20 січня 1920 року народився видатний італійський кінорежисер і сценарист Федеріко Фелліні. Італія багата на таланти, починаючи зі стародавніх часів, проте молоде мистецтво кінематографії та кінематографіста Фелліні вони поставили поруч з такими давніми майстрами, як Леонардо да Вінчі та Мікеланджело.
"Для італійців Фелліні – режисер, який прославляє Італію у світі. Фільми Фелліні зафіксували Італію, її дух у повоєнні часи", – каже Марина Скирда, головна мистецтвознавиця Довженко-Центру та давня поціновувачка творчості Фелліні.
Спеціально для Суспільне Культура Марина Скирда розповіла, чому фільми режисера назавжди залишаться в історії як найкраще, що могло бути створене в світі кіно.
Геній кіно, марксист, звинувачений в антисемітизмі: ким був французький режисер Жан-Люк Ґодар
Феномен Фелліні
Фелліні починав як сценарист і взагалі не мріяв про кар'єру режисера. Пробував себе у журналістиці, але його репортажі замість того, щоб фіксувати, як хтось потрапив під машину, стрибнув з моста, перетворювалися на дивні історії, обростали життєвими подробицями, спогадами, фантазіями, які не мали дотичності до реальності.
У цьому можна побачити коріння того, що потім стало ознакою фільмів Фелліні. У нього ніколи не було сумнівів в тому, що потрібно фіксувати життя в усіх проявах: життя буквальне і потаємне, інтуїтивні та підсвідомі прояви людини.
Фелліні притаманна бароковість форм – надмірний карнавальний мікс. Він не може відмовитися ні від чого, що вважає прекрасним: жінки, клоуни, карлики, цирк, потвори. Деякі з персонажів наскрізною ниткою проходять через всі його стрічки. Як він сам сказав: "Мені здається, я весь час знімаю один і той самий фільм". І цей фільм був про нього.
При тому, що Фелліні є уособленням кінематографії, він залишається людиною унікальною.
Його стиль і творчу манеру не переплутаєш. Його феномен полягає в тому, що ми сьогодні називаємо авторським кіно.
Малюнки режисера
Фелліні – талановитий художник. Кожен кадр в його фільмі можна зупинити і насолоджуватися ним як твором живопису або чорно-білої графіки.
Легкість, підліткова щирість, цікавість до всього, що є в житті, виявлялася не лише в фільмах, а й у замальовках, які він робив, навіть не надаючи цьому серйозного значення. Хтось з його оточення підхопив їх та викопав ледь не зі смітника. Фелліні говорив, що не пам'ятає, що таке малював.
Німець, який обрав українську, чудермайстер, мандрівник: що ви знаєте про письменника Майка Йогансена
Один інтерв'юер якось запитав: "Чому на твоєму столі лежить 127 кулькових ручок, 20 олівців і купа фломастерів?" Фелліні відповів: "Коли я входжу фільм, початково формую певну ідею – інтуїтивно щось малюю. Виходять завжди жіночі груди та жіночі дупи, але все це своєрідна нитка аріадни, яка мене виводить з лабіринту майбутнього фільму".
Життєва філософія
Фелліні весь час думає метафорами. Він нібито насичується реальними спогадами свого життя, свого дитинства. Але коли його запитують про юність, каже: "Я вже все розповів в фільмі, і тепер не можу відрізнити, де дійсність, а де мої вигадки. Зачекай, за рік я тобі вигадаю і розкажу якусь нову історію".
Він ставиться до життя як до чогось не те щоб казкового, а непізнаного. Його притягує те, що не піддається раціоналізації. Фелліні каже, що страх – це прекрасне почуття, яке дозволяє відчути радість і свято життя. Без страху нічого б не було. І тому для нього дуже важливі стани, коли, скажімо, все поглинає туман. У тумані йде маленький хлопчик. Ми відчуваємо, що він лякається. І при цьому він готовий до відкриттів.
Фелліні не намагався бути вчителем або моралізатором. У нього було бажання жити життям, яке він не намагався пояснити, та насолоджувався тим, наскільки все красиво і жалюгідно, смішно і пафосно водночас.
Герої його фільмів не є однозначно хорошими або поганими. Вони викликають співчуття щирістю, схильні співчувати і любити, захоплюватися, хоча можуть бути зовсім не красенями.
Актор Мікеле Мастроянні, наприклад, – красень, а Джульєтта Мазіна – така жінка-клоун, Чарлі Чаплін в спідниці, але це кохання всього його життя, його муза, дівчинка, дружина, натхненниця.
Олесь Санін про Михайла Хая: "Його Дульсинеєю була українська культура, музика і взагалі український дух"
Як і будь-який геній, Фелліні – унікальний. Не можна говорити про його школу, але були люди, близькі йому по духу. Це стосується не лише режисерів та акторів. Поруч з ним були поет та сценарист Тоніно Гуерра, Ніно Рота – один із класиків кіномузики, яку ми одразу впізнаємо.
Всі вони дихали одним повітрям почуттів, думок, настроїв. У них були спільні настрої – не зациклюватися на політиці та інших серйозностях, а просто насолоджуватися та ловити прекрасне.
Можливо, це надто категорично, але він не шукав слави, визнання. Не хотів після показу фільму вийти на сцену і бути в центрі уваги. Він скоріше волів бути клоуном. Колись в школі він прогуляв уроки в цирку шапіто, а потім про це дізнався учитель і дуже його сварив, сказавши: "Та ти ж клоун". Фелліні згадував: "У мене в цей момент аж серце зайшлося від щастя. Мене визнали клоуном!" Це дитяче відчуття він проніс крізь життя.
Фелліні та Параджанов
Італія перетинається з Україною, бо ми мали свого фантазера і візіонера – Параджанова. Вони були знайомі. Фелліні разом з іншими італійськими кінематографістами виступав на захист Параджанова, коли той потрапив у в'язницю, і вони листувались.
Параджанов теж відомий тим, що малював, створював візуальні твори. Є відома історія: коли Фелліні писав листи Параджанову, він супроводжував їх карикатурами і малюнками. А Параджанов йому сказав: "Ти забагато малюєш. Краще пиши мені листи, а я сам буду домальовувати".
Отакими вони обмінювалися шпильками, проте були друзями через кордон і залізну завісу, бо їм притаманна внутрішня творча свобода та карнавальність мислення. Для них світ є своєрідним mood board (дошка настрою, – англ.), з якою можна кінематографічно працювати. І люди, і природа, і предмети, режисер як Карабас-Барабас, а решта – ляльки.
Унікальність Фелліні
Він працював у 60-70-ті та на початку 80-х. Потім в світовому кіно змінилося тренди. Але до класики світового кіномистецтва увійшли епохальні імена, серед яких Фелліні, Параджанов, Куросава. Скільки б не минуло часу – це залишилося у світовому фонді як найкраще, що може бути створене в кіно.
З'являються нові прийоми, нові технології, але безцінною залишається суть, гра, правила якої визначає для себе режисер і сам себе оцінює за найвищими мірками.
Як Фелліні ставився до своїх фільмів? Відомо, що ніколи їх не передивлявся. Побоювався, соромився, що може побачити щось таке, що не сподобається.
Фелліні – це історія про творче сумління.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
