Фільм Netflix “Останній найманець”, знятий в Україні, вийшов у лідери переглядів. Це фільм, не просто знятий у Києві, – у його створенні брали участь українські компанії. Яким чином Україна приваблює західні студії та які прибутки це може дати? В ефірі Українського радіо розповів президент Української кіноакадемії Пилип Іллєнко.
Ще кілька років тому ми спостерігали тенденцію у західних блокбастерах, коли Київ знімали у Талліні. Тепер у Києві знімається Париж. Поодинокий випадок чи початок нової тенденції?
Це, очевидно, початок нової тенденції. Хоча для того, щоб ця тенденція стала масовою, державі доведеться докласти багато зусиль. Найперше при виборі місця зйомок оцінюються загальні фактори, які стосуються ситуації в країні: наявність певних чинників, які роблять зручним і комфортним перебування іноземних знімальних груп, а також спрощують їм логістичні, організаційні проблеми зі зйомками фільмів.
Але найбільшою перешкодою наразі є те, що західні страхові компанії неохоче дають страховку на зйомку в Україні. І якщо і страхують ризики, наприклад, по техніці і т.д., значно завищують ставки у сусідніх країнах Східної Європи.
Ну, а по-друге:, цей інструмент "кешрібейтів", на жаль, працює ще недостатньо. Він запроваджений в Законі, але, наскільки мені відомо, по факту ніхто ще грошей не отримав. І проєкт, який Ви згадали, перебуває в процесі переговорів.
Простими словами, що передбачає система "кешрібейтів"?
Система "кешрібейтів" – це загальносвітова практика. Вона полягає в тому, що держава стимулює залучення кіновиробництва, сервісного обслуговування в свою країну. Сервісне обслуговування – це коли приїздять іноземні представники зі своїми проєктами, тут повністю проводять зйомки. Ми в цьому випадку як країна надаємо тільки послуги переважно організаційно-технічного характеру.
Хоча з часом може зростати і творча складова – знімались українські актори і деякі творчі позиції були теж зайняті українськими фахівцями.
Є простий механізм, як робиться цей стимул у світі – якщо Ви витрачаєте, умовно кажучи, на території України 100 євро, то певний відсоток, який складає мінімум 25%, а у випадках, якщо демонструються певні культурні і національні символи, то може бути і до 30% витраченого бюджету, держава в кінці такого виробництва повертає іноземному виробнику. В деяких країнах цими "кешрібейтами" можуть користуватись і національні виробники.
Чи можна назвати цю систему вагомим фактором для іноземних кіновиробюників, аби вони знімали кіно в Україні?
Сусідні країни вже запустили дуже ефективні і привабливі системи, зокрема в Польщі сума "кешрібейту" складає 35% від витраченого бюджету. Це очевидно більше, ніж у нас. Це вже давно є одним з основних факторів при прийнятті рішення про зйомку в тій чи іншій країні.
Є деякі інші фактори, які також працюють не на нашу користь – наприклад, всі сусідні країни, які є нашими конкурентами в плані залучення кіновиробників, а це – наші найближчі сусіди на Заході – Польща, Угорщина, Румунія та такі, як Литва, Латвія і Естонія, вже є членами Європейського Союзу. І, відповідно, при зйомках там у кіновиробника виникає значно менше проблем з переміщенням обладнання через митний кордон. Їх взагалі не виникає, бо простір Європейського Союзу є єдиним митним.
Ми, оскільки не є членами Європейського Союзу, ці недоліки маємо компенсувати якимось іншими преференціями, зокрема нижчими цінами, унікальними локаціями. В принципі, у нас на папері "кешрібейт" виглядає дуже привабливо, але по факту система, як їх отримувати, досі не запущена, вона тільки в процесі становлення.
Якщо в місті проводяться зйомки, то що місто отримує в плані доходів?
В принципі, в усьому світі проводяться дослідження – яким чином, скільки робочих місць, постійних чи тимчасових, створюється, коли приходить серйозний кінопроєкт. І йдеться не тільки про робочі місця саме в кіногалузі, кіноспеціальності, а йдеться про позитивний вплив на всі дотичні, пов’язані індустрії, такі як готельно-ресторанні послуги.
Очевидно, що приїздить велика кількість небідних людей, які будуть жити в готелях, харчуватись, користуватись таксі. Вони також будуть мати вихідні дні, і очевидно будуть споживати якісь розважальні і туристичні послуги, будуть купувати сувеніри; будуть користуватись побутовим обслуговуванням; просто будуть ходити в магазини і купувати якісь товари, як харчові, так і промислові; споживати послуги зв’язку і т.д.
І оскільки кіновиробники – це люди з певними достатньо високими вимогами до якості подібного обслуговування, то, очевидно, це має позитивний ефект як для країни, так і конкретного регіону, конкретного населеного пункту. Це – пожвавлення економічного життя. Це якщо говорити про прямий економічний вплив.
Крім того, якщо в кадрі з'являється локація, якщо звучать новини, що якась кінозірка перебуває зараз в такому-то місті, то це сприяє загальному інтересу любителів кіно по всьому світу до цієї локації. Наприклад, після того, як в Хорватії знімали серіал "Гра престолів", то до місць, де проводились зйомки, були організовані спеціальні, цільові туристичні групи, і це надзвичайно сильно пожвавило хорватську туристичну індустрію., яка і так себе непогано почувала. До місця зйомок 4 епізоду "Зоряних війн" в пустелі в Африці вже 40 років їздять туристи.
Фільм "Останній найманець". Яким чином Netflix проводить комунікацію з українською стороною? Як обирали технічну команду?
В цьому випадку ключову роль зіграв продюсер цього фільму Жан-Шарль Леві, який багато разів приїздив в Україну до цих зйомок, встиг тут долучитися до декількох більш менших проєктів. І він – продюсер, який працює у Франції і Америці, серйозний міжнародний продюсер, кіновиробник і фінансист. Відповідно, він багато часу провів в Україні, вивчав питання організації тут знімального процесу, і в першу чергу він був "драйвером" організації цього проєкту. Він знайшов тут партнерів, у нього з’явились співпродюсери, які були вже досвідченими фахівцями на нашому ринку.
Чи достатньо в Україні фахівців для зйомок такого рівня кіно?
І так, і ні. Є дуже багато крутих фахівців, є дуже багато бажання у людей вчитись і розвиватись. Проблемою є низький рівень знання, – як для Європи він вважається низьким, – англійської мови, тому що мовою міжнародного спілкування на зйомках і в підготовці є англійська.
І друге – люди на українському ринку фінансово переоцінюють свої реальні сили, реальну якість свого зростання, своєї роботи. І це стосується не тільки роботи з іноземцями, а й роботи на внутрішньому ринку – іноді, коли отримуєш пропозиції від українських фахівців, розумієш, що рівень заявок і амбіцій не відповідає рівню якості, що пропонується. Але, з іншого боку, вже є достатньо фахівців, щоб сформувати не одну, а кілька знімальних груп, які б могли одночасно працювати.
Якщо говорити про акторський склад, режисерський склад. Наскільки великі шанси, що ми побачимо українських акторів у головних ролях серіалів Netflix або інших платформ?
Кіно – це шоу-бізнес. І в першу чергу головні ролі отримують люди, які вже є зірками, бо саме таким чином залучається аудиторія. Люди йдуть дивитися чи включають Netflix, йдуть дивитися на зірок. І це – очевидна історія. Поки не з'явиться світового масштабу українська кінозірка, наші актори не будуть грати головних ролей.
Але, звичайно, що є фільми, де іноді з'являються. Всі з чогось починають, і, можливо, граючи разом з якимось відомим актором, невідомий актор може стати зіркою. І такі проєкти – чудовий трамплін для українського касту, тому що сьогодні ти зіграв епізод, можливо, тебе помітять, можливо, ти запам’ятався глядачам, тому тобою зацікавляться, і далі ти можеш вже рухатися вище.
Але, знов-таки, для акторів питання мови більш болюче – тільки Шварценегеру вдалось зробити кінокар’єру в англомовній країні, розмовляючи з жахливим акцентом, якого він досі фактично не позбувся, що є досі предметом "підколів" з боку колег. Але він це компенсував своїм брутальним образом, харизмою. І це – унікальний випадок. В більшості випадків це стає серйозним обмеженням можливостей. І тоді лишається грати виключно, умовно кажучи, "руських гангстерів".
Музичні кліпи знімають в Україні? Це – екзотика?
Є певні екзотичні речі. Це стосується постіндустріальних, пострадянських закинутих об’єктів. Це стосується і реклами, і музичного відео, і фільмів, і серіалів. І зараз пішла ще така тенденція, що коли знімають фільми про Радянський Союз, це йде всупереч офіційній державній формації. Як, наприклад, в Російській Федерації, і люди бояться їхати туди знімати.
