"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохаська про війну

"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохаська про війну

"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохаська про війну

Письменник та журналіст, представник літературної резиденції "Станіславський феномен" та лауреат Шевченківської премії Тарас Прохасько в інтерв'ю Лізі Цареградській для Суспільне Культура розповів про відчуття війни, задавнені травми росіян, свободу молодого покоління українців та про необхідне вміння нації домовлятися і дотримуватися суспільного договору. Наводимо стислий переказ розмови у шести тезах.

Рефлексія та внутрішні зміни

Звичайно, це дуже швидкі та інтенсивні зміни, які складаються з кількох складових. По-перше, для багатьох людей найбільшим шоком було, що війна взагалі можлива. По-друге, що війна такого типу можлива з Росією.

Для мене це протистояння дуже задавнене і пов’язане з досвідом знання нашого глибинного конфлікту. Я переживав його у багатьох інших виявах, у більш мирних, але не менш емоційних. І тому це для мене не було дивиною, але є люди, для яких це було шоком. Є люди, для яких, коли є загроза життю, – вони особливо не розмірковують про особливу історико-ідеологічну складову.

Для мене потрясінням є те, що я сподівався наприкінці свого життя мати якусь принаймні паузу від цього всього. Що нарешті можна буде не зважати на існування цього страшенного російсько-українського архетипу.

І я дуже сподівався, що принаймні наймолодші мої діти чи наймолодший мій син якось проживе у більш делікатній ситуації, якісь делікатніші десятиліття.

Те, що я тепер відчуваю, – це страшенний смуток, Боже, це все одне і те саме. Є просто втома від того, що пропонують, і що на це потрібно реагувати, і з цим потрібно жити далі.

"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохасько про війну
Chilla Palosh

Чому ми крутимося постійно на одній і тій самій каруселі

Це пов’язано зі страшенно архаїчною проблемою справжності, першості, ідентичності. Ця проблема триває від подій тисячолітньої давності, накладаючись на всю історію. Вона тривала, і от виявилося, що у росіян ця проблема ще не вирішена, що можна порівняти з дитячою травмою про право бути собою.

Вони щось зробили зі своєю історією, зі своєю тожсамістю, і не впевнені в істинності своєї версії. Тому їм потрібно довести її собі і всім іншим у будь-який спосіб. Мені здається, що українці у тому сенсі доросліші, бо вони якось те все проробили вже давніше.

Про різницю в сприйнятті між поколіннями

Коли старші діти були малими, вони також відчували певну війну, бо це була середина 90-х. У нас у місті часто були якісь речі, пов’язані з протистоянням, з насильством – і для мене завжди було найважливіше, щоб діти почувалися захищеними батьками, що насправді ми не є безпорадними.

Може бути всяке, може бути те, чого не відвернеш, але цієї розгубленості, безпомічності батьківської діти не повинні відчувати. Ні тоді, у 90-х, ні тепер, як то назвати, у 20-х.

Я зауважив, що діти реагують на різні кінетичні образи, тобто на рухи, на те, і коли тато з мамою молоді і жваві. Це здоровіше, правильніше, ніж заповільнений 50-річний чоловік. Але попри старіння, я бачу наскільки змінилася загальна атмосфера, наскільки ступінь вільності дітей змінився за ці 30 років.

Я бачу еволюцію ставлення до дітей, до людей, до особистості. Чи це є суперрозквіт, чи це є початок занепаду і деградації людства, але люди стали вільнішими і набагато самодостатнішими. І діти в тому числі, і до них таке саме ставлення навіть у старших.

"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохасько про війну
Суспільне Карпати. Архівне фото

Яких рис ми набудемо після Перемоги

Я б хотів, щоб люди набули розуміння, що насправді світ нікому нічого не винен і нічого нікому не зобов’язаний. І те, що є добре, – воно є добре, але воно не є обов’язкове, воно може бути інакше. Тому треба з усіх сил старатися , щоб підтримувати це диво, коли все добре. Розуміти, що це результат певних зусиль.

Подивіться, в центрі Європи в XXI столітті вбивають людей – ООН і Декларація прав людини нічого не може з цим зробити. Нема механізмів, які б могли зупинити зло, нема якогось чарівного рішення. Тільки надзвичайні, усвідомленні зусилля роблять життя добрим.

Про поняття "українськості"

Я хотів би, щоб результатом усіх цих випробувань було розуміння, що найважливіше у цьому спектрі можливостей, яким є українськість, мусить бути здатність до співіснування. Нація – це є договір, і чим швидше нація уміє домовитися (саме домовитися, не відстоювати свою іншість чи свою розмаїтість) – тоді є все добре.

І я б хотів, щоб от ті найгірші речі, які відбуваються тепер з Україною, щоб вони підштовхнули нас до усвідомлення того, що найважливіше – це цінувати одне одного, домовлятися і дотримуватися цього договору.

"Нема механізмів, які б могли зупинити зло": шість думок Тараса Прохасько про війну

Що має робити українська культура

Робити мистецтво, літературу, тексти, кіно без зважання на українське просвітництво. Це коли йдеться не про знання про Україну, мову, історію, а про певний спосіб мислення.

Українська культура може не переконувати себе у тому, що вона є от саме українською, і тому вона добра, а переконувати, що вона просто є. І вона є от така, моя. А чи є це українською, чи не українською, то вже не так важливо.

Воно повинно бути просто щирим, чесним і природнім, ця культура, яка не думає про те, щоб доказувати комусь право на своє існування і не бути довідником про українську історію з розставлянням акцентів певного характеру. Це має бути література універсальна чи культура універсальна, яка б у перекладі на будь-яку мову важила б багато.

Більше про українську культуру

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок