Координатор Мандрівного Docudays UA Михайло Мельниченко: "Працюю, щоб нічого не забулося й не загубилося"

Координатор Мандрівного Docudays UA Михайло Мельниченко: "Працюю, щоб нічого не забулося й не загубилося"

Координатор Мандрівного Docudays UA Михайло Мельниченко: "Працюю, щоб нічого не забулося й не загубилося"
.

Що допомагає українцям голими руками зупиняти танки? Збирати мільйони на "Байрактари"? Мандрівний фестиваль Docudays UA і Суспільне Культура підготували десять історій про стійкість українців, які допоможуть знайти відповіді на ці питання.

Публікуємо розмову з фотографом, регіональним координатором Мандрівного фестивалю в Закарпатській області, активістом Благодійної організації "Комітет медичної допомоги в Закарпатті" Михайлом Мельниченком. Він розповідає про Docudays, волонтерську роботу, фотографію як спосіб документувати воєнні злочини та Мандрівний фестиваль в Ужгороді.

Це було неймовірне…

Завжди цікавився документальним кіно, документальною фотографією, взагалі сучасним візуальним мистецтвом. У 2013 році на Мандрівний Docudays UA в Ужгород приїхав відомий в Україні й у світі фотограф Олександр Глядєлов. Я давно спостерігав за його творчістю, а фестиваль став унікальною можливістю поспілкуватися з ним особисто. Для мене, тоді ще глядача, це було щось неймовірне. Я захопився Docudays UA та його форматом. І вже наступного року працював на фестивалі волонтером, допомагав з технічним супроводом.

Пам'ятаю мій перший фестиваль у складі команди Мандрівного. Розпочали знов з виставки Глядєлова, це було після Майдану, початок війни. Він відзняв свій проєкт "Чуєш, брате…", присвячений українським подіям 2013-2014 року – Євромайдану та АТО. Згодом ця виставка мандрувала багатьма містами України, Європи та Америки.

Координатор Мандрівного Docudays UA
Координатор Мандрівного Docudays UA Михайло Мельниченко. Фото: з архіву Михайла Мельниченко

Фестиваль був насичений вражаючими перфомансами. Перегляд фільму "Все палає" режисерів Олександра Течинського, Олексія Солдунова та Дмитра Стойкова почався співом ужгородського хору – "Плине кача". Усе відбувалося в гарній залі Мистецького центру "ILKO Gallery", а на стінах – чорно-білі фото з Майдану…

Це було дуже потужне явище. Кіно, права людини, журналістика та палкі дискусії тісно переплелися у вихорі Мандрівного. Документальне кіно завжди торкається глибоких загальнолюдських проблем, привертає увагу до теми прав людини. Дивитися фільми про те, як класно живеться в Каліфорнії, не дуже цікаво, але цікаво побачити, як там вирішують або не вирішують проблеми з наркоманією чи безхатьками. Бо у нас теж є ці проблеми. Зараз наших людей цікавлять фільми про воєнні конфлікти, економічні та екологічні питання. Люди хочуть вирішувати увесь цей безлад конституційними або правовими методами, але не мають досвіду, як це робити, а документалістика показує шляхи, як можна це робити. Документалістика є інструментом просвіти. Сильним, потужним інструментом.

Після того, як ми провели фестиваль, колежанки з "Комітету Медичної Допомоги в Закарпатті" помітили, що в мене класно вийшло, й запропонували мені стати регіональним координатором Мандрівного в нашій області. І ось вже вісім років я з Докудейз.

Багато хто зараз на фронті…

Згадуючи фестивальні роки, відразу згадуєш людей, які були поруч та допомагали реалізовувати ідеї та мрії. Багато хто зараз на фронті, а хтось у полоні, як відомий правозахисник Максим Буткевич. Із березня 2022 року він – лейтенант ЗСУ, а 24 червня стало відомо, що Максим з побратимами потрапили у полон російських окупантів в Луганській області. Відтоді жодних новин.

Координатор Мандрівного Docudays UA
Акція на підтримку Сенцова. Фото з архіву Михайла Мельниченко

Він завжди був гостем нашого фестивалю, спікером подій, модератором дискусій. Всі, хто давно знають "Комітет медичної допомоги в Закарпатті", знають і його. Він добре знав історію, філософію прав людини, умів найскладніші речі пояснити простими словами. І завжди був готовий захищати беззахисних і стражденних. Ми дуже чекаємо його звільнення, він залишається нашим другом, партнером, однодумцем та просто невід’ємною частиною організації.

Вже через кілька днів після початку повномасштабної війни наша організація приймала перші гуманітарні вантажі в Ужгороді, приймаємо й зараз. Усю цю допомогу за підтримки партнерів розподіляємо серед місцевих шелтерів, а вони відправляють в інші регіони України – на Київщину, Харківщину, Миколаївщину, Донеччину і Луганщину, Запоріжжя – тобто, туди, де в той момент відчувається гостра потреба у продуктах, ліках, засобах гігієни, одязі, постільній білизні тощо

Координатор Мандрівного Docudays UA
Швидкі, які вдалось привезти в Україну. Фото з архіву Михайла Мельниченко

Нещодавно привезли в Україну 11 автомобілів "швидких". Ініціатива народилась у Швейцарії, де небайдужі люди зібрали необхідну суму коштів. Їх передали нашим багаторічним партнерам – Асоціації "Парасолька". Далі до процесу долучилися колеги з Франції, які допомогли купити автомобілі.

Трьома автовозами французькі водії доправили "швидкі допомоги" до прикордоння у Словаччині. Десятеро водійок і один водій з Ужгорода привели їх в Україну. Далі автівки вирушили в міста, де вони були конче потрібні: у Харків, звільнені міста на Донеччині, у Чернігів, Дніпро та Київ.

Організація, як і раніше, допомагає мігрантам, біженцям та шукачам притулку в Закарпатті – наші спеціалісти надають юридичні та психологічні консультації, соціальний супровід, медичну допомогу, особливо вразливим категоріям.

Наразі я допомагаю своїй громадській організації як волонтер та продовжую працювати за основним місцем роботи: я системний адміністратор, зв'язківець у ТОВ "Єврокар". Наразі виробництво автомобілів скоротилося й підприємство досить швидко перепрофілювалося під запити на допомогу Україні. Зараз підприємство найбільший Гуманітарний хаб на Закарпатті по розвантаженню гуманітарної допомоги, яка йде з інших країн.

Десятки тисяч тонн вантажів щодня для доставки по інших регіонах. Великі склади, професійні працівники, спеціалізована техніка для розвантаження – все це зараз працює для наближення перемоги.

Координатор Мандрівного Docudays UA
Фото з архіву Михайла Мельниченко

Звичайне життя на вулицях розстріляних міст зникло, його вбили…

Ще у 2014, коли почалася війна, фотожурналістика з хобі переросла для мене в місію – фіксувати правду. Пам'ятаю один з перших моїх соціальних фоторепортажів з Евгеном Спиріним. Ми купили квитки на "боковушки" в плацкарті Ужгород-Лисичанськ. Цей маршрут називали "потяг у війну". Найдовший залізничний маршрут України, він поєднував західну та східну частини країни. Під монотонний грюкіт коліс за 36 годин з мирного міста потрапляєш в Лисичанськ, наскрізь пронизаний війною.

Ми їхали та слухали, що говорять пасажири, спостерігали, як у вагоні міняються люди, разом з ними від міста до міста поступово змінюються настрої, думки. І ми знімали цих людей, ловили їхні настрої. Я фотографував, Женя записував. Цей лонгрід викликав фурор, тисячі переглядів. То своєрідна мініатюра України від заходу до сходу. Багато хто з легкістю засуджує людину за іншу думку, а набагато складніше спробувати зрозуміти, які саме обставини вплинули на її світогляд, в яких умовах вона живе, чим дихає. А в нас весь час змагання хто більше любить Україну схід чи захід. Важливо розуміти, що ми всі патріоти й спробувати почути один одного. Сила країни в єдності.

І потім мене почали запрошувати різні видання – спочатку "Бабель", потім "Заборона", а зараз ще для франко-німецького телеканалу ARTE знімаю ролики.

Нещодавно їздив в Харків. Готував фоторепортаж, як тероборонівця Романа помилково поховали у братській могилі. Тяжка історія загиблого героя, з яким рідні не можуть попрощатися з гідністю.

Координатор Мандрівного Docudays UA
Координатор Мандрівного Docudays UA Михайло Мельниченко. Фото з архіву Михайла Мельниченко

Всі багато говорять та фотографують Бучу, Ірпінь, Ізюм, і ті трагедії справді вражають, а про харківську Салтівку мало розповідають, а вона не менш трагічна. Новий великий район міста-мільйонника, в якому було цікаве бурхливе життя. Зараз там стоять розстріляні, спалені будинки, вулиці пусті, двори занедбані. Звичайне життя на вулицях зникло, його вбили…

Я ще не знімав на фронті, але дуже хочу. Зараз шукаю ресурси. Я хочу документувати воєнні злочини. Хочу фіксувати, як війна змінює українські міста, людські долі. Хочу, щоб нічого не забулося й не загубилося, щоб усі злочинці були покарані.

Мандрівний 2022 "в бульбашці" Ужгороду

Мандрівний фестиваль в Ужгороді – це завжди були публічні події в цікавих сучасних локаціях, в галереях, в хабах. Може, цього року зробимо в бункері чи в замку. Завжди робили акцент на темах, які турбують широке коло глядачів. Обирали цікавих спікерів та гостей, які можуть розказати про права людини мовою, зрозумілою для кожного.

У нашій країні й досі низький рівень правової культури, слабко розвинені юридичні традиції. Кожного року ми ставили собі за мету надихнути глядача більше дізнатися про свої права та методи їх захисту. Наша аудиторія кожного року зростала, були й постійні відвідувачі, які вже чекали фестиваль з нетерпінням. Приходили й "новенькі", які вперше почули про фестиваль, здається, і про права людини також почули вперше.

Координатор Мандрівного Docudays UA
Фото з архіву Михайла Мельниченко

Цього року також плануємо формат "наживо". Хочемо запросити документалістів та документалісток, які зараз працюють на фронті або в прифронтових областях. Дві області в Україні майже не обстрілювали: Чернівецьку та Закарпатську. У нас один раз влучили в резервну електростанцію, я думаю, що хотіли показати, що можуть дістати й до Карпат.

В Ужгороді мене охоплює дивне відчуття: це ж Україна, але - не бомблять. У нас рідко лунають сирени. На вулицях багато людей, ніколи в житті в Ужгороді не бачив таких переповнених набережних. Всі говорять про війну, але при цьому гуляють з дитячими візочками. В Ужгороді є можливість трохи перепочити від війни та відновитися для подальшої роботи. Ми й у мирні часи запрошували наших гостей на кілька днів, бо всі були у Львові й мало хто був в Ужгороді, повірте, тут є чим захоплюватися.

Записала Інна Кондратьєва.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок