28 січня онлайн-кінотеатр Netflix випустив 12 епізодів південнокорейського серіалу про зомбі "Усі ми мертві" (All of Us Are Dead). Вже наступного дня корейська дорама посіла перше місце серед серіалів на платформі.
Після успіху "Гри в кальмара", "Поклику пекла" та півдюжини інших серіалів, на які у 2021 році Netflix витратив понад півмільярда доларів, стрімінг-сервіс планує зняти 25 фільмів та серіалів – і "Усі ми мертві" став першим з цих проєктів у 2022 році.
Спробуємо розібратись, чи вдалося тайтлу повторити успіх "Кальмара" та чим зомбі-драма про школярів відрізняється від інших претендентів жанру на тлі пандемії Covid-19.
Про що "Усі ми мертві"
Серіал “Усі ми мертві” є екранізацією однойменного вебтуна (цифрового коміксу, призначеного для читання зі смартфона), який публікувався у 2009-2011 роках. Його прочитали 6 млн людей, рейтинг на платформі видавця становить 8,9 бала з 10. Комікс намальований у досить простій, характерній для вебтунів манері та складається лише з 9 розділів (на відміну від 12 епізодів серіалу від Netflix).
За сюжетом, Лі Бен-чан, батько і вчений, колишній працівник фармацевтичної компанії, знайшов роботу вчителем природничих наук у старшій школі Хьосан. Після того, як через постійні знущання його син Лі намагається покінчити життя самогубством, вчитель розробляє спеціальну сироватку, яка має перетворити страх на лють і дозволити хлопцю захистити себе від хуліганів. На жаль, вакцина перетворює його на зомбі, який після кусає і заражає вірусом свою матір. Так батько через свої дії втрачає всю родину.
Вже наступного дня у школі одна з лабораторних мишей, що заражена вірусом, опиниться на волі та вкусить ученицю. Вчений якийсь час намагається утримувати її на прив'язі, експериментуючи над можливими ліками, проте під час уроків дівчина виривається на волю. За кілька годин мерців у школі стає більше, ніж живих. Епідемія поширюється стрімко, невдовзі вже все місто охоплене панікою, а група учнів школи Хьосан має з боєм прориватися через забиті мерцями коридори, сподіваючись, що їх хтось врятує.
Головні ролі зіграли Пак Сі-ху ("Підставне місто"), Юн Чхан-йон ("Наречена річкового Бога"), Чо І-хен ("Лікарська мудрість"), Ю Ін-су ("Школа 2017") та Кім Бен-чхоль ("Гоблін").
Чому фільми про мерців такі популярні
Зомбі стали настільки впізнаваними та популярними, що їх розрізняють люди з будь-яких країн, будь-якого віку та соціального становища. Зомбі можна зустріти у всіх видах мистецтва – кінематографі, музиці, книгах, відеоіграх, живописі, коміксах. І, що найдивовижніше, своєю популярністю зомбі не збираються поступатися вже десятки років.
На відміну від інших типових історій, на зразок навали інопланетян або технократичних антиутопій, ідея зомбі-апокаліпсису не є такою вже й традиційною. Якщо "Війна світів" Веллса була написана на рубежі XIX-XX ст, то зомбі у його сучасному вигляді зобов'язаний своїм існуванням режисеру Джорджу Ромеро, який почав знімати фільми про живих мерців наприкінці 1960-х — і став культовою фігурою для прихильників B-movie, хоча й не перетворився на мільйонера.
Ромеро був першим, хто надав навалі зомбі рис повноцінної епідемії, прибравши з сюжету магію. Зомбі у виконанні Ромеро перетворилися на жертв невідомої інфекції та стали більш страшними, ніж це було раніше, завдяки чудовому гриму.
Сам режисер говорив, що його фільми відображають суспільні та політичні проблеми, актуальні на момент зйомок, а зомбі — лише елемент творчого бачення. Почавшись як сміливий низькобюджетний експеримент, серія фільмів поступово перетворилася на глобальне явище, ставши культурним феноменом і породивши безліч послідовників та наслідувачів.
Універсальність "зомбі-тематики" полягає у неймовірній гнучкості її символізму. Подібність зомбі з людиною сучасної масової культури від початку була очевидна режисерам, і вони усвідомлено демонстрували це у своїх фільмах. Зомбі схожий на типового споживача, що прийшов у торговий центр, жертви культури споживання. На зомбі схожі типові офісні працівники, життя яких перетворюється на суцільну рутину. Також зомбі – це народні маси, що повстають проти капіталізму, етнічні та соціальні меншини тощо.
При цьому зомбі самі рідко виступають в ролі антагоністів історії. Часто вони стають тією обставиною, що змушує головних героїв зайняти свої місця на сцені дій, змушує механізм сюжетного двигуна ворушити шестернями. Адже кіномистецтво – це одна з форм пізнання людиною самої себе, своїх свідомих та несвідомих намірів і бажань. Кіно – це саморефлексія соціуму. Головне в цих фільмах — те, як герої поводять себе під час кінця світу, наскільки залишаються людяними, готовими до самопожертви.
"Усі ми мертві" у світі пандемії COVID-19
Новий південнокорейський серіал від Netflix не створює нового слова в "зомбі-історіях", а іноді й зовсім повторює жанрові кліше. На кшталт того, коли людина, у світі якої існує фільм "Потяг до Пусана", не вірить в існування ходячих мерців, навіть якщо вони в цей момент кусають його за руку. Але вихід у розпал справжньої пандемії наділяє "зомбі" із серіалу новим значенням. Тим більше, що Covid-19 згадується у місцевих новинах, а значить, персонажі у цій реальності живуть у нашому світі.
"Карантин", "воєнний стан", "ізоляція", "тестування потенційних заражених", "створення вакцини". Терміни, які через серіал набувають нового сенсу і знайомі кожній людині у світі, яка все ще страждає від пандемії. Тут навіть є "безсимптомні заражені" – напівзомбі, які зберегли людську свідомість (за збігом чи ні, ними стають представники маргінальних груп: шкільний хуліган, вигнанець класу та дівчина, яка хоче накласти на себе руки через знущання).
Друга сторона сюжету – історія групи учнів старшої школи Хьосан, які намагаються вижити за умов кінця світу. Зомбі-вірус поширюється зі швидкістю лісової пожежі, що добре передається в перших серіях за допомогою чергування коротких і довгих, сповнених хореографічної дії дублів. Це додає відчуття реалізму і робить те, що відбувається на екрані, захопливим.
Школа (і так не "райське місце", за словами режисера) перетворюється на пекло. Знайомий простір змінює свою природу. Кабінети барикадуються і стають фортецями, єдиними безпечними куточками, у той час, як вийти в коридор без плану дій дорівнює певній смерті. Ще одна відмінність серіалу – у "Усі ми мертві" герої повинні протистояти не просто безликому натовпу зомбі, але колишнім друзям та однокласникам, вчителям, а також батькам, які прийшли своїм дітям на допомогу, але самі стали жертвами епідемії.
Діти рідко стають ключовими героями історії про зомбі. Банально – через нестачу фізичної сили, через інфантильну неспроможність у прийнятті складних, життєвоважливих рішень.
"Ми часто говоримо щось на зразок "деякі дорослі поводяться по-дитячому". Я відчував, що було б надзвичайно цікаво подивитися на вибір, який зроблять ці молоді люди. І я відчував, що це може надати нового змісту жанру зомбі", – сказав режисер Лі Чже-кю в інтерв'ю журналістам під час пресконференції у Сеулі.
Тому не дивно, що частина персонажів, подібно до реальних підлітків, ціпеніє від жаху і нічого не може протиставити атаці зомбі. Але інші, сповнені почуття морального обов'язку, ризикують і беруть відповідальність за чужі життя. Екшн-сцени за їх участю неможливо назвати нудними, тут є все: і паркур, і бойові мистецтва, і драма з жорстокістю. Окремо варто відзначити роботу масовки, тих самих зомбі – їх у кадрі дуже багато, всі вони рухаються хаотично, створюючи відчуття стихійного лиха.
І головне – персонажі не перетягують на себе ковдру глядацької уваги. Тут немає класичного для зомбі-тематики ієрархічного поділу групи людей: немає визнаних лідерів, є лише група школярів у біді. При цьому серіал не скочується в міркування про мораль та людяність: баланс витриманий, історія постійно підштовхує героїв вибратися зі свого укриття, а зовнішні перешкоди ніяк не поступаються кількістю внутрішнім конфліктам. Хореографія екшену тут важливіша за здоровий глузд і тим паче струнку історію: якщо тим, хто вижив, знадобиться зробити ще одну вилазку із затишного захищеного класу, причина знайдеться.
Велику роль у створенні серіалу відіграли кінематограф та кольори. Зверніть увагу на зміну кольору оточення персонажів від початку до кінця. У той час, як глядачі вступають в історію на яскравій, насиченій квітами ноті, вона поступово стає темнішою в міру поширення зомбі. Творча група використовувала кольори для створення відчуття "інтенсивності" та драматизму протягом усіх епізодів.
Все це в купі з обов’язковими кліфгенгерами, які змушують відразу вмикати наступну серію, тримає глядача в напруженні, не відпускає протягом усіх 12 епізодів. Можливо, "Усі ми мертві" не стануть феноменом рівня "Гри в кальмара". Проте це черговий доказ того, що наступні роки ми всі будемо дивитися південнокорейські фільми та серіали – і отримувати від цього задоволення.
