"Червону руту не шукай вечорами..." вже 50 років ці слова знає кожен другий українець. Володимир Івасюк – автор і перший виконавець пісні, у ХХ столітті був одним із найвідоміших музичних митців України. Його "Червону руту", "Водограй" та "Я піду в далекі гори" на конкурсах представляли відомі радянські виконавці. У 1970-х пісні вмикали у розважальних закладах Сполучених Штатів Америки та Канади.
Але у тридцять років Івасюк раптово пішов з життя. Правоохоронці називали це самогубством, але родичі не вірять. Нині минає 42 роки від дня похорону Володимира Михайловича. Суспільне згадало, яким був за життя композитор, та розбиралося, що могло статися весною 1979-го року.
"Він був сильним, веселим, а ще дуже любив бути в центрі уваги"
Аби дізнатися більше про життя Івасюка ми вирушили на його Батьківщину у Чернівці. Нині у квартирі, де колись жила сім’я митця, розташований Меморіальний музей.
Речі намагалися залишити на тих самих місцях, де вони були за життя композитора, розповів Суспільному директор закладу та журналіст Мирослав Лазарук. З Володимиром він зустрівся пізньої осені 1978-го, за пів року до його смерті, а згодом познайомився з батьком митця Михайлом і став другом сім’ї.
“Ми навчалися з Володею в одному університеті. Тільки я молодший. Зустрілися на творчому вечорі. Чую такі кроки. Я чую їх і досі. Так гучно відчинилися двері, він зайшов, сів прямо у президії. Вечір змінився на 99 і 9 відсотків! Володимир заговорив, заспівав, почав розповідати. Він був сильним, веселим, а ще дуже любив бути в центрі уваги, і в нього це виходило!”, — каже Лазарук.
Народився майбутній композитор у Кіцмані в родині вчителів Михайла Івасюка та Софії Карякіної. На інструментах почав грати ще у 5 років.
У квартиру, де зараз музей, сім’я переїхала 1966-го, коли Володимир вступив до Чернівецького медуніверситету, щоправда, тоді ж його і відрахували, попри відмінно складені іспити. А все через ситуацію зі шкільних років, коли хтось із хлопців, під час відпочинку випадково скинув бюст Леніна. В цій компанії був і Володимир. Вступити знову йому вдалося лише наступного року. А за чотири роки він випустив пісню, яка стала хітом.
Історія "Рути"
Слова “Червоної рути” композитор написав 1968-го року. Нині в Чернівцях живе жінка, яка виконала цю пісню першою на сцені інституту - Світлана Юрченко. Ні фото, ні відео з того дня немає, проте її першість підтверджується в енциклопедіях Буковинського краю.
“Володя дружив із моїм музичним керівником. Я ж окрім медичного інституту ще співала. Він підійшов до мого керівника: "А можна попросити Вашу співачку? Я хочу презентувати пісню в медичному інституті». Подивилася партію і ми з ним у два голоси заспівали. Але ми не очікували такого успіху", — ділиться спогадами Світлана.
У вересні 1970-го року у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою” “Червону руту” виконали Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова. А 1971-го композиція перемогла у конкурсі “Пісня року” Радянського Союзу. За рік перемогу здобула ще одна пісня Івасюка “Водограй”, тоді ж чоловік переїздить до Львова.
“Я пам’ятаю, як він цього хотів. Я ще дитиною була тоді малою, але це чудово пригадую. Він тоді все більше і більше займався музикою. А у Львові був творчий осередок, він його манив. Ще пригадую, коли я приїжджала студенткою у Львів на канікули, він давав мені слухати ці його твори, в мене гордість була неймовірна, коли ми вдвох лишалися і слухали. І він завжди питав: “Дивись, цікава пісня, як думаєш, вона буде популярною?”. Я завжди ним пишалася. А уявіть, як приємно, коли людина, яка у твоїх очах велика, радиться з тобою!", — розповідає молодша сестра Володимира пані Оксана.
У 1974-му Володимир Івасюк вступив до Львівської консерваторії. Проте через роботу над музикою і пропуски за рік його відрахували. Згодом він потрапив до психіатричного відділення. За словами його товаришки та музичної редакторки, яка першою зробила програму про композитора Любові Козак, Володимир ліг у лікарню, аби отримати довідку та поновитися на навчанні і за рік це йому вдалося.
У 1977 році співачка Софія Ротару випустила диск із дванадцятьма піснями Івасюка, за що отримала премію Всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді.
“Він завжди намагався, щоб був дуже високий рівень у всьому. Йому неодноразово робили зауваження, чому ти пишеш тільки українське, він казав “тому що я українець, і я того хочу”. Хто робив зауваження я пригадати не можу, але те, що вони були, особливо в останній період творчості, це точно. Хотіли від нього іншого, а він не хотів", — розповіла Суспільному старша сестра музиканта Галина.
Викрадення та смерть
В середині квітня 1979-го Володимира Івасюка запросили бути членом журі в пісенному конкурсі у Хмельницькому. Тоді Галина вирушила із братом. Пригадує, в ніч проти 24 квітня він терміново повернувся додому. Вдень пішов до консерваторії, аби вирішити питання із викладачами стосовно відвідуваності. Проте вже згодом студенти бачили, як Івасюк сів у "Москвич" з невідомим чоловіками, що перед тим розпитували про нього у викладачів консерваторії. Батьки одразу ж подали заяву в міліцію про зникнення сина.
18 травня в Брюховецькому лісі, поряд зі Львовом, солдат під час навчань побачив підвішене тіло Володимира Івасюка. Слідство висунуло версію про те, що композитор не зміг повністю оговтатися від лікування в психлікарні і вкоротив собі віку. А от родичі та знайомі звинувачували КДБ. На похорон з невідомих причин заборонили йти студентам і навіть працівникам деяких підприємств. Попри це, 22 травня провести в останню путь композитора біля Личаківського цвинтаря зібралося близько десяти тисяч людей.
“Людям справді забороняли йти. Чому? Я не знаю. І звідки версія про самогубство взялася, теж незрозуміло. За 10 років після похорону мені дозволили глянути матеріали справи. Були свідки, які бачили Володю після 22 квітня. Він говорив, що йому погрожують. Що щось забороняють писати. Але на всі ці свідчення закрили очі. Я взагалі думаю, що все було так: Володя мав гроші, там був добрий гонорар. Могла бути така причина, що його змусили віддати. А він був гоноровий чоловік: міг сказати, так я заробив це своєю працею… Він же не крав. І не дарма ж його знайшли зі зламаними пальцями та побитим обличчям", — каже музична редакторка програми про творчий шлях Івасюка Любов Козак.
Також своїми версіями поділився і директор музею Мирослав Лазарук. За однією з них він також називає винними кадебістів.
За іншою пригадує солістку Львівської опери росіянку Тетяну Жукову. Дівчину недолюблювали в сім’ї Івасюків через її походження та виховання. Після смерті композитора Тетяна відразу ж поїхала зі Львова. Сестри Івасюка говорити про це відмовилися.
Розслідування
Справу закрили за місяць після смерті Івасюка. І лише за тридцять років, у 2009, розпочали повторне розслідування. Воно нічого не дало, і документи відправили в архів.
До справи про загибель композитора прокуратура повернулася 2014-го року. Як пояснили Суспільному у Львівській прокуратурі слідчі проводять досудове розслідування за фактом вчинення умисного вбивства Володимира Івасюка групою осіб. Крім того, у 2019-му році дослідження провів Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Зокрема, відбулося чотири експерименти. Завдяки їм, розповів судовий експерт Ігор Самойленко, вдалося встановити, що при самогубстві Івасюк мав би залишити на своєму тілі та одязі сліди від дерева, яких тоді не виявили. А якщо ж і справді було інсценування, то присутніми мали б бути щонайменше три людини.
Родичі Івасюка кажуть, не знають, що ці докази можуть дати для слідства, оскільки пройшло більше 42-х років. Можливих убивць, на їх думку, вже також немає серед живих.
Нині на честь Івасюка називають вулиці та зводять пам’ятники. У державному архіві Львівської області є фонд композитора. Документи сюди передав його батько. Але найбільше про Володимира нагадують пісні, які вже 50 років переспівують відомі українські та світові виконавці: 30 років життя, 53 інструментальні твори, 107 пісень.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
