Андрій Курков – український письменник та президент Українського ПЕН. У розмові з Лізою Цареградською ділиться поглядами на політизованість культурних діячів, розповідає про свій "білий список" росіян та яким вважає найлегший і найшвидший спосіб розв'язання війни. Наводимо текстовий переказ інтерв'ю.
Хочу звернутись до вашого інтерв’ю, яке ви місяць тому дали французькому каналу. Ви сказали, що Росія ніколи не втомиться воювати, що має втомитися російський народ. Зараз із оприлюднених розмов солдатів із жінками-матерями скидається на те, що не до кінця вони втомлені і не до кінця розуміють, що відбувається. Чи може Росія втомитися від цієї війни?
Звичайно, ситуація змінюється щодня.
Від інфляції, безробіття, від того, що зникають товари з магазинів. Це невдоволення вже відчувається, але воно все одно перенаправлене на Захід, а не на Путіна. Усе одно коментар Путіна такий, що це нас Захід заганяє в куток.
Мені здається, що найбільше зараз виступають і плачуть блогери. Це Москва і Пітер. Умовний Кунгур як не мав Макдональдса, так і немає.
Великі міста були острівцями комерційної цивілізації, але зараз і вона зникає. А для провінції російської життя з туалетом на вулиці – це норма. Покарати російську провінцію неможливо тому, що їхній рівень життя набагато гірший від не дуже доброго рівня нашого якого-небудь забутого села.
Треба очікувати невдоволення еліти, тому що це вона втрачає гроші, яхти, перестає бути міліардерами, не може доїхати до своїх віл, а вілли конфіскуються. Іде покарання еліти, яка є відповідальною за владу, тому що фінансує її, взамін отримуючи від неї карт-бланш на заробляння грошей.
Сама еліта невдоволена. І Абрамович не може знайти собі місце, де йому приткнутися, тому що вже в Лондоні жити не може. Уже не може керувати своїм Челсі, має продавати футбольний клуб. Відбирають всі його іграшки.
Думаєте, еліта може повпливати на Путіна?
Не напряму. Путін насправді не спілкується з елітою тет-а-тет. У нього є свої конфіденти: це Шойгу, може, кілька людей, про яких ми не знаємо.
Це єдиний легкий спосіб зупинки війни. Усі інші способи — набагато складніші.
Ви, як президент українського ПЕНу, написали відкритого листа у відповідь на заяви німецьких авторів про те, що бойкот російської культури є недоцільним. Йшлося про два списки: чорний список і білий список. Але як бути з тезою, що хороших росіян не існує в природі?
Слово "руський" і "росіянин" – це різні речі, я сам етнічний руський, але не росіянин. Я знаю російськомовних письменників, які живуть за кордоном вже по 20-30 років. Вони іноземні громадяни, пишуть російською, їх вважають російськими письменниками. Чи вони відповідають за Путіна, якщо вони їхали з Росії, коли Путіна ще не було? І які всі 20 років його критикують та відмовляються приймати від Росії літературні нагороди?
Американський ПЕН написав таке саме: не може відміняти руську культуру зовсім. Можна просто залишити білий список, а все інше автоматично потрапляє в чорний. Я знаю по прізвищах майже всіх російських письменників і літераторів, які виступають проти Путіна, проти агресії.
Яка це кількість?
Якщо говорити загалом, судити по листах, які вони підписували, – один лист — 150 людей, максимально – 500. Відомих з них до десятка. Але водночас 500 і більше людей підписали заяву на підтримку Путіна та підтримку агресії.
Мене найбільше вразила заява російських письменників, яка була надрукована 4 березня в літературній газеті, де прямим текстом підтримувалась "спеціальна операція в Україні". І на наступний день — відкритий лист викладачів і студентів Санкт-Петербурзького університету з таким самим сюжетом за агресію, за Путіна.
Але говорити з тими, хто є в білому списку, – треба буде. Я готовий зустрітися на сцені будь-якого театру в Європі з Володимиром Сорокіним, який давно виступає за Україну та проти Путіна. Не знайомий особисто, але знаю, що Дмитро Биков, якого отруїли "Новічком", але він вижив – теж виступає проти агресії та проти Путіна. Ну і, звичайно, старше покоління людей з оточення Ігоря Іртеньєва та Володимира Шендеровича.
Потрібно дві колонки розкреслити: той, хто за мир і за Путіна – проти війни і за Путіна – це теж в "чорний список". Той, хто проти Путіна і проти війни – це "білий список".
З приводу Німеччини: у твіттері канцлер Олаф Шольц сказав, що війна Путіна – це не війна всіх росіян. А чому ми чуємо такі заяви від Німеччини?
Німеччина хоче продовжувати купувати газ і не хоче усвідомлювати, що кожна хата, яка опалює себе російським газом, фінансує вбивство українців. Вони тільки вчора вперше заговорили про те, про що я казав 10 років тому. Що Німеччині навіть з економічної точки зору треба було прокласти газопровід з Норвегії, ніж тягнути від Путіна з Росії. Що відразу означало, що Німеччина погоджується, що опалення буде елементом шантажу і залежності.
Ангела Меркель, думаю, це розуміла, але все одно хотіла це робити. Мені не шкода їхніх грошей, якщо їм доведеться відімкнути цей газопровід і він буде іржавіти на дні Північного моря. Але тепер вони нарешті побачили, що з міста Ставангер, з південно-західної Норвегії, там, де найбільші запаси нафти й газу в Європі, набагато легше протягнути цю трубу. І, мабуть, у разів 50-60 дешевше все це зробити було.
Хочу звернутися до ваших слів до повномасштабного вторгнення. Ви мали розмову з Жаданом в інтерв’ю, і там говорили про те, що письменник має бути політизованим. У нас раніше тривали такі дискусії дуже часто й багато, не тільки щодо письменників, а в принципі будь-яких культурних діячів. Як зміниться ця полеміка після нашої перемоги?
Давайте згадаємо, з чого починається нова українська література. Після зникнення радянської української літератури виник вакуум, який був заповнений російськими книжками, перекладами іноземних бестселерів, детективів на російську і їхнім продажем тут.
Потім з’явилася нова українська проза і поезія, десь наприкінці другої половини 90-х років. І письменники, в основному дівчата і Любко Дереш, писали про секс, наркотики і рок-н-рол. Це сподобалось студентам. Була повна чудова аполітична кабаре-атмосфера відродження української літератури поза політикою. Повна воля, повна свобода, тому що нема контролю і навіть немає державної зацікавленості, щоб література відбувалась, тому вона росла, як хотіла.
Потім Помаранчева революція – перші зміни, перша політизація літератури. Перші романи, де письменники і письменниці пробують рефлексувати події, зрозуміти протиставлення Галичина – Донбас, Ющенко – Янукович. Уже щось змінилося.
З 2013-2014 року змінилось все. Замість однієї аполітичної літератури – дві політизованих. Тому що в нас виникла ветеранська література, за якою прийшли ветеранські видавництва, типу "Білка". І вони почали продавати книжки іншим ветеранам – аудиторія 400 тисяч ветеранів створила власну літературу.
І одразу виник конфлікт між традиційною молодою українською літературою і ветеранською. Цей конфлікт був онлайновим, перш за все, я думаю, рано чи пізно вони об’єднаються. Вони зіллються в одну літературу.
Окрім політизованої літератури, пожвавився процес написання історичних романів, які теж наповнені політикою, тому що вони ставлять акценти в історії України, які не подобаються Росії. Йде боротьба проти російської версії української історії.
І тепер найактивніші українські письменники є майже політичними коментаторами. До українських політиків за 30 років не було жодної ситуації, коли виникала довіра. Довіра виникала до письменників, які не ставали політиками. Тому навіть за кордоном на політичні конференції з України запрошували письменників, а не політиків.
Тому що ми вважаємо, свідомо чи несвідомо, що свобода важливіша за стабільність. Ми звикли жити поза стабільністю, але для нас наша свобода – наше право на наше слово, нашу думку – це головне. І це ми зараз відстоюємо. Бо це право не може існувати окремо від незалежної України.
Чи випадає нам говорити про те, що це добре чи погано? Чи доречно взагалі мислити такими категоріями, що ця політизованість є добре?
Нема сенсу говорити про це говорити, тому що в цей момент це дуже добре. Є моменти, коли це погано, коли ми не хочемо виконувати українські закони. Тому що це теж традиції української матриці анархії. Індивідуалізм, егоїзм, повага до власної думки, готовність не погоджуватись будь з ким, готовність не поважати власного лідера і кого завгодно, хто потрапить в уряд, не бажання приєднуватись до чужої партії, а бажання створити свою, навіть якщо до неї вступлять 10 людей.
Це є погано і це є добре. Але що добре, що ця різниця ментальна між колективною радянською російською людиною, для якої один цар – це нормально, поки він не помре. Для якої однопартійна система, яка була в Радянському Союзі, а зараз стала з "Єдиною Росією" знову пострадянською системою – це для них нормально, тому що їм подобається бути безликими, безликою масою. Кожен українець хоче, щоб його бачили: його посмішку, запам’ятали його очі, і наша любов до селфі у фейсбуці відрізняється від їхньої любові до селфі.
Насамкінець. Мені подобається те, як ми єднаємось, це теж наша така характерна риса: ми можемо об'єднатися і давати відсіч ворогу. Але що робити, коли буде перемога і буде відлига, і знову постане питання "А, можливо, не все так однозначно?".
Все нормально, будемо знову сваритися. Це наша традиція. З нею теоретично можна працювати, якось змінювати, тому що будь-яку традицію можна змінювати, особливо якщо в неї є негативний компонент. Але для цього треба мати професійних політиків, професійно структуровану політичну систему. Один з наших політиків півроку тому питав, що б я зробив перш за все, для того, щоб якось змінити українське життя на краще.
Я сказав, що треба скасувати реєстрацію всіх політичних партій у Міністерстві юстиції. Запровадити нові правила реєстрації – і реєструвати заново тільки ті партії, у яких є конкретна ідеологія. Які можуть сказати, вони ліберальні, консервативні, демократичні чи якісь інші.
Війна — усі останні новини
- "Книги знищують, бо постаті в них надають силу": Дробович про вилучення армією РФ українських книжок
- Найзрозуміліший вид діалогу: війна в ілюстраціях українських художників
- Американський письменник Мітч Каллін написав листа до українців і українок
- Загадкова душа: як достоєвщина формує російське суспільство
- Незавершена декомунізація та книжкова сфера під час війни – Андрій Любка
- Чи залишаться твори російської класики у шкільній програмі. Експерти про аргументи "за" і "проти"
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
