З перших днів повномасштабної війни кінорежисер Олег Сенцов пішов воювати. Каже, рішення вступити до лав Тероборони йому далося легко, адже напад Росії на Україну "був лише питанням часу".
Про "найстрашніший" день у житті, вихід фільму "Носоріг" на Netflix, "культурну дипломатію" та бойкот російської культури та її діячів — журналіст Ігор Шавро поспілкувався з Олегом Сенцовим в інтерв'ю для Суспільне.
Ви з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішли до лав ЗСУ боронити країну від ворога. Наскільки вам, людині мистецтва, важко далося рішення змінити камеру на автомат?
Ви мало про мене знаєте. І такі штампи "людина мистецтва" – це одразу якась людина, яка на диванчику, з лакованими пальчиками, з крихким внутрішнім станом.
Я зовсім інша людина, в мене зовсім інший шлях. Кіно – це тільки частина мого життя, якому я присвячую певний час і певні роки. Але я багато чого роблю інше, багато чим займаюсь.
Так само тут. Я маю певну фізичну та військову підготовку, мав її ще до 2014 року – і після звільнення [з російського полону, – ред.] багато їздив у АТО, і з хлопцями був на "передку", дивився, як вони працюють. І мені було цікаво подивитися, як насправді влаштована війна. Тому це не стало для мене несподіванкою, адже я казав: якщо почнеться війна – я піду на фронт.
Ви писали, що у вас з 2014 року був незакритий гештальт – і це було однією з причин, чому ви пішли на передову.
Головна причина – тому що на нас напав ворог. І я вважаю, нині усі чоловіки, які на це спроможні, які хочуть це робити – мають йти воювати. На фронті є багато можливостей себе проявити, не обов’язково бути на передовій. Гештальт в тому плані, що у мене було відчуття, що хлопці боронили державу, поки я був на курорті під охороною.
Зараз, на 4 місяці повномасштабного вторгнення, як ви відчуваєте: як пройшов цей адаптаційний період від тієї людини, якою ви були до 24 лютого – і зараз?
Я не тільки режисер. Ви бачите це якимось штампом, що людина-режисер живе гламурним життям. Я так ніколи не жив: я не люблю тусовки, всі ці бомонди, це не моє. Я жив простим життям – люблю походи, туризм, спорт, люблю змагання. У мене є фізична і військова підготовка. Для мене піти на фронт воювати з хлопцями – було просте рішення, природнє.
Зараз, за три місяці тут, особливо після того, як перейшов від ТрО до загону спецпризначення, я багато чому навчився і мої військові вміння підросли.
Як вас змінили бойові дії, в яких ви брали участь?
Мені 45 років. Я багато чого в житті бачив хорошого, і ще більше поганого. Я вже сформована особистість, яку важко зламати або змінити. У мене був учора важкий день у житті, м'яко кажучи, але це тебе вже не ламає. Коли ти у 18 років потрапляєш на війну від мамкиної, вибачаюсь, спідниці – у тебе можуть виникнути проблеми. А я вже дорослий хлопчик, мені це дається більш спокійно.
Ви сказали про те, що вчора у вашому житті був найважчий, найстрашніший день. Чи можете розказати?
Я відбув з цього підрозділу до коригування вогню артилерії на передній край. Там було поле між двома селищами, якраз біля Бахмутської траси, де йде наступ русні. Був дуже серйозний обстріл, і він посилювався.
Ми почали відтягуватись на запасні позиції, потім ще далі. І весь цей час нас била арта і "Гради", все, що завгодно. Багато було втрачено хлопців, втрачена позиція.
Зараз тут йдуть дуже запеклі бої – і нам важко. Ми тримаємося, але іноді змушені відступати. Коли горить земля і треба відходити, щоб зберегти життя людей.
Чи вдалося винести з поля бою тих поранених і загиблих бійців?
Поранених винесли всіх. Щодо загиблих – у такій ситуації важливо вийти самим і винести поранених. "Двохсотих" вивозити важко, це робиться потім, якщо немає можливості зробити зараз. Якби обстріли були не такі сильні, і якби нас було більше живих людей – ми б вивезли всіх "двохсотих", але на той момент це було неможливо.
Нашого духу вистачає, мотивованих людей вистачає. Хтось чогось не вміє, хтось вчиться на ходу – це нормальна історія. Треба готуватися, вчитися виживати на війні. Якщо ти не навчишся за три дні, то тебе вб’ють дуже швидко. Треба вгризатися в землю, щоб не загинути від якоїсь міни.
Напередодні ваш фільм "Носоріг" з’явився на Netflix. Тепер більша авдиторія може долучитися до того, щоб подивитися щось українське. Фільм подекуди кривавий, пронизаний чорним гумором і не про теперішній час, а про 90-ті роки. Те, що фільм вийшов зараз, – яким Україну побачить західний глядач?
Такі закидони критиків на кшталт: "навіщо знімати про те, що минуло, про 90-ті", або "нас побачать у не дуже правильному світлі" – це наша закомплексованість. Ми не до кінця переварили нашу меншовартість, хочемо гуляти тільки в парадному.
Але ж люди не бояться проговорювати свої травми, проблеми. Ми ж говоримо про корупцію, кажемо, що є певні проблеми на місцях, є проблеми в армії, політиці. Ми це знаємо, про це говоримо, а потім щось вирішуємо. Те ж саме про тему 90-их років. Вона зовсім не проговорена.
Ми дивились ці російські наративи у "Бригаді", "Бумері" і так далі. Усі знають, що "Носоріг" – це зовсім інший погляд, більш український і більш реалістичний, що деромантизує цю епоху.
90-ті роки – це те, що відбулося зі всіма пострадянськими республіками. Але Україна це пройшла і вийшла зовсім іншою, зараз ми вже близько підійшли до європейських стандартів.
А Росія продовжує жити в цій ментальності "дев'яностих". Вони культивують ці часи, пишаються ними. Злочини, які відбулися в Бучі, Ірпені, скоїли маленькі хлопці, які надивилися "бумерів", "бригад", і вважають себе крутими. Вони продовжують цю жорстокість, але на інший манер.
Від початку повномасштабного вторгнення більшість українців почала говорити, що треба бойкотувати все російське. На культурному фронті теж говорять про бойкот російської культури, митців, хоч подекуди ми чуємо від, не будемо називати прізвища, що це недопустимо. Що архаїчно бойкотувати російську культуру. На вашу думку – чи є бойкот зброєю і наскільки вона може бути ефективною проти Росії?
Я теж підтримую бойкот. І ще давно робив про це заяву.
Моя думка така: кров убитих в Україні дітей, закатованих чоловіків, зґвалтованих жінок – це все на руках кожного росіянина. Тих, хто це зробив; тих, хто їх сюди послав; тих, хто підтримав і тих, хто промовчав. І тих, хто каже на Каннському кінофестивалі про російську культуру і що треба підтримувати російських солдат. Це про Серебряннікова, я не соромлюся називати імена і казати правду.
Треба, щоби Росія сплатила за все ціну. І це тільки початок платежів – у нас дуже великий рахунок до них, вони будуть платити дуже довго. А вибити з них цей б буде дуже важко, тому що кількість злочинів в Україні тільки зростає.
Війна — усі останні новини
- "Саме тому, що ми знаємо, ким ми є, ми можемо себе захищати": говоримо про війну з письменницею Софією Андрухович
- Бадоєв планує створити документальний фільм про перші дні війни з Росією
- Культурний фронт. Війна очима наших письменників за кордоном
- Канни-2022: підбиваємо підсумки з кінокритикинею Дарією Бадьйор
- Як працюють українські культурні медіа під час війни
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
