У Польщі проходять дозйомки четвертого сезону серіалу "Кріпосна", тоді як у мережі спалахнув скандал. Люди розкритикували акторку проєкту Наталку Денисенко через співпрацю із російськими акторами, яких нібито теж мали покликати на зйомки. Раніше в проєкті їх знімалося чимало, зокрема виконавиця головної ролі Катерина Ковальчук та Софія Прісс.
Сценаристка та креативна продюсерка "Кріпосної" Тала Пристаєцька пояснила ситуацію та оголосила, що серіал припиняє роботу з громадянами РФ, назву четвертого (вирішального) сезону перейменують, а від російської мови відмовились – тепер серіал дублюється для показу на всіх територіях українською.
Початок повномасштабної війни став точкою нового відліку і для українського актора, зірки "Кріпосної", "Спіймати Кайдаша", "Чорного ворона" – Тараса Цимбалюка.
За словами артиста, до 24 лютого він не вірив у те, що Росія розгорне на території нашої країни повномасштабні військові дії. Знімався у проєктах з російськими акторами, а деяких із них вважав своїми друзями. Про переоцінку і творчість поговорили в ефірі новинної програми "Культура на часі" на Суспільне Культура.
Декілька тижнів уже точиться розмова навколо дозйомок серіалу "Кріпосна" – стосовно його російськомовності та участі акторів-росіян. Тала Пристаєцька розставила акцент, що російських акторів не буде. Загалом ваша позиція: чи мають у нашому культурному просторі існувати ті російські актори, артисти-росіяни, навіть якщо вони висловилися проти війни, наприклад?
Ні, звичайно. Що я можу сказати про проєкт "Кріпосна"? Я в дозйомі участі не брав, але він відбувався без російських акторів. Він перекладений українською мовою, у ньому навіть у кадрі всі працюють українською мовою, і звичайно, задублюється все те, що знімалося до війни.
Люди перекрутили цю ситуацію максимально, щоб оминути всі ці моменти. Звичайно, що все це непросто, тому що зараз складна ситуація. Цей серіал з російськими акторами і він вийде на СТБ. Як на мене, це ненормально, щоб ми після війни дивилися серіал "Кріпосна", який був з російськими акторами, хоча я там знімався.
Серіал знімався російською, хоча потім дублювався українською для українського глядача. З огляду на те, що серіал показують на Росії, виникає думка, що російський глядач для творців українського серіалу певною мірою важливіший. Ви для себе цей серіал взагалі позиціонуєте як український продукт чи відносите до когорти тих робіт, за які, цитую вас із попереднього інтерв'ю: "...в деякій мірі за них соромно"?
Серіал знімався у 2016 році і спочатку був яскравим прикладом колаборації, яка до війни була дуже популярна в Україні. Це продукт, який продавався на пострадянський простір, на всі російськомовні країни. І в тому числі, ясно, що в першу чергу для Росії.
І, відштовхуючись від цього, ці канали впливали на те, щоб сюди затверджували росіян в головних ролях. Звичайно, ми повинні були зробити максимум висновків, але ми якось звикли до дальнього вторгнення десь на сході, до анексії Криму і швидко всю цю ситуацію відпустили, хоча це був прекрасний шанс перезавантажити свою свідомість і врешті-решт якусь цілісність свою підкреслювати, а не займатися тим, чим ми займалися.
Після виходу одного з сезонів "Кріпосної" критик і активіст Олекса Вова акцентував увагу на тому, що: "Серіал показує не таке страшне кріпацтво, як його змальовував Шевченко, що 100 років тому в Україні ніхто не говорив українською, а якщо подивитися на цей серіал, українці взагалі постають такими гротескно-шароварними..." – кінець цитати. Чи виникали у вас роздуми під час роботи в цьому серіалі стосовно своєї участі у формуванні такого образу України та українців у масовому популярному продукті?
Це мазки впливу російського кінематографа, де, якщо зображують українців, то дівчата обов'язково повії, а хлопці обов'язково якісь раби, або, я не знаю, офіціанти і ще хтось. Цей момент тягнеться в російськомовному кіновиробництві не один десяток років. Це штамп часів радянського кіно.
Ми це на собі відчували, але сценаристи нам подавали це під призмою, що в певних регіонах українці повинні були дійсно розмовляти на якомусь середньомовному російському суржику і що десь це все-таки була правда. Ну, так усе те виправдовували те, що ми мали в тому сценарії.
Яка має бути адекватна реакція українських акторів, до прикладу, в такій ситуації?
Ця реакція вже пішла. Єдиний величезний жаль, що такою ціною. Усе зараз пишеться українською, все знімається українське, про Україну. Так, як воно мало бути ще хтозна-коли.
Я коли приїхав у столицю, то почав розмовляти російською мовою, бо розумів, що мені треба якось потрапити на знімальний майданчик. А в нас знімався 1% українськомовних проєктів – і то це повні метри від Держкіно, в які потрапляли одиниці раз в десять років. І тому тут настільки все це пронизано оцим усім милом.
Якби ще були якісь достойні проєкти, а то, як правило, було тільки мило [мелодраматичні серіали, – ред.] для якихось сумнівних російських каналів.
Ясно, що для нас свого часу було мрією там зніматися. І це стало такою ланцюговою реакцією. Ми почали тусуватися, дружити з російськими акторами. Вони нас запевняли, що ми друзі, тут і дітей всі хрестили з ними, і дехто з них хотів міняти російське громадянство. Це дуже далеко все зайшло.
І тому на них була величезна ставка 24 лютого. Що ці люди повинні якось нас підтримати, і своїй величезній аудиторії, яку вони набули завдяки нашим проєктам у Києві, вони їх повинні якось закликати до того, що "алло, ребята", війна йде в Україні, це повномасштабне вторгнення Росії. Але цього, на жаль, не відбулося.
Тому всі ці речі, як ви кажете, дійсно спонукають до еволюції, до перезавантаження, до того, щоб відкрити нарешті очі й зрозуміти, що ось ворог і він уже не одну сотню років є загарбником.
Якщо нині, після перемоги, будуть пропозиції працювати у кадрі або на сцені російською, ви думали для себе, чи будете погоджуватися на них?
Я знаю, що ми повинні зняти фільми про цю війну однозначно, і хтось має грати представників загарбницької країни. І щоб усе це було якимись реалістичними мазками, комусь з українців доведеться розмовляти російською мовою, щоб зіграти цих паскуд. Це може бути тільки в такому ключі. Я собі це бачу. А так – ні. Ну, це виключення. Ми не заради того боремося, щоб далі продовжувати це все, однозначно.
У вашому Інстаграмі бачу інформування про збори коштів та волонтерські ініціативи. Нині основна ваша діяльність — це волонтерство чи все ж є зйомки?
Знімальна сфера практично зараз лягла повністю. За весь цей час у мене фактично було чотири знімальні дні. Але це зараз точно не головне. Тому що культурний фронт дуже важливий. Я вірю, що після перемоги ми повномасштабно вступимо у свій культурний бій, знімаючись у кіно й показуючи все це, формуючи якісь фільми, щоб ця правда залишилася й пішла далі в народ.
Що стосується діяльності, то зараз в основному це волонтерство. Ми вирішили зробити цікавий акторський аукціон і розігруємо речі знімальних майданчиків. Так само, як ви підкреслили, що дійшла річ до хлопавки "Спіймати Кайдаша", і сьогодні вже там щось за неї виставили 12 тисяч, але завтра в нас ще цілий день, тож ми сподіваємося, що завтра ми заробимо на ній більше.
Ми хочемо допомогти Збройним Силам України, надійшло до нас прохання, що необхідно зібрати п'ять карет швидкої допомоги, наповнити їх медикаментами й відправити хлопцям на схід. Це наше завдання на найближчий час.
Більше цікавого про українське кіно
- "Ми побачимо нову Русю". Наталка Ворожбит розповіла про останній фільм з Русланою Писанкою, який дознімуть вже без неї
- Репортаж із харківського показу фільму про будинок "Слово": мер, Жадан і сирени
- Чотири образи Івана Миколайчука, які розкривають його різнобічний талант
- "Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно
- Повнометражні снаряди війни: як Росія використовує кінематограф у пропаганді
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
