"Під час війни я став злішим": українські художники Сай, Трофіменко, Філоненко і Храмцов про мистецтво під час війни

"Під час війни я став злішим": українські художники Сай, Трофіменко, Філоненко і Храмцов про мистецтво під час війни

"Під час війни я став злішим": українські художники Сай, Трофіменко, Філоненко і Храмцов про мистецтво під час війни
.

Стипендіанти гранту від спільного проєкту Українського мистецького фонду екстреної допомоги UEAF і The Andy Warhol Foundation for the Visual Arts художники Олексій Сай і Олеся Трофіменко, куратор і арт-критик Борис Філоненко, художник, куратор, поет, музикант, артист Семен Храмцов розповіли про свою творчість, дилемні питання й самопозиціонування під час російського повномасштабного вторгнення.

Олексій Сай, художник

Я працюю зараз у майстерні, у мене все нормально. Іде війна і я відчуваю, що я є частиною цієї війни, я працюю на війну. Майже все, що я роблю, з нею пов’язане. І це не якась вимушена позиція, глибоко конформістська, це дійсно моє бажання.

У найперші дні я став займатися не своєю звичною мистецькою практикою, а тим, що потрібно в ужитковому мистецтві — пропагандою, плакатами. І воно дійсно треба. Я роблю речі, пов’язані з війною напряму і намагаюся працювати на результат, тут і зараз. Такі історії на мене впливають, я не знаю, впливають і все. Постійні зміни, жодних планів. Я постійно працюю, не зупиняючись і не відпочиваючи. Такий мій вклад у наш спільний, суспільний процес, який відбувається.

Художник я, ужитковий художник, чи не художник – мене це зараз зовсім не переймає. Я не маю жодних амбіцій щодо себе, щодо майбутнього. Бо я бачу майбутнє тільки спільним, тому подивимося. Поки я займаюся тими практиками, які вважаю найбільш ефективними відносно моменту.

Я думав, що піду у військо, але подивившись, що я досить ефективний як цивільний, поки що лишаюсь у звичній для мене обстановці і працюю.
Як Ройтбурд змінив сучасне українське мистецтво: художній стиль, кураторська робота та музей
Художники від фундації Енді Ворґола
Робота Олексія Сая

Олеся Трофіменко, художниця

Раніше я думала, що мистецтво — це просто спосіб мислення, спосіб життя, одна з небагатьох професій, що приносить якомога менше шкоди людству і світу. Але зараз я розумію, що культура — це теж зброя, естетична зброя. І усвідомлення цього вимагає від мене більш відповідально ставитися до образів і сенсів, які я вкладаю в свої нові роботи. Я не знаю, що буде після війни. Ми всі змінилися, ми всі травмовані.

Але в той же час у нас вже зараз є дуже багато прекрасних історій, людей, вчинків: про сміливість, взаємну допомогу, людяність. Мені дуже хотілося б, що ці відчуття та історії ми зберегли якомога довше.

Художники від фундації Енді Ворґола
Роботи Олесі Трофіменко, "Дефіцит" і "Шум"

Борис Філоненко, куратор і арткритик

Зараз я співкуратор павільйону України у Венеції і виставки Piazza Ucraina, яка представляє роботи багатьох українських художників і художниць, зроблені після 24 лютого.

Цього року участь у Венеційській бієнале була не просто презентацією роботи. Ми разом з Марією Ланько і Лізаветою Герман представяли роботу Павла Макова "Фонтан виснаження". Важливими були дві речі: бути свого роду культурними дипломатами на території міжнародної зустрічі сучасного мистецтва і також спробувати переосмислити те, як змінилася робота "Фонтан виснаження", і взагалі, можливість художника висловлюватися під час війни.

"Ми були єдині в Києві, хто працював під час війни": якими є наслідки обстрілу для Науково-природничого музею
Художники від фундації Енді Ворґола
Фото: Саша Маслов

З точки зору культурної дипломатії, ми мали постійні розмови з нашими західними партнерами. У залежності від того, з ким ти говориш, ці розмови часто стосуються базових питань про те, що таке український культурний простір, як українці живуть під час війни, як вони жили до війни, що таке українське громадянське суспільство – всі ці питання проговорюються з різним рівнем розуміння, що таке Україна і що ми захищаємо.

Тому тут, мені здається, у кожного з нас лишається дуже вагома частина нашої професійної відповідальності – говорити з тими, кому незрозумілі ці речі в Європі і Америці, але кому ми можемо їх пояснити.

Розмови у Венеції або в Касселі, навіть на якихось маленьких, персональних виставках є важливими, тому що це різні середовища, різні люди.

Донести історію про нас зараз вкрай важливо, бо це дає нам можливість бути учасниками європейського поля, бути більш зрозумілими, — що ми захищаємо, і заради чого ми воюємо.

"Кров і нафта на Сході". Виставка в Баку актуалізує українсько-азербайджанські зв’язки
Художники від фундації Енді Ворґола
Борис Філоненко за роботою в Венеції. Фото: Сергій Мішакін

Одночасно ми знаходимося в проблемній екзистенційній, етичній ситуації. Я зараз кажу про художників і художниць, кураторів і кураторок, які постійно ставлять собі питання, чи можуть вони взагалі продовжувати свою професійно практику. Багато хто залучений у волонтерську діяльність, хтось знаходиться на фронті.

Доцільність створення мистецького твору, художнього висловлювання – знаходиться під питанням.

Те, що я бачу зараз, і те, що я можу вербалізувати, – це те, що ми знаходимося в такій типовій кантіанський антиномії, в якій ми маємо протилежні позиції, які є обидві добре аргументованими і обрати між ними видається неможливим.

Одна позиція говорить, що художник, художниця, куратор, кураторка не можуть висловлюватися таким чином, як раніше – до 24 лютого. Тому що війна — це реальна річ, яка змінює все, змінює нас по кілька разів. Продовжувати робити свою справу — наче робити вигляд, що війни немає. Ця позиція є досить поширеною і проговорюється в таких формах, чи доцільне мистецтво зараз, чи може воно щось змінити.

Вулиці Затишна і Солов'їна, а Жовтнева — на честь місяця "жовтень". Дражливі питання декомунізації і перейменування
Художники від фундації Енді Ворґола
Борис Філоненко за роботою в Венеції. Фото: Сергій Мішакін

Протилежна позиція стосується того, що ця війна є тотальною, вона є війною також проти українського культурного простору, проти українського громадянського суспільства, і тому ті речі, які ми робили до 24 лютого, це і є ті речі, які варто зберегти і продовжити. Тому так просто відмовлятися від своєї практики, відмовитися від неї в один день також видається не досить правильним вибором.

Мені здається, це протилежні позиції, але вони обидві етично досить сильні і аргументовані. Сьогодні кожен з нас діє між цими двома позиціями.

Якщо говорити про мене особисто, я завжди знаходжуся в ситуації коливання. Я думаю, так само і художниці, і художники знаходять себе в цій нестабільній ситуації.

Щодо того, чим я займаюся зараз і які практики я продовжую, а які обірвалися — я пишу комікси, працюю в колаборації з Данилом Штангеєвим і Антоном Резніковим. До 24 лютого ми планували зробити комікс про Володимира Сосюру. Він відклався через те, що зараз мені не здається можливим говорити про постать Сосюри, враховуючи весь той досвід, який ми пережили за 150 днів. Цей проєкт стоїть на паузі, сподіваюся, він колись буде знову продовжений.

Водночас разом з Данилом ми зробили кілька коміксів за цей час, які мали досить значне охоплення. Комікси про обстріли Харкова, про оборонні споруди, про необхідність військового трибуналу над Володимиром Путіним, армією Росії, всіми пропагандистами.

Євгенія Крігсхайм: про програму фестивалю Kharkiv MeetDocs і чому мистецтво не поза політикою
Художники від фундації Енді Ворґола
Данил Штангеєв і Борис Філоненко. "Харківський поїнт".

Зараз ми завершили історію про будинок Данила в Рубіжному, яка має бути надрукована в швейцарському журналі Strapazin. Крім коміксів, я колись давно, ще до бієнале, поставив на паузу книгу про Павла Макова і Андрія Сагайдаковського, і зараз мені здається дуже важливим її написати. Останні три місяці я займаюся тим, що пишу цю книгу, тому що і сьогодні, і в майбутньому нам буде важливо розуміти, хто ми є, спілкуватися між собою і транслювати назовні якісь речі про те, чим є сучасне українське мистецтво. Ця мистецтвознавча робота є для мене дуже важливою саме зараз.

Художники від фундації Енді Ворґола
Комікс "Як захистити себе і врятувати інших, коли ти лідер терористів". Борис Філоненко і Данил Штангеєв

Ті речі, які стали для мене новими під час війни, — я став злішим, я відчуваю необхідність артикулювати своє невдоволення і звинувачувати наших західних партнерів, тому що дуже часто конструктивна розмова переходить в необхідність пропрацьовувати пропагандистські штампи, які йдуть з російського поля.

Тут ми теж знаходимося в ситуації, коли, з одного боку, необхідно більше говорити, більше проблематизувати і пояснювати те, хто ми є, говорити більше про український контекст. З іншого боку, ми знаходимося в цій постійній необхідності, пастці, пояснювати, чому ми не є одним культурним простором з Росією. Без цього теж не вдасться рухатися далі. Я думаю, що нарешті закінчився пострадянський час, ми знаходимося в новому світі, і те, яким він буде, залежить від наших практик і того, як ми докладемося до цього вже зараз.

"Символи єдності". Добірка українських артоб’єктів, створених після 24 лютого

Семен Храмцов, художник, куратор, поет, музикант, артист

Я мешкаю в місті Херсон. Коли почалася війна, на другий день ми були вже в облозі. Тому, коли ти кожен день гадаєш, що він може бути останнім і треба добувати їжу, стояти в чергах по чотири години, то мій фокус перейшов до моєї сім’ї, до мого сина та жінки, будиночку. Саме це виявилося для мене важливим – мої близькі.

Тому не уявляв і не уявляю, щоб я просував себе як художник. Це індивідуальна річ, я не міг нічого робити, це вперше за мою кар’єру. До війни було багато роботи, проєкти на проєктах, і благодійний, і кураторський, і мистецький, і що хочеш. Але тут мій фокус перемістився на мою сім’ю і тому я фотографував їх постійно. Можливо, я фотографував як фотограф. Я не замислювався. Я себе відчув більше як сім’янин і став спостерігати, більше приділяти уваги спостереженню саме за моїми близькими.

Художники від фундації Енді Ворґола
Фото: Семен Храмцов

Художники від фундації Енді Ворґола
Фото: Семен Храмцов

Зараз всі роблять народну творчість. Цього багато і за цим цікаво спостерігати. Я не дуже захоплююся таким валом всього… Захоплююся, але не уявляю себе на цьому місці, хоча я дизайнер за фахом і плакатне мистецтво мені подобається, але ось так – якось не стоїть.

Я сказав художнику Машницькому Владиславу: "Як тобі твориться в окупації?". Він відповів, що як і єб*ться, тобто ніяк.

Як це втілюється в мистецькі практики? Не втілюється. Чи актуальні проєкти, якими я займався до війни? Вони актуальні, адже я займався актуальним мистецтвом, то воно і до війни актуальне, і після війни. Музею сучасного мистецтва "Херсон" виповнилося 5 березня 20 років. Ми повинні були зробити івенти, концерти, виставку, але ми пішли на мітинг – тоді був перший масовий мітинг у Херсоні. Так ми відсвяткували день народження.

Після війни буде продовження або ні. Ми не знаємо, чим ця війна може завершитися. Але сподіваюся, що все буде добре.

До війни я про себе не знав, що у мене є хвороби. Завдяки тому, що я пішов у військкомат, я про це дізнався. Оце ось так, щось нове.

Художники від фундації Енді Ворґола
Фото: Семен Храмцов

Хто зараз робить, це все вал мистецтва. Це відбиток. Воно таке ніби пропагандистське, народне, агітаційне, кайф. Його багато, це все увійде в історію.

Новий світ буде більш крутим, буде більш нове українське мистецтво. Думаю, багато буде щирого мистецтва, щирих художників. Я дуже сподіваюся, що інфантилізму стане менше. Так що я за актуальне мистецтво. Зараз зірки – це військові, це митці нового часу. Війна як мистецтво. Тому я чесно не бачу художників в цьому світі, я шуткую. Але щодо актуальності — я поки не бачу супер актуальних речей. Я бачу відображення якесь, щось прикольне… Люди, які знімають на телефони вибухи, тіктоки військових – мистецтво зараз в цьому. Кожний по-своєму знаходить себе, якщо вже так.

Милий у шалаші, "часікі тікают". Переосмислюємо "мудрість" радянських часів та позбуваємось непотрібних фраз-звичок

Читайте нас у Facebook та Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок