Сьогодні, 17 червня, виповнюється 69 років українському співаку й народному артисту України Іво Бобулу. До дня народження Суспільне Культура поговорило з Іво Васильовичем про життя в умовах війни, його виступи для військовослужбовців, а також про питання мови й дерусифікації.

Під час війни
З самого першого дня війни я знаходжуся в Києві. Я нікуди не їхав і не збирався їхати. Хоча я розумів, чим може закінчитися ця епопея. Дякуючи Бучі, дякуючи тим містам, які були перед Києвом... Вони стримали нечисть, яка йшла на Київ. Якщо б це (російські війська, - ред.) потрапило до Києва, багато людей людей би не було в живих, було би те ж саме, що було в тих містах. Низький уклін тим містам, які захистили Київ і тим воїнам, які стояли на смерть і не пустили ворога до столиці.
Закордон
Молодь поїхала за кордон з самого першого дня. Любити Україну із-за кордону, я це розумію. А я люблю Україну тут, яка вона є, тут всередині. Бо я знаю, що я тут потрібен. Різниця є велика.
Можна було б поїхати, як я люблю казати “любити Україну за межами”, а я залишився тут. Для мене це було важливо.
Для воїнів
Де можна, ми даємо концерти для наших воїнів в Києві, де потребується така допомога. Можемо також за межами Києва.
Буває два рази на тиждень, буває раз на тиждень, це залежить від організаторів. Тому що пісня завжди була поруч, коли було тяжко людям.
Як люди реагують? Розумієш, коли вони, бідолаги, сидять місяцями в цих окопах, коли вони бачать, як щось вибухає і бачать смерть своїх друзів, вони приїжджають сюди відпочити, їм треба дати розрядку.
Кожен робить свій фронт роботи. На тому фронті, на якому ти працюєш, ти повинен працювати дуже досконально, дуже впевнено. Бо іноді я дивлюся їм в очі і мені соромно, що я тут, а вони там. А що зробиш, вік бере своє. Якби мені було менше, я би не сидів вдома.

Пісні зараз всі в одній тематиці
На сьогоднішній день стан музики йде паралельно з війною. Оспівуються подвиги наших воїнів, оплакуються ті люди, які загинули. Сум за тими містами, які знищені. Це фронт роботи музики, поетів і композитора. Зараз часом твори ідуть (пишуться, - ред.), але пісні зараз повинні бути такі, які підтримують наших воїнів.
Таких концертів, які були раніше, немає — дуже багато зруйновано театрів. Вони що робили, тварі? Вони (російська армія, - ред.) знищували медицину, культуру і освіту.

Влітку можна на майданчику виступати. А які концерти давати, платні? Цього поки ще немає, бо у людей немає грошей. Ми працюємо безкоштовно. Хоча всі розуміють, що є потреба, все-таки сім’я, за квартиру плати, пального немає, як їхати. Допомоги у нас немає від держави абсолютно ніякої. Це дуже погано.
Оптимістичні пісні
По радіо більше звучать оптимістичні пісні, бо вони дуже потрібні зараз. Так, можна плакати все життя, але потрібно й дати надію народу, що у нас буде мир, що у нас буде усе Україна.
Дати людям надію, що про них думають і що все у нас буде добре, коли закінчиться ця клята війна. Розумієте, це великий крок для того, щоб суспільство, яке знаходиться в Європі знало, що є така держава не тільки, тому що війна, а те, що є і культура.
Чудова культура, писемна культура, театральна культура, художня культура, письменницька культура. Це є велика культура великої держави.
Мова
Ми співали українською мовою, але в нас був і російський, і український репертуар. У мене були румунські, молдавські, італійські пісні. Це моя візитівка була. Були в мене й російські пісні, які я сам написав. Я співав їх, не відмовлявся від цього. Це було. Тому що у нас держава багатомовна, тому треба було з повагою відноситися до всіх різномовних людей у нашій державі. Я собі так думав, що треба так робити, тому так і робив.
Зараз, розумієте, трохи мені не подобається... Пушкін, Лермонтов, Достоєвський, Чайковський, композитори, музика – все-таки це була музика іншої держави, не те, що зараз. Росія була іншою. Я не знаю, розумієте? Ми можемо відмовитися від цього всього, але все-таки десь в інших країнах шанують Достоєвського, шанують Пушкіна.
Я ж вихований в зовсім іншій країні, я вихований в СРСР. Такої країни вже немає.
У нас у селі був один із великих українськомовних дитячих будинків. Граючи з ними у футбол, я вчив українську мову. Польську вчив, тому що у мене в класі були поляки, я з ними спілкувався польською мовою. Таке моє було, як кажуть, знайомство з іншими мовами.

Розумієте, я ж живу в Україні, і мені хотілося, щоб українська пісня була, і українська мова була державною.
Я пам’ятаю, коли ми приходили на радіо, приносили українські пісні, а мені казали: “А навіщо вона?”. А потім — "нащо нам російська? Давайте українську”.
Це була така робота. Ти артист і ти повинен звучати, усюди повинен бути в етері. Бувало таке, що українське телебачення тебе відзняло, а не показувало, а показувало російських артистів. Куди ми йшли тоді? Кого звинувачувати в чому? Мене звинувачувати в цьому не потрібно. Потрібно звинувачувати цю ідеологію, яка була тоді в державі.

Я хочу сказати, що людям подобається те, що я роблю. Коли я їжджу з концертами, я бачу їхнє відношення до всього, що я співав на сцені. Навіть коли я співав російські пісні, ніхто нічого не сказав. Навпаки замовляли “Как молоды мы были”, такі пісні, фундаментальні, які не оспівували комуністичний шовінізм, а просто про людські долі. Це все було.
Наша перемога
Це буде найщасливіший день для нашої держави, для нашої нації, для наших людей. Тому що, чесно кажучи, дуже великою кров’ю дається ця перемога, дуже великою кров’ю. Є країни, які допомагають, слава їм і низький уклін, є, які не хочуть, це їхній вибір. Але все-таки (вони, - ред.) повинні зрозуміти, що Україна — буферна зона для Європи. Якщо з цією буферною зоною щось трапиться, уся Європа піде в тартари. Треба або знищити (ворога, - ред.), або щось зробити, тому що чи через 10 років, чи в будь-який момент воно знову прийде. Тому треба один раз і назавжди поставити край цьому.
Це буде найвеличніша перемога Європи і України. Щоб був мир, щоб люди цінували те, що мають. Тому що дуже багато людей загинуть і вже загинуло, це треба пам’ятати. Це дуже скорботно, що цей гном не зрозумів, що не треба в Україну йти з війною (йдеться про президента Росії Путіна, - ред.)
Ми обов’язково поборемо, переможемо, тому що ця земля охороняється не тільки людьми, а ще й Всевишнім. Батько наш Всевишній усе дивиться, Матір Божа. Це земля не є такою простою, як вони думають.
Більше інтерв'ю з українськими музикантами:
- Сергій Мартинюк, гурт "Фіолет": "Ми зараз маємо плекати в собі людяність"
- Mari Cheba: "У всіх нас помінялися очі, ми подорослішали років на сто"
- Ivan NAVI: "Треба поспішати жити й проживати максимально кожну мить"
- Jerry Heil: "Можна розбити "Мрію", але вбити волю не вдасться"
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!