Український інді-гурт "Один в каное" вперше за п'ять років випустив альбом. Він має таку ж назву, як і дебютний альбом гурту - "Один в каное". 12 пісень з’явилися у вільному доступі на цифрових музичних платформах. Чим вони особливі, в ефірі радіо "Промінь" розказали вокалістка гурту Ірина Швайдак та гітарист Устим Похмурський.
Випустили альбом ніччю, бо трохи переживали
П'ять років фанати чекали на ваш другий альбом, розкажіть, чому він вийшов з такою великою перервою?
Ірина Швайдак: Перед нами не стоїть завдання писати по альбому кожен рік. "Один в каное" поступово накопичувався, народжувався - ми не поспішали його видавати. Вичікували моменту, коли зрозуміємо, що готові його представити людям.
П'ять років – досить тривалий проміжок часу. Що змінилось у вас за цей час: глобально і в гурті?
Ірина Швайдак: Можу сказати, що я десять років тому в музичному плані, я п'ять років тому чи зараз – різні люди. По-іншому відчуваю і розумію музику. Є творчі й технічні моменти, які раніше були невідомі мені чи знаходилися далеко, зараз я краще розумію і контролюю. Тобто це розвиток і вдосконалення, як і в будь-якій сфері, як і у кожної людини.
Коли зустрічаєтесь з друзями, то як їм пояснюєте, про що новий альбом?
Ірина Швайдак: Напевно, як і перший альбом - мікс емоцій "тут і зараз", власного досвіду, якихось конкретних подій, роздумів, фантазій. Не можна якось одним словом описати.
Чому випустили альбом посеред ночі та без гучних анонсів – це поклик душі, маркетинговий хід чи щось інше?
Устим Похмурський: Ми трохи переживали й обрали час, коли найменше прослуховувань, і запостили його в той момент.
Чому переживали? І як аудиторія сприйняла альбом - відстежуєте відгуки?
Ірина Швайдак: Так, я особисто читала коментарі, і, якщо чесно, не була готова до того, що так багато людей зрозуміють альбом, що він сподобається. Мені здавалось, що цей альбом буде експериментальним для більшості людей, і багато поціновувачів нашої творчості його не сприйме.
Намагались провести паралелі з дебютним альбомом: який більше зайшов слухачам, можливо, є різниця у тому, як люди сприймали перший та другий альбом?
Устим Похмурський: Думаю, треба дати трохи часу, перш ніж такі речі порівнювати.
"Я хотів, щоб нас було тільки троє"
Здається, в цьому альбомі багато сумних пісень. З чим це пов'язано?
Ірина Швайдак: Я б не сказала, що вони всі сумні. Вони швидше мають медитативний, філософський настрій. Напевно, це пов'язано загалом з нашою натурою, ми не запальні веселуни по життю, і це накладається на творчість.
Якщо творчість йде десь з середини, то вона, в будь-якому випадку, є частиною натури тих людей, які її творять і відбиває їхній характер.
Мені сподобався один коментар під вашим альбомом. Дівчина написала: "А хотіла сьогодні не плакати". Як реагуєте на такий зворотний зв'язок?
Устим Похмурський: Ну, що люди ще не зовсім черстві.
Зараз час "кліпового" сприйняття інформації, коли інформація споживається короткими шматками, наприклад, п'ятнадцятисекундними відео. У вас деякі пісні чотири, п’ять і навіть шість хвилин. Як ви співвідносите себе з цим часом, відчуваєте його та чи впливає він на вас?
Устим Похмурський: Виходить, що ні. Або це все на противагу, щоб у людей була альтернатива до тих п'ятнадцятисекундних роликів.
Тобто це ваш хід проти цієї культури? Чи ви просто робите те, що робите?
Устим Похмурський: Це ми зараз ретроспективно аналізуємо і думаємо, чому так могло бути. Але це не першочерговий задум.
Ірина Швайдак: Мені здається, що деякі наші пісні потребують часу для того, щоб в них увійти та щоб з них вийти, у цей настрій, я маю на увазі. І тому час цих пісень довший, ніж зазвичай. Пісня, наприклад, мала б бути дві з половиною або три хвилини, але цього часу замало, щоб створити настрій. Тому вона, скажімо, п'ять чи шість хвилин.
Устиме, окрім як гітарист, якою ще була ваша роль у створенні альбому?
Устим Похмурський: Я хотів досягнути звучання, яке було в голові, щоби його правильно подати. Хотів, щоб всі звуки, крім барабанів і вокалу, - це все була гітара. В записі немає синтезаторів чи інших інструментів, хоча місцями вам може здатися, що звучить синтезатор.
Я хотів, щоб нас було тільки троє і ми весь спектр звуків могли відтворити наживо. Часто буває так, що в записі аранжування одне, але наживо, щоб його відтворити, треба багато людей, а це не завжди вдається, тому наживо виконуються інші варіанти. В нас альбом наживо звучить, так само як на записі - у цьому концепція альбому.
"Один раз я вже зробила таку помилку"
Опишіть ваш підхід до творчості. Деякі артисти вважають помилковим чекати правильного моменту і настрою для написання писань.
Ірина Швайдак: У нас немає такого, що треба сідати та писати. У мене, як автора, все зав'язано на внутрішньому бажанні та моменті. Коли такий момент приходить, ти розумієш, що зараз може з’явитись щось вартісне, щось таке, що пройде власну цензуру. Можна писати, коли треба, але у мене так не виходить. Якщо треба, я можу, скажімо, написати та п’ять пісень за день, але ніякої вартості в них не буде. Це буде просто набір слів та рим.
Чи можливо штучно створити умови, щоб з’явилася вартісна пісня: подивитися фільм, прогулятись, поспілкуватись з друзями.
Ірина Швайдак: Воно все в тому є, все, що ви говорите. Увесь досвід накопичується всередині, але той момент – це якраз час, коли воно знаходить вихід. Я ніколи не знаю, коли той момент станеться. Він абсолютно незалежний від мене. Я б не хотіла містифікувати всі ті речі, але не можу передбачити, коли він станеться і чи він, наприклад, буде ставатися завжди в моєму житті.
Але я точно знаю: "Доки він буде – доти будуть пісні "Один в каное". Якщо такі моменти припиняться, що теж може бути, тоді перестануть з’являтись пісні.
У нас все зав'язано на творчості, і я б дуже хотіла, щоб так було до кінця. Щоб не сталась ситуація, коли треба сідати та писати.
Розкажіть, чи вплинула на вас пандемія? Зараз ви перебуваєте в турі після того, як через карантинні обмеження концерти переносилися.
Ірина Швайдак: Якщо уявити кардіограму, то, напевне, якось так на нас це вплинуло: вона стрибає вгору, а потім вниз. За час карантину тур переносився чотири чи п’ять разів, тому кожного разу ми були готові його зіграти та за кілька днів до того, як карантин посилювався, ми розуміли, що все скасовувається.
Весь час ми жили в готовності. Ми робили репетиції, бо мусили тримати себе в формі. Постійно грали. Тому в плані репетицій і інтегрованості в музику в нас нічого особливо не змінилось.
У вас є особливі традиції перед концертом? Що ви зазвичай робите?
Ірина Швайдак: Перед концертом у нас традиція зробити добрий soundcheck (перевірка звуку, - англ.), все добре налаштувати, морально налаштуватись, увійти в цей настрій і зіграти концерт, який ми вже традиційно закінчуємо піснею "Ікони" (Шістдесятникам).
Скільки років нам варто очікувати на наступний альбом? Ще п'ять?
Ірина Швайдак: Один раз я вже зробила таку помилку і припустила, коли має вийти другий альбом. Наші слухачі дуже добре це запам'ятали, два роки нагадували мені та не давали спокою. І мене трохи мучила совість, що я поспішила назвала дату, в яку ми не встигли випустити другий альбом. Тому я такої помилки ще раз не зроблю і, напевне, вже ніколи не буду казати, коли вийде наступний альбом. Навіть приблизно.
