927 літературна дискусія була припинена. Її ініціатори, як й інші лідери українського націонал-комуністичного руху, згодом були знищені.
Десь у цей час Хвильовий (можливо, підсвідомо, відповідаючи на початок гонінь проти себе) риторично питає:
Російська армія обстріляла харківський будинок "Слово", де мешкали поети Розстріляного відродження
Дослідник Хвильового, Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал пише про цей період:
"Публічне шельмування Хвильового було майстерно зрежесовано. Його представляли націоналістом, фашистом, підголоском буржуазії та куркулів, він кається, але йому не вірять. Він розуміє – гратися більше не дадуть, потрібна повна капітуляція, перетворення на раба.
І тут саме заарештовують його близького приятеля Михайла Ялового. Хвильовий розуміє: невдовзі так буде з ним. Він зазирає у прірву і знаходить вихід: вибудовує драматургію високого і страшного спектаклю, яким кине виклик всім. Мішенню він не буде, не дочекаються, і він сам ставить крапку у своєму житті – 13 травня 1933".
Смерть
Микола Хвильовий болісно спостерігав за тим, як зупиняється українізація. Приголомшив його й Голодомор 1933-го, свідком якого він став, проїхавшись Полтавщиною разом з Аркадієм Любченком. З цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.
В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників "Слово", Хвильовий покінчив життя самогубством.
Твори та ім'я Миколи Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного радянського режиму в Україні.
Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували "парк культури й відпочинку".
"Він вважав себе романтиком. Проте його романтизм увійшов у конфлікт з неромантичним часом" — пише Юрій Шаповал.
1111 жертв Сандармоху: трагедія "Розстріляного відродження", яку Україна не має права забути
Сьогодні в Україні Хвильового пам'ятають, читають і перевидають. Наостанок згадаємо цитату митця, яка з роками лише набуває актуальності для українського народу:
"Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.
Українське суспільство, зміцнівши, не примириться зі своїм фактичним гегемоном — російським конкурентом. Ми повинні негайно стати на сторону молодого українського суспільства, яке втілює не лише селянина, але і робітника, і цим назавжди покінчити з контрреволюційною ідеєю створювати на Україні російську культуру".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
