Через пандемію ринок настільних ігор суттєво зріс – після активізації безоплатного онлайн-контенту люди почали відмовлятися від технологій, влаштовуючи цифровий детокс. Відтак повернулися до витоків дозвілля, зокрема настільних ігор, що можуть розважати компанію впродовж понад п’яти годин.
Попри те, що український ринок настільних ігор стрімко розвивається останні декілька років, ці масштаби часто помітні тільки учасникам індустрії, а от про внутрішні процеси знає зовсім невелике коло. Чому так відбувається, яка в цьому роль російського ринку та чим виробництво настільних ігор нагадує виробництво книжок – розповідає журналістка Суспільного Культура Марія Бліндюк із допомогою декількох вітчизняних видавців настільних ігор.
Загалом в Україні є понад 20 видавництв настільних ігор. Ще 15 років тому найбільші з них починали з магазинів настільних ігор – тоді просто намагалися купити найвідоміші назви за гуртовою ціною в міжнародних партнерів і продати їх тут трохи дорожче. Згодом вони захотіли локалізувати ігри самостійно, отже, домовлялися про купівлю прав і налаштовували виробництво – так з’явилися перші переклади настолок українською: "Цитаделі" від "Ігромагу" та "К2" від IGames.
Зараз нові видавництва з’являються ледь не щороку. Деякі з них стрімко розростаються на українських перекладах, як-от Geekach, Lord of Boards, Feelindigo, Kilogames тощо. Інші навпаки відмовляються від локалізацій і починають видавати власні авторські ігри: Bombat Game, WoodCat, The Will production та інші.
Процес
Зв’язок із правовласниками: щойно видавництво обирає, яку саме гру хоче локалізувати українською, воно контактує з її правовласниками. У листі дізнається, чи вільні права на цю гру та які умови її видання.
Як і в книжковому світі, знайомства, пошук контактів та інформації переважно відбувається на міжнародних фестивалях. Відтак, найбільші фестивалі світу – це німецький SPIEL fest та американський Gen Con. У кожній країні також є свої фестивалі, й у деяких із них українські видавництва беруть участь або просто відвідують у пошуках цікавих назв. Найбільшими ринками настільних ігор вважаються Франція, Німеччина, Польща, США та Канада.
В Україні спеціалізовані фестивалі настільних ігор збирають 10-20 тисяч відвідувачів, і найвідоміші з них – це "Ігросфера" та "Гікосфера". Більші аудиторії збирають події навколо популярної культури загалом, як Kyiv Comic Con та Comic Con Ukraine.
"Якщо пропозиція вигідна, вас будуть слухати", – каже засновник видавництва IGames Олександр Невський.
Він також пояснює, що український ринок цікавий у перспективі, оскільки він потенційно масштабний і ще не насичений товаром.
Великі компанії зазвичай довше відповідають, а також можуть запитувати про досвід видавництва, його мережу збуту та оберти. Після успішних перемовин компанії підписують контракт. Із правовласниками домовляються про один із двох варіантів видання гри в Україні: закупівлю накладу або купівлю ліцензії.
Закупівля накладу: у цьому випадку видавництво купує готові коробки з перекладеною настільною грою. Тоді видавництво має ексклюзивне право на дистрибуцію в певній країні й не займається виробництвом. Цей варіант вигідний насамперед для правовласників, оскільки вони відразу отримують гроші за викуплений наклад, а також відповідають за якість товару. Проблеми продажу цих коробок будуть уже на плечах покупця прав.
Деякі українські видавництва також працюють за цією схемою й перекладають ігри власного виробництва за допомогою міжнародних партнерів. Наприклад, гра "Детектив клуб" публікується для всього світу разом із партнерською французькою компанією Blackrock Games – вона відповідає за просування за кордоном, презентує ігри на виставках у межах своїх стендів.
Купівля ліцензії: за ліцензією видавництво виготовляє все самостійно та сплачує роялті автору й компанії правовласнику. Ця модель зручна для редакцій, у яких є досвід виробництва ігор, адже після сплачування авансу видавництво отримує тільки файли з художнім оформленням. Їх доведеться самостійно перекладати, верстати та друкувати. Однак є можливість здешевити якийсь компонент на виробництві.
Засновник видавництва Feelindigo Олександр Борисенко розповідає, що назву гри можуть змінювати, якщо прямий переклад не передає зміст. Перекладач має розумітися на іграх, оскільки є жаргонізми ігрової спільноти, а інструкції мають бути написані зрозумілою й нехудожньою мовою.
Редактори уважно вичитують тексти, щоби переклад не порушував порядок гри. Загалом процес може тривати місяць-два – залежно від кількості тексту. Деякі редакції працюють над локалізаціями зі згуртованою командою, інші – шукають перекладачів, редакторів і дизайнерів під конкретний проєкт через друзів і соцмережі. Зазвичай на проєкті працює від трьох до десяти людей.
Якщо видавництво купує ліцензію на виробництво гри, воно звітує, скільки копій продало, та сплачує 8-10% роялті правовласникам. У цьому випадку правовласники ризикують, адже не зможуть перевірити кількість виготовлених копій. Оскільки вартість виготовлення залежить від накладу, економічна доцільність починається з двох тисяч копій. Засновник видавництва IGames Олександр Невський наводить приклад: "Скажімо, з накладом 500 одна копія коштуватиме 10 євро, із 1000 – 8,5 євро, а зі 2000 – 7 євро".
Друк: здебільшого видавництва друкують ігри в Китаї – це дешевше, а часто і якісніше, ніж в Україні. Ба більше, якщо для гри необхідно виготовити залізну коробку або мініатюри, українські виробники однаково замовлятимуть частину продукції в Китаї. Окрім цього, якщо необхідно надіслати коробки міжнародним дистриб’юторам (у випадку із закупівлею накладу української гри, наприклад) – логістику також простіше налагодити звідти.
Олександр Невський пояснює: якісний друк передбачає, що не буде розбіжностей у кольорі, оскільки на сорочках карт це неприпустимо. Видавництво IGames колись навіть пробувало друкувати на верстатах, де виготовляють етикетки Nemiroff. Але наразі однаково надають перевагу виробництву в Китаї – поки це логістично й економічно доцільніше.
Розповсюдження: за кордоном готові коробки гри дистриб’ютори відвантажують на гуртівні. Вони передаватимуть наклади магазинам, а ті вже турбуватимуться про маркетинг і популяризацію конкретної назви. Але в Україні все працює інакше.
Вартість
Вартість виробництва гри залежить від її накладу. Що більший наклад, то дешевше виробництво однієї коробки. У світі ціна на гру, яку ви бачите в магазині, формується на чотирьох етапах:
- собівартість виробництва;
- гуртовий продаж;
- закупівля магазину;
- ціна для покупця в магазині;
Тому, якщо поділити ціну на чотири, ви зрозумієте приблизну собівартість виробництва.
В Україні намагаються робити інакші ціни, тому що відрізняється рівень доходів населення. Багато видавництв продають свої наклади через власні магазини, а не за гуртовими цінами. Щоби продати гуртом, видавництво має робити 40% знижки, а у випадку продажу у власному магазині видавництво залишає ці 40% собі.
Для інших магазинів видавництва часто ставлять неможливі умови, тож вони відмовляються від закупівель, а ігри залишаються на сайтах видавництв. Наприклад, магазин може закупити гру по тисячі гривень за коробку, а продавати її за 1100, – отже, заробить лише 100 гривень із гри. Витрати на логістику і склад будуть суттєво більші. Отже, якщо покупець хоче слідкувати за новинками українського ринку, це найкраще робити на сторінках соцмереж видавництв. Перелік усіх українських магазинів, видавництв та ігор намагається вести портал "Теорія гри".
Українські видавництва зазвичай оголошують передзамовлення, відтак є можливість купити гру дешевше, а видавництву заробити на прямих продажах. Цей дохід здебільшого витрачають на доповнення, оскільки навіть за кордоном лише кожен четвертий купує доповнення до базової гри. І вирахувати доцільність накладу доповнення особливо важко.
Також є декілька кейсів краудфандингу (фінансування громадою) для видання ігор українською, проте зазвичай сума є зовсім невеликим відсотком від загальної вартості виробництва чи закупівлі накладу. Отже, від цього варіанту видавництва також відмовляються, надаючи перевагу передпродажам.
Конкуренція
Як і книжковий, український ринок настільних ігор раніше був заповнений винятково російською продукцією. Російські видавництва, купуючи ліцензію на видання гри, охоплювали всі "країни колишньої СНД". Отже, навіть зараз українські видавництва можуть опинятися в ситуації, коли права на гру заблоковані, оскільки викуплені Росією на декілька років уперед.
Також деякі міжнародні компанії відмовляються давати ліцензію українським видавництвам, оскільки в російських більший ринок і є можливість друкувати в себе – про це розповідає Олександр Невський. Російський ринок розвинувся коштом величезного ринку збуту, що охопив Білорусь, Україну, Казахстан та інші країни за межами території Росії. Ба більше, багато ігор ввозилися поза митницею.
Але розвивати індустрію, створювати фестивалі й популяризувати культуру настільних ігор загалом будуть тільки місцеві видавництва, зацікавлені, щоби якомога більше людей хотіли купувати ігри українською.
"Важливо, щоби український видавець ставав заможнішим, тоді будуть нормальні ціни, вибір, доповнення та сервіс. Якщо ви обираєте між українським, російським або польським виданням – купуйте українське", – закликає видавець Олександр Невський.
Справді, ринок поступово змінюється та розвивається. Гік-культураСубкультура, коли людина захоплена відеоіграми, японским аніме, науковою фантастикою) виходить за межі ніші, а видавці часто згадують, що, зокрема, під час локдауну люди захопилися настільними іграми. "На карантині ринок настільних ігор відчув суттєве пожвавлення, з’явилося багато нових гравців, адже люди звернули увагу на цей різновид сімейного дозвілля", – розповідає засновник видавництва Kilogames Олександр Полікарпов. Розширюється пропозиція, але й попит також зростає. І що більше люди купуватимуть ігри в українських видавництв, то впевненіше вони почуватимуться, беручися за масштабні проєкти на кшталт "Brass. Бірмінгем" або "Дюна. Імперіум".
