Поява перших літературних фестивалів, незалежних премій та державних інституцій, а також представлення сучасної української книжки в різних країнах світу.
Разом з експертами українського книжкового ринку згадуємо деякі знакові події, які вплинули на його розвиток, сприяли появі перших літературних зірок та зробили читання української книги модним, а також розмірковуємо, які зміни потрібні у найближчому майбутньому.
Розпад Союзу як рушій українського книжкового ринку
30 років тому на уламках радянської видавничої системи з'являються перші українські незалежні видавництва. Починають виходити літературні часописи "Перевал", "Кур’єр Кривбасу", "Кальміус", "Сучасність", а також більш авангардні "Четвер", "Є" та "Гігієна". Там друкують твори сучасних авторів, дуже відмінних від того, що нам пропонувала радянська система – Юрія Андруховича, Юрія Іздрика, Тараса Прохаська, а згодом Сергія Жадана, Любка Дереша та інших. З'являються перші незалежні літературні конкурси, які теж пожвавлюють цей процес.
"Власне, з настанням Незалежності наш ринок справді став вільним. Для мене особисто це така важлива дата. І сприймати наш ринок в контексті світового потрібно з розумінням того, що ми працюємо-функціонуємо тільки 30 років. Навіть для приватних компаній це не дуже багато", – каже кураторка культурних проєктів, програмна директорка BookForum Софія Челяк.
Створення першого професійного заходу – "Форуму видавців"
Утім, відбудовувати тоді все доводилося буквально з нуля. Оксана Хмельовська, кураторка програм із професійного розвитку "Книжкового Арсеналу 2021", співзасновниця та редакторка культурно-видавничого проєкту "Читомо", описує початок 90-х для книговидання як тотальну руйнацію інфраструктури. Ліквідовано "Укркнигу", низка книжкових магазинів закривається, назавжди втрачено крамниці "Медкнига", "Ноти", "Військова книга". Державні видавництва, що залишилися у спадок від Радянського Союзу, потерпають від недофінансування, на приміщення вчиняються рейдерські атаки.
"З одного боку, це замінило знищену систему книжкових ярмарків і мережі дистрибуції, з іншого боку, стало майданчиком для формування фахової спільноти видавців, їхнього гуртування і заявлення про певні свої права й відстоювання інтересів сектору. Коли я дивлюся зараз на суцвіття десятків літературних фестивалів, книжкових ярмарків, імпрез, то розумію, що без ґрунту, який надав спільноті "Форум видавців", цього б не сталося, просто не було б й аудиторії, і звички, і моди, принаймні в колі читачів", – вважає Оксана Хмельовська.
З нею погоджується Софія Челяк, яка впевнена, що ця подія стала величезною підтримкою для українських видавців — допомогла їм бути видимішими та скоротила межу між ними та покупцем.
"Я на ньому працюю, але оскільки ми говоримо про 1994 рік — це не моя історія, а історія про те, що в Україні з'явився професійний захід, на якому видавці мали можливості донести й показати свою продукцію читачам. Потім, звичайно, фестиваль рухався — і зараз ми маємо зовсім іншу картину, ніж була при заснуванні, тому що є позитивна динаміка на ринку. Ми повинні щоразу вдосконалюватися і придумувати цікавіші формати. Але тоді, в 90-х, сама можливість купити книжки — це було щось неймовірне", – розповідає Софія.
Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів
У 1994 році також була створена Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів.
"Без неї б не було нічого. Саме Асоціація підтримала Форум видавців і зрозуміла наскільки це важливо для ринку. Про закони взагалі можна писати цілі трактати. Це зараз нам добре і комфортно і хоч є куди стукати.
У далекому 1997 році видавці прокидались і лягали спати з одною думкою: ПДВ, податок на прибуток…що ще? Це до Президента Асоціації Олександра Афоніна ми ходили плакати на плече і жалітися про наші біди і образи. І всі 27 років він нас заспокоював і підтримував. Про це забувати не можна", — каже видавчиня Анетта Антоненко, яка працює у книжковому бізнесі вже 26 років.
Поява перших українських літературних зірок
У 1996 році виходить роман Оксани Забужко "Польові дослідження українського сексу", який називають першим бестселлером незалежної України.
Поступово зростає цікавість до українських авторів-дебютантів.
Видавчиня Анетта Антоненко згадує, що одна з таких знакових подій була пов'язана з літературним часописом "Четвер", яким від 89-го року опікувався Юрко Іздрик.
"Тоді цей роман був дуже сильно на часі. Дуже багато 16-річних дітисьок взагалі почали читати українську літературу саме з нього. І на цьому романі виросло вже не одне покоління. Він вистрелив сам — без рекламних просувань, без маркетингового плану. Такі речі бувають вкрай рідко, тому що вони завжди пов'язані, особливо зараз з технологічними рішеннями: правильний план, правильне позиціювання, правильна аудиторія. Тоді всього цього не було", — розповідає директорка "Видавництво Анетти Антоненко", яка тоді була співвласницею та директоркою "Кальварії".
Дереш став одним з перших авторів книжкової серії сучасної української художньої літератури, яку започатковує "Кальварія". Вони стали першими видавцями Лариси Денисенко, Марії Матіос, Світлани Поваляєвої та інших сучасних авторів.
Цією ж стежкою йде "Фоліо". Тут виходять твори Ірени Карпи, Сергія Жадана, Тетяни Малярчук, Наталі Сняданко, які мають великий попит у молодіжному середовищі.
Зміни в законодавстві: закон 2003 року та обмеження книги з Росії
До того, як за регулювання та порятунок книжкової галузі взявся Український інститут книги, відбулося кілька законодавчих змін – вони дозволили українським видавцям вистояти проти російських конкурентів.
"Я б хотіла зупинитися на двох законах, які передували його появі, і які були конче важливими для сектору. Перший – закон 2003 року "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" та відповідних положень Податкового кодексу України, за якими видавці звільнялися від податку на прибуток, а також від сплати ввізного ПДВ і мита на імпортоване друкарське обладнання та технологічні матеріали, призначені для виготовлення книжкової продукції. Це дало можливість просто вижити. І другий –обмеження на ввезення на територію України книжкової продукції з РФ, а також заборону ввезення книжкам антиукраїнського змісту – це дало можливість сформуватися незалежному національному ринкові", – каже Оксана Хмельовська.
Книжковий Арсенал та національний стенд у Франкфурті 2015 року
У 2010 році в Україні з'яляється ще один важливий захід – фестиваль "Книжковий Арсенал". Це теж пожвавлює процеси у видавничій сфері, а також впливає на те, як наша країна представлена на міжнародному ринку.
Як переломний момент, Оксана Хмельовська згадує організацію національного стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку 2015 року.
"Ні, я не кажу, що не було національних стендів: так, Держкомтелерадіо щороку мали стенди у Білорусі, Казахстані й навіть у Франкфурті, але які вони були і що ми як країна на них демонстрували? Рушники, віночки, не надто вдалу підбірку книжок, це був випадок, коли галузь уже мала значний потенціал, були відомі за кордоном письменники, була цікава канва літературних фестивалів у межах країни, але це не комунікувалося назовні. І лише 2015 року стенд, організований "Мистецьким арсеналом" за співучасті Асоціації видавців і сприяння Мінкульту й МЗС, був таким, за який не соромно. Буквально відразу весь видавничий світ подивився на нас іншими очима, точніше помітив нас, бо ми були яскраві, зі смаком у дизайні й добротним контентом", – згадує Хмельовська.
Вона впевнена, що це стало поштовхом організовувати національні стенди на все вищому рівні, залучаючи іменитих архітекторів, демонструючи виставкові артпроєкти, а наші письменники, інтелектуали все частіше почали з'являтися на міжнародних подіях як спікери. Відтоді національні стенди були організовані на високому рівні у Лівані, Парижі, Вільнюсі, Празі, Монреалі та інших країнах.
Літературознавець Ростислав Семків під час своєї лекції у культурному центрі Шептицького також згадував український стенд на Франкфуртському ярмарку як один з тих, що перебувають у центрі уваги:
"Модерний, активний. Залучені різні автори та авторки. І це справді новинки, які мають резонанс”.
Заснування Українського інституту книги
2016 рік став переломним для українського книжкового ринку завдяки появі профільної інституції – Українського інституту книги. Йому передали усі повноваження, які стосуються галузі.
"До того, як з'явився Інститут книги, – це була катастрофа. Щось там вирішуємо, щось – там. Зараз принаймні є єдина інституція. Про необхідність її створення я говорила ще у 2005 році. І далеко на я одна – практично всі центрові видавництва, які приблизно знали, як це працює у світі. Не треба було нічого придумувати – просто взяти модель і працювати з нею. Це складно, скажу одразу, бо пов'язано з прийняттям і виправленням положень законів і дуже багатьох речей, але це можливо. І поява Інституту це показує", – каже Анетта Антоненко.
За цей час Український інститут книги втілив чимало важливих проєктів. Серед них – програми підтримки перекладів українських авторів, програма поповнення фондів публічних бібліотек, дослідження та промоція читання в Україні.
"Програма перекладів для іноземних видавців –дуже важлива. Вона – голос українських авторів по всьому світу. Ми дуже довго її чекали, тому що за кордоном теж вміють рахувати гроші та не будуть ризикувати. Ми не настільки затребувана країна, щоб наші автори йшли в першому ешелоні, тому пробитися в закордонні видавництва дуже непросто. Тепер ці ризики для іноземного видавця зменшені", – впевнена Антоненко.
Що потрібно українським видавцям у майбутньому?
"Вдосконалити правила роботи для всіх"
Софія Челяк:
"Тут є різні аспекти. Ми можемо сприймати видавців як тих, що продають та видають готовий продукт процесу написання твору — власне, книжку. І дуже б хотілося, щоб ринок став більш регульований, більш прозорий. Тоді, щоб отримати підтримку держави, ми могли б апелювати до майже точної суми податків, які платили тощо. Також дуже важлива річ — це врегулювання нових книготорговельних точок, бо зараз час від часу є неоднозначні дискусії в середовищі. Дуже б хотілося, щоб ми вдосконалювали правила гри, щоби всім було комфортно доєднуватися і працювати в ринку. А якщо ми беремо ширше, — звичайно, потрібно допомогти вдосконалити правила роботи для всіх, хто працює над книжками. З точки зору письменства весь Український інститут книги зараз працює над тим, щоб з'явилося більше перекладів з української мови. Дуже б хотілося, щоб наша література, наші видавці, наші автори були більш виданими в глобальному контексті.
"Вписати читання у соціальну відповідальність компаній"
Що робити, щоб залучити нових читачів? Маючи статистику по читанню в Україні, яка не є досить високою, ми розуміємо, що найперше потрібно берегти те число українців, які читають хоча б раз на рік. Є велика ймовірність, що вони покинуть читати, а кількість читачів буде зменшуватися. З іншого боку ми — BookForum, Український інститут книги, видавництва й автори — вигадуємо нові формати, інформаційні кампанії для того, щоб поширювати інформацію про літературу та читання.
Дуже важливо, що почали з'являтися великі комерційні компанії, які готові підтримувати проєкти, спрямовані на читання. Зокрема тому, що це вписане в їхню соціальну відповідальність. І не може не тішити те, що уже на такому публічному рівні починають проговорювати: ті, хто читають і розуміють інновації, є і кращими працівниками. На мою думку, це дуже допомагає самому поширенню читання.
"Переміна підходу до шкільного читання"
І найважливіша річ — робота з дітьми й робота в школах. Можливо, часткова, можливо, повна переміна підходу до читання і предметів, під час яких діти читають. Читання — це не тільки про літературу, але й, зокрема, про нон-фікшн, який може допомогти дитині краще засвоїти матеріал; з іншого боку, ми отримуємо нового читача, який розуміє потреби та користь читання — не тільки для розваги, але й для роботи".
"Влити додаткові кошти, щоб підняти ринок після карантину"
Анетта Антоненко:
"На сьогодні в Україні ринок на паузі. Хтось щось робить, видає — у когось це виходить успішно, але живого, активного ринку нема. Ситуація така, що потрібно дуже сильно втрутитися державі. І вона вже це робить: Український культурний фонд підтримує частково літературу, Український інститут книги рухається у правильному напрямку. Вони борються за те, щоб ситуацію владнати. Наприклад, минулої зими і навесні видавцям надали інституційні гранти. Це дозволило отримати оборотні кошти та видати те, що вони не могли, бо [під час локдауну] не було продажів.
Щоб підняти ринок, потрібно не так багато грошей. Державі просто треба зробити ревізію внутрішніх ресурсів. Наприклад, в Італії в карантинний рік державні програми для видавництв не скорочували. Навпаки, вони просили про додаткові кошти. Завдяки цьому у них активізувався ринок, а продажі скочили на 43 відсотки.
"Зміни у програмі бібліотечних закупок"
У нас вже є програма закупок для публічних бібліотек. Вона постійно піддається критиці, весь час є незадоволені. А треба просто виділити більше коштів, закупити більше назв у видавців, але певними невеликими накладами. Це зніме напруження у видавничому середовищі.
Наприклад, я — категоричний противник фокусування всіх коштів і сил на дитячу літературу, бо вважаю, що дорослі люди, якщо вони неосвічені, не можуть нічому навчити своїх дітей. Вони просто це роблять неправильно. А у нас до 70 процентів у бібліотечній програмі забирають дитячі книжки. Дайте всім рівні права. Якщо мало коштів — розберіться з квотами та виділить окремо однакові суми на кожний розділ — дитяча література, художня та нон-фікшен. Освіта та культура має бути рівна для всіх, а не тільки для дітей.
"Повна заборона російських книжок"
Ще одне дуже важливе питання — заборона російських книжок. Не півміра, яка є зараз, а повна заборона. Спочатку, коли тільки прийняли цей закон та ввели ліцензування — у нас виросли продажі, ми встигли зайняти деякі ніші. Тепер нашими конкурентами знову є величезні філії російських видавництв, які адаптувались і зареєстровані на українських дядь і тьоть. Ти не доведеш це, але ми знаємо, звідки йде капітал".
Хроніки книжкового ринку:
1991 рік — поява видавництва "Кальварія". Заснували літературний конкурс "Гранослов".
1992 рік — поява видавництва "Основи".
1993 рік — заснували літературний конкурс "Смолоскип".
1993 рік — заснували мистецьке об'єднання "Дзиґа".
1994 рік — заснували Львівський форум видавців. Створення Української асоціації видавців і книорозповсюджувачів.
1995 рік — "А-ба-ба-га-ла-ма-га" продає американському видавничому гіганту Alfred A. Knopf права на видання "Котик та Півник". Це перша в історії незалежної України книжка, якою зацікавилося видавництво зі світовим ім’ям.
1996 рік — виходить роман Оксани Забужко "Польові дослідження українського сексу", який став найбільш перекладеною сучасною української книгою і першим бестселлером.
1997 рік — з'являються видавництва "Критика" і “Факт.
1998 рік — у Нью-Йорку відбувається прем'єра монопери "Клітемнестра" за однойменною поемою Оксани Забужко.
1999 рік — перезавантаження часопису "Четвер".
2000 рік — "Кальварія" започатковує першу книжкову серію сучасної української художньої літератури. Вони стали першими видацями Лариси Денисенка, Любка Дереша, Марії Матіос, Світлани Поваляєвої.
2001 рік — перше нагородження "Коронації слова".
2005 рік — перше нагородження "Книга року BBC".
2006 рік — перший літературно-музичний фестиваль День Незалежності з Махном.
2007 рік — відкривається перший магазин мережі книгарня "Є". Починає роботу "ЛітАкцент".
2008 — виходить фільм "Ґудзик" за романом Ірен Роздобудько, одна з перших екранізацій творів сучасних українських авторів.
2009 рік — Якабу починає співпрацю з мережею Empik та стає першим великим майданчиком для онлайн-продажу книжок. Заснували культурно-видавничий проєкт "Читомо".
2010 рік — виходить роман Сергія Жадана "Ворошиловград", який пізніше став книгою десятиліття за версією премії BBC. Відбувається перший поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ.
2011 рік — перший "Книжковий Арсенал".
2014 рік — заснували поетичний конкурс "Гайвороння".
2016 рік — створили Український інститут книги (УІК). Вихід "Антології української поезії ХХ століття".
2016 рік — обмеження ввезення книг в Україну з Росії.
2017 рік — розпочинає роботу літературна агенція "Барабука".
2018 рік — УІК вперше повноцінно виконав програму поповнення фондів публічних бібліотек.
2018 рік — масштабне соціологічне дослідження читачів та видавців Ukrainian Reading and Publishing Data 2018. Проведено "Читомо" за підтримки УКФ.
2019 рік — закон про мову. "Книжковий Арсенал" визнають найкращим літературним фестивалем року на International Publishing Industry Excellence Awards.
2020 рік — Засновано премію Drahoman prize для перекладачів з української на мови світу. Запуск програми підтримки перекладів УІК.
2021 рік — презентація стратегії промоції читання Міністерства культури та Інституту книги. Вперше виходить повне нецензуроване зібрання творів Лесі Українки. Вахтанг Кіпіані та Vivat виграють судовий процес у Віктора Медведчука через книгу "Справа Василя Стуса".
