Проєкт "Звуки Чорнобиля" представив вінілову платівку. До альбому увійшли 10 пісень українських та іноземних артистів, в яких вони використали звуки, записані в Чорнобильській зоні відчуження. Також 26 жовтня стартувала друга частина проєкту "Sounds of Chornobyl. Radiation”, для якої електронні музиканти напишуть нові музичні твори та відіграють живі виступи у зоні відчуження.
В ефірі "Радіо Промінь" автор проєкту Валерій Коршунов та співачка СТАСІК (Анастасія Шевченко) розповіли про унікальність вінілової платівки "Звуки Чорнобиля", чому важливо говорити про Чорнобильську катастрофу і яким може бути майбутнє Чорнобиля та Прип'яті.
Всі невивчені уроки будуть вивчені, і нам це навряд сподобається
З якими гарними новинами ви до нас сьогодні завітали?
Валерій Коршунов: Ми прийшли з платівкою "Звуки Чорнобиля", яка символізує фінальну точку першої частини проєкту. Минулого року проєкт зібрав пісні, які були зроблені у 2018-2019 роках, а у 2020 році ми залучили до нього українських митців. Виявилось, у нас є 10 пісень, тому зробили альбом.
soundsofchernobyl.orgПлатівка буде незвичайна – у неї є інтерактивна обкладинка, на якій зображені артисти проєкту. Якщо використати додаток CHRNBL і навести камеру на їхні обличчя, то вони оживають і починають розповідати свої історії про те, як потрапили в проєкт і чому важливо переосмислювати Чорнобиль. Сама платівка прозора, але вкрита фарбою, яка світиться уночі. Одне зі слів в англійській мові, якими називають випромінення – "radiation", що дуже підходить проєкту. А оскільки ми живемо в Україні, в Києві, то "radiation" матиме до нас стосунок багато-багато років.
Насте, скажи, які в тебе враження від участі в проєкті? Чи відкрила особисто для себе щось нове про Чорнобиль?
СТАСІК: Це був великий стрес. Все, що я почула і побачила в Чорнобилі, мені не сподобалося. Було дуже неприємно, некомфортно і боляче. Я отримала стандартну українську освіту, тому рівень освіченості в цьому питанні у мене був дуже низький. Я з тих людей, які начебто багато чого в житті знають, багато в чому розбираються, але ніколи не усвідомлювала глибину біди.
Всі чули телефонні розмови диспетчерки ЧАЕС, але далі цього моє розуміння не заходило. Побачити й відчути місце катастрофи було дуже важливо. Ми відчуваємо Чорнобиль як щось колишнє, як урок, який ми вже вивчили та пішли далі. Ні, це не колишнє, це теперішнє. І це наше майбутнє на дуже багато років. І цей урок не вивчено, а як ми знаємо, всі невивчені уроки будуть вивчені. І нам це навряд сподобається.
А який резонанс мала перша частина проєкту "Звуки Чорнобиля" в Україні та світі?
Валерій Коршунов: Мені здавалося, що великий резонанс, що всі про нього знають. Але це, можливо, через те, що я беру участь у цьому проєкті й живу в інформаційній бульбашці. Було багато публікацій, інтерв’ю та активності в інтернеті, багато людей обговорювали його. Щодо міжнародної активності я знаю, що у різних спільнотах митців він обговорювався і багато хто писав та хотів долучитися.
До 35-х роковин Чорнобильської трагедії ми випустили кліп GusGus та Bjarki. Там були кадри з інтерактивної виставки 2019 року ARTEFACT: Chernobyl 33, і також ми трішки зняли матеріалу в Прип’яті. І в мене цього літа була інформація, що цей кліп потрапив у шорт-лист фестивалю Leeds International Film Festival 2021. Також він пройшов офіційний відбір до Red Rock Film Festival в Юті, США. Там він нещодавно пройшов ще один тур, взимку його буде судити журі. Дуже класно, що через історію з кліпом та міжнародними фестивалями інформація про проєкт також розповсюджується.
Цієї весни, до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи, з’явився мобільний додаток Чорнобиля. Це ваша розробка? Яка мета його створення?
Валерій Коршунов: Я брав участь у його створенні. Він був розроблений минулого року, називався Chernobyl Аpp. Там є багато описів, інформації, розсекречених документів, 3D-моделей. Доступ до локацій, куди туристи не можуть потрапити, але в додатку їх можна подивитися, почитати про них. Навесні ми зробили пілотну виставку у 50 локаціях України, з "оживаючими" за допомогою додатка постерами. І класно, що виставка була і на ЧАЕС, і у Славутичі, у селищних радах, у школах.
Після того ми дещо доробили додаток, зараз він називається CHRNBL. В оновленій версії стало ще більше контенту. Ми влаштували п'ятиденний міжнародний форум /CHRNBL на цю тему, у нас було багато спікерів. Історія з додатком розвивається дуже активно, чому я теж радію. Але вона більше в збереженні інформації, переосмисленні інформації про Чорнобиль в науковому плані.
Ми вирішили, що платівка теж оживатиме через додаток – у ньому є функціонал, де можуть оживати картини, де, наприклад, колесо огляду можна поставити на стіл. Також за допомогою додатку можна подивитися, де артист записував кліп, і потім почитати про це. Дуже класно, що воно в інформаційному плані працює разом. Наприклад, в школах 26 квітня був урок, присвячений Чорнобильській катастрофі, і діти використовували додаток. Це класно, бо школярам не можна їздити в Зону відчуження, їм заборонено до 18 років. Але їм це цікаво, їм хочеться почитати більше про це.
Мені навіть надсилали фотографії, де діти під час тематичного уроку "ставлять" собі на стіл радіолокаційну станцію "Дуга". У додатку можна натиснути й послухати, як вона тріщала колись.
Останні 35 років слово "Чорнобиль" звучить тільки в негативному контексті як в Україні, так і в світі. Сформувалося багато стереотипів і навіть фейків про Чорнобиль. Чи допомагає проєкт "Звуки Чорнобиля" позбутися негативного іміджу України в цьому контексті?
Валерій Коршунов: Звісно. Велика кількість людей долучається до проєкту, багато починає розпитувати та дізнаватися щось нове про Чорнобиль. Однією з ідей було якраз залучити нову аудиторію через різних музикантів. Наприклад, аудиторія СТАСІК дуже відрізняється від аудиторії гурту KAZKA чи Gus Gus. Я молодій аудиторії пояснюю, що цей альбом – це як рукавичка Таноса (персонаж коміксів видавництва Marvel Comics – прим. ред.). Треба було зібрати всі камені, дуже різноманітні по своїй силі, щоб отримати цю рукавицю і використати її для Чорнобиля. Діти дуже полюбляють такі аналогії.
Це артпроєкт, який ми потім покажемо на фестивалях медіамистецтва
Якою буде друга частина проєкту "Звуки Чорнобиля"?
Валерій Коршунов: У другій частині проєкту ми залучаємо електронних музикантів, які виступають наживо. Не діджеїв, які кнопки натискають, а саме музикантів, які пишуть музику, переосмислюють і потім грають її наживо. Ці музиканти відомі за межами України, і вони доволі різноманітні у своїх жанрах, але це більше електронна музика. Ми вирішили більше не робити відеокліпів, бо це трішки про інше.
Ми зробимо це у форматі відеострімів. Ми накопичуємо матеріал, обробляємо, потім викладаємо. Всі починають з ембієнтуЕмбієнт — напрямок електронної музики, що характеризується відходом від лінеарно розгорнутої мелодичної лінії, характерної класичній електронній музиці, в бік вільної композиції звукових ефектів. і далі переходять в експериментальну музику. У кінці відео з’являється дуже багато 3D-графіки, такий віртуальний Чорнобиль, де все переливається, несеться. Це більше артпроєкт, який ми потім покажемо на фестивалях медіамистецтва.
Тема Чорнобиля викликає величезний біль, емоції, і це нормально. Також хотів сказати, що прибуток від продажу платівок "Звуки Чорнобиля" ми передамо проєкту Help Chornobyl – онлайн-сервісу, який займається юридичною допомогою ліквідаторам та постраждалим від аварії на ЧАЕС. Я теж беру участь у цьому проєкті. Його підтримує Фонд Східна Європа. Багато хто думає, що ліквідатори отримують дуже великі компенсації, а насправді компенсації іноді бувають 400 гривень на місяць, інколи – 200 гривень, а інколи їх взагалі не виплачують. Ці люди брали участь у ліквідації аварії молодими, зараз вони старші, й усі ті негативні наслідки з’являються раніше, ніж в інших людей.
Деякі проблеми почали з’являтися, коли їм було по 30-40 років, а зараз їм вже по 50-60 років. І зараз є велика кількість людей, яким потрібна адресна допомога. Але допомогу не виплачують, програми згортаються. Наприклад, коли почалася пандемія COVID-19, то держава вирішила, що зручно було б використовувати "чорнобильські" лікарні, де лежать люди, як диспансери для хворих на COVID-19. А "чорнобильці" кажуть, що наші проблеми нікуди не зникли, а також ми в зоні ризику, бо ми літні, з хронічними проблемами. Таких історій дуже багато.
Тому ми рухаємося по цьому напрямку, будемо перераховувати кошти з продажу платівок проєкту Help Chornobyl, створили окремий рахунок для продажу платівок. Вже продано 50 платівок за перші 2 дні. Я мрію перші 50 тисяч чи 100 тисяч гривень перевести на рахунок і показати людям, що ми за ці гроші зробили.
Ми наразі ігноруємо існування шматка України
Ви присвятили дуже багато часу вивченню Чорнобильської катастрофи. Чи є майбутнє у Чорнобиля і Прип’яті? Яким воно може бути?
СТАСІК: Площу Чорнобильської зони відчуження можна порівняти з площею Люксембургу. Я не можу вгадати наперед, якою буде подальша доля цієї землі, але я розумію невідворотність і необхідність повернення цієї землі в Україну, в українську реальність. Ми наразі ігноруємо існування шматка України розміром з Люксембург. Це можна порівняти з війною. Тобто ми не віддаємо свою землю ані на поталу ворогу, ані на поталу радіації.
Люди не розуміють масштабу, який відсоток країни зараз знаходиться в Зоні. Це своє, ми не відпускаємо своє, ми забираємо, рятуємо, лікуємо, але для цього треба розуміння. Тобто це для мене як коли ти травмуєш якусь кінцівку. І якщо у тебе травмовані нервові закінчення в цій кінцівці, ти не відчуваєш болю. З кінцівкою може відбуватися що завгодно, будь-яка стимуляція.
Кінцівка може знаходитись у вогнищі, але ти не відчуваєш болю, тому що твої нервові закінчення нічого не відчувають. Я розумію, що Україна не відчуває просто цю кінцівку. Для свідомості вона закрита, і це через нестачу реального інформування. Тобто не підтримки емоційного болю, а реального інформування. Але ж ми не відмовляємося від своїх кінцівок.
У житті українців зараз дуже багато болючих ран. Ти не можеш відвернутися від цих точок болю. І жити складно, і хочеться сховатися, і хоч якось захистити себе від суцільного болю. Але не бійтеся знати про Чорнобиль, це не стільки боляче, скільки важливо для вас самих.
