"Увімкніть мобільні телефони. За допомогою їхнього світла ми з вами будемо розмовляти".
Вистава починається з питань. На них синхронно відповідають глядацька зала і актори на сцені, піднімаючи й опускаючи засвічені екрани телефонів:
Фото: Єлизавета Серватинська / СуспільнеДалі глядача занурють у концентрований відчай. Один за одним звучать п'ять важких монологів — зґвалтування і аборт від батька, залучення до проституції рідною матір'ю, сексуальне насилля над дитиною з відхиленням аутичного спектру, провина за підлітковий аборт і подальша незмога виносити дитину, інвалідність, небінарність йінцест.
"Це все реальні історії реальних людей. Це зовсім непопулярна тема для театру — ми говоримо про ранню підліткову вагітність, аборт, психологічне і домашнє насилля. Театр "Золоті ворота" працює з соціальними темами, і наш глядач знає про те, що вони є в нашому репертуарі", — розповідає директорка і художня керівниця театру Ксенія Ромашенко і додає:
"Ми попереджаємо, що у виставі використовується обсценна ненормативна лексика, гучний звук, незручні теми, і якщо ви не готові говорити про це, то не варто. Але також ми попереджаємо, що свідоме суспільство має мати сміливість говорити чесно на проблемні питання. І, на мою думку, одна із функцій міського театру — піднімати ці питання, а не просто розважати людей".
На питання про те, де межа епатажу і "розмов на складні теми", Ксенія відповідає, що не сприймає спекулювання такими темами:
Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне
Ми робимо обговорення після вистави, не після кожної, але з певною періодичністю. Актори спілкуються з глядачами у "Голден хаб", обговорюють ідеї, отримують зворотний зв'язок. Глядач розповідав нам, що "я особисто пережив травму, і ця вистава для мене є терапевтичною". Але я знаю кола людей біля мене, для яких вона є досить важкою, і вони не будуть готові до цього.
Ми налагодили місточок з організаціями, які надають кваліфіковану допомогу. Це "Жіночий консорціум", "Ла Страда", "Гендер в деталях" — на сайті театру ви можете отримати ці контакти".
Натомість вистава, за словами художньої керівниці, робилася без консультацій з психологом. Інколи в ній звучать доволі категоричні тези — що лікар, який робить аборт, убивця, а з абортом для жінки "починається вічна вина, яка завжди з тобою".
Акторка Лілія Цвєлікова, яка у виставі зіграла жінку, що розкаюється за зроблений аборт, говорить, що така категоричність — це данина документальності:
"Це суб'єктивна думка людини, яка це пережила. Це не вигадана історія. Якщо ці переживання переросли в такий досвід і людина має відповідальність сказати так, я не маю права відсторонитися від цього. Напевно, це найчесніше, що можна зробити в професії.
Я можу не погоджуватися, моя особиста думка може бути іншою, але я відповідальна за історію, яку розповідаю. Тому така категорична позиція. Людина так себе лікувала, бо кожна з наших історій закінчується, можна сказати, перемогою людини над собою. І яким би категоричним не був цей шлях "Я себе звинувачую, я себе ненавиджу, я ненавиджу своє тіло, ненавиджу свій вчинок", я все одно перемагаю ці обставини і йду далі. Тому я йду з піснею. І кожен з нас має заспівати в кінці — я переміг те, що мене руйнувало".
Варто додати, що ідеї пролайфРух проти абортів, також відомий як рух пролайф — суспільний рух, що бере участь у дебатах про аборти, виступає проти практики абортів та їх законності.звучать не лише у монологах акторів, які, як заявляють автори, засновані на реальних подіях, а і в авторських піснях, якими перемежовується кожна історія. Через це складається враження, що це чітка позиція, яку намагаються донести автори.
"Але ми нікого не лікуємо, ми показуємо те, що може бути, — говорить актор Артем Пльондер, який грає у виставі одноокого хлопчика, який вступає в інтимний зв'язок з матір'ю і страждає від цього, — протягом двох тижнів ми лікували свої травми, але якось з першого дня це було полюбовно. Ми одразу закохалися в режисерку, в те, як вона працює. Вона нам пояснила, як правильно працювати з цими складними текстами".
Акторка Анастасія Бабій додає: "Круто нам Андра (режисерка, — авт.) сказала, що ми нікого не вчимо, ми просто ставимо питання, а вже відповідь кожен дає собі сам". Анастасія у виставі грає дівчину, мати якої займається проституцією і залучає до цього дочку.
"У період підготовки, репетицій, ми дуже багато працювали зі складними темами, які стосуються саме нас. Наші особисті — мене як Богдана, Артема як Артема. Тому коли вистава вийшла, ці теми лягли на нас дуже спокійно, адже ми в процесі діставали з себе найстрашніші і найболючіші штуки", — розповідає актор Богдан Буйлук, який у виставі зіграв хлопчика з відхиленням аутичного спектру.
"Ми отримали ці тексти як звичайні люди, і це було дуже боляче читати, особливо розуміючи, що це реальні історії. Одразу думаєш — як ця людина взагалі змогла це пережити? Найбільша відповдальність для мене була — це не зіпсувати.
Глядач дуже різний. Дуже цікаво спостерігати за емоціями, реакціями в залі. У мене було таке, напевно, най-най — коли я бачу чоловічі сльози. Мені всіх хочеться обійняти. І хто б не прийшов — всі люди прекрасні", — говорить Анастасія Бабій.
"Зараз ці тексти мені, наприклад, казати легко. Я думаю, це круто. Я отримую велике задоволення від того, що я роблю, а це, напевно, найголовніше", — зізнається акторка Дар'я Твердохліб, героїня якої у виставі переживає сексуальне насилля від власного батька.
Вистава "ІН-ШІ" створена у рамках лабораторії "Золоті. Відкриті для світу". У цій лабораторії брали участь два європейських режисери, Андра Каваліускайте і Мартін Борош.
"Коли ми попрацювали з Андрою, для нас цей жанр став відкриттям того, як треба працювати з акторами. До цього нас навчали так, що в нас є четверта стіна — ти відсторонюєшся, і глядача ніби немає. І ми працювали з таким вперше: ти повинен був цю четврету стіну розбити. Йти і в кожні очі — відкриваються вони чи ні, це їхнє право, — але ти мусиш зазирнути в кожні очі, які прийшли і дивляться. І я бажаю кожному актору пережити такі моменти, бо це — чесне", — розповідає про роботу над виставою Анастасія Бабій.
В один з найсерйозніших і трагічних моментів під час вистави в залі прозвучав сміх. Актори кажуть, що відторгнення теж треба сприймати:
"Це захисна реакція. Бувало, люди починали кашляти на виставі. Це неприйняття означає, що це колись траплялося з нею або з кимось з її близьких. І коли ми чуємо сміх... Це теж має право бути!", — говорить Богдан Буйлук.
На питання, з якими думками вони йдуть на сцену все це грати — всі актори однголосно відповідають: "Зі світлими. Тільки через любов".
Мистецтво — не журналістика, у цій сфері не можна вимагати обов'язково двох точок зору та, до прикладу, повної неупередженості. Але воно було і є інструментом, яким можна як завдати шкоди, так і вилікувати. "ІН-ШІ" — вистава, лезо якої занадто гостре.
Читайте також
"Встановимо і повалимо пам‘ятник комунізму": про що вистава "Наркомати" театру "Публіцист"
"Ми під впливом цієї музики": інтерв’ю з головним диригентом Нацопери про прем’єру "Казок Гофмана"
